Чудеса зворотного зв'язку, які демонструють нові політичні сили, очищуючи свої партійні списки під впливом критики, приємно дивують. Раніше громадськість могла лише бідкатися з приводу якості кадрів, які відправляються політсилами в найвищий законодавчий орган, обурення наштовхувалося на повне ігнорування: не ваша справа.
Людям сподобалася чуйність «Голосу» та «Слуги народу», пошук і виявлення стрьомних кандидатів триває. Старі солідні партії такими дурницями не займаються, не в усіх і списки відомі далі першої п'ятірки-десятки. Хоча забавно було б собі уявити реакцію виборців «Опоплатформи», які закидали б Медведчука скаргами на те, як хтось із списочників співпрацював ще з Ющенком або запідозрений – який жах – у допомозі фронту, що стримує війська кума.
Тим часом хотілося б такої же оперативної реакції на суспільний подив і в разі дивних призначень у виконавчій гілці влади. Після того, як до Служби зовнішньої розвідки заступником був працевлаштований Сергій Семочко, герой скандального журналістського розслідування, до СЗР прикута підвищена увага. Поставити на посаду керівника української розвідки хорошого друга сім'ї Зеленського та «Кварталу 95» – в принципі не найкраща ідея, але Владислав Бухарєв, народний депутат із «Батьківщини» і генерал-лейтенант податкової служби, прекрасний перш за все непоясненим доходами та багатомільйонною нерухомістю.
Звідки мільйони в депутата й колишнього службовця, чия дружина працює вчителем, ми припустити, звичайно, можемо: звідти, звідки в них у всіх. До речі, «Батьківщину», яка брала до фракції цього безпартійного мажоритарника, ця обставина анітрохи не турбувала, а, може, й радувала. Проблема навіть не в моральному боці справи, хоча мрія про чесного податківця чи депутата живе в народі, всупереч досвіду, вже декількох поколінь. Володимир Зеленський може особисто не сумніватися в глибокому патріотизмі Бухарєва, його особистій лояльності й навіть своєрідній чесності. Тільки для будь-якої ворожої спецслужби, скажімо так, недосконалість генерал-лейтенанта – відмінна нагода для проведення операції вербування чи дискредитації керівника Служби зовнішньої розвідки України. Про це йшлося і в історії із Семочком, але він, здається, нікого нічому не навчив. До речі, сам Владислав Бухарєв не відмовив головнокомандувача від необачного кроку, але ж, по-хорошому, міг би й навіть був зобов'язаний.
Зеленський якось із гордістю говорив, що його команді послуги експертів-медійників не потрібні, тут вони самі експерти. Але експерти «Кварталу» чомусь не змогли прорахувати або вважали за можливе ігнорувати медійні та репутаційні втрати, які випливають із них, від призначення Владислава Бухарєва. Тепер цікаво, чи упреться новий президент рогами, як це зробив попередній, який дотягнув зі звільненням Семочка до другого туру виборів, чи все-таки визнає помилку, створить ще один непоганий прецедент?
Чи хоча б пояснить виняткову цінність чергового мільйонера-розвідника для країни, що воює. Про те, що нова команда пояснюватиме всі свої кроки, також було багато сказано. Чи все-таки дух Цеголка, єдиного в світовій історії глухонімого президентського спікера, який просякнув стіни адміністрації, вже робить свою чорну справу?
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA