Чинна Верховна рада так і не спромоглася ухвалити Виборчий кодекс, який мав би скасувати стару змішану виборчу систему. За нею 225 народних депутатів – половина складу Верховної ради – обираються на одномандатних округах за системою простої більшості голосів. Точніше, як і в 2014 році, так і зараз, українці обиратимуть не 225, а 198 нардепів, адже в 27 округах – в окупованих частинах Донецької та Луганської областей, а також у Криму – вибори проводити неможливо.
Після президентських виборів, на яких перемогу здобув позасистемний кандидат Володимир Зеленський, склалася унікальна ситуація. У нової пропрезидентської команди високі рейтинги, однак бракує впізнаваних та професійних кандидатів на висунення в мажоритарних округах. Старі політики та партії, навпаки, мають високу впізнаваність і значний антирейтинг. Тож у мажоритарних округах, враховуючи ще й швидкість передвиборчої кампанії, поборотися за депутатський мандат спробують найрізноманітніші кандидати.
Чи існує бодай якась дієва схема для перемоги на мажоритарному окрузі? Що враховуватимуть кандидати? Чи можливо виграти без значного фінансового та організаційного ресурсу? Про всім ці питаннями наразі розмірковують тисячі юристів і політтехнологів, очільники штабів і самі претенденти на депутатський мандат. Витрачатися ніхто особливо не хоче, тому що наступному скликанню парламенту прогнозують недовге життя.
Тож спробуємо визначити кілька основних тенденцій.
Нові проти старих
Дані соціологів показують, що після президентських виборів запит українців до оновлення політичного порядку денного досі актуальний. Причому основним фактором змін більшість опитаних вважають саме прихід нових, а ще краще – професійних і молодих політиків.
Звісно, створити або зіграти подібний образ спробують сотні й тисячі потенційних кандидатів у нардепи. Особливо за мажоритарними округами. Адже справді молодих та незаплямованих професіоналів, які ще й виявили бажання спробувати свої сили в політиці, вкрай мала кількість.
Бренд Зеленського
Це ще одна особливість цих виборів – мімікрія кандидатів під бренд політичної партії «Слуга народу» та використання рейтингів Володимира Зеленського. Для цього дехто вже створив і зареєстрував сотні й тисячі різноманітних громадських організацій, благодійних фондів та й просто зареєструвався як приватний підприємець із використанням різноманітних словосполучень за формулою «Слуга народу» + Зеленський.
І справді, соціологи фіксують, що приналежність або будь-який натяк на приналежність до нинішньої пропрезидентської команди відразу гарантує плюс 12-15% голосів виборців на окрузі. Це потужний ресурс, який може поховати будь-яких конкурентів, навіть якщо вони володіють значними фінансовими та організаційними ресурсами.
Нестача часу
Насправді, навіть якщо в кандидата низька впізнаваність на окрузі, але є ресурси, він має шанси перемогти, якщо починати кампанію хоча б за 6 місяців до дня голосування. Якщо кандидата вже знають, йому достатньо буде й 3 місяців за умови правильного розподілу ресурсів.
Однак нинішня кампанія унікальна тим, що урівнює шанси для всіх саме через свою швидкоплинність. Загалом, у кандидатів на активну фазу передвиборчої кампанії буде лише один місяць. Це вкрай рекордні терміни, коли навіть донести інформацію своїм виборцям через будь-які канали комунікації буде нелегко. Достатньо однієї помилки й кандидат сходить із дистанції.
Ресурси – ніщо?
Так, саме потреба в значних ресурсах наразі нівелюється загальною ситуацією ставлення українців до політичного життя в нашій державі. Добре, якщо ресурси є – і фінансові, і організаційні.
Але ще більше цінуються медійна та мобілізаційна складові. Соціальні мережі та різноманіття каналів комунікації за умови правильного застосування дають можливість позмагатися навіть із грошовитими кандидатами. Деякі з претендентів на депутатський мандат намагатимуться використати якомога менше ресурсів, опираючись лише на віртуальну комунікацію з виборцями. Дехто збирає кошти й оголошує файндрайзингові кампанії, інші – активно застосовують нові методи комунікації, збирають та обробляють дані, щоб чіткіше «таргетувати» свого виборця.
Навіть досвідчені політики розуміють, що роздача умовної «гречки» – не найкраща технологія, особливо в округах, де живе заможніший виборець. А враховуючи те, що в суспільстві зростає запит на здорові комунікації та чесних політиків, із часом «купувати» виборців буде ще складніше. Не допоможуть у цьому питанні й так звані «сітки», які намагаються створити штаби деяких кандидатів. По-перше, для їх створення потрібен час. По-друге, вони є занадто дорогим задоволенням, при тому, що результат не завжди відповідає очікуванням замовника.
Літо й період відпусток
Найбільш цікава особливість і водночас виклик для цьогорічної мажоритарної складової виборчої кампанії до парламенту.
В середньому, щоб отримати впевнену перемогу на мажоритарному окрузі, достатньо було 30-40 тисяч голосів виборців. Звісно, деякі кандидати набирали більше, а декому, наприклад, Юхиму Звягільському на минулих виборах, достатньо було близько 1500 голосів виборців у прифронтовому окрузі на Донеччині, щоб стати народним депутатом.
Цього року кампанія унікальна ще й тим, що досі влітку українці парламент не обирали. А тим паче 21 липня – в самий розпал сезону відпусток. Не дивно, що соціологи очікують низьку явку на виборах, а значить, боротьба за кожен голос буде ще запеклішою. До того ж для перемоги достатньо буде близько 15-20 тисяч голосів. Принаймні з таким результатом кандидат має суттєві шанси отримати бажаний мандат.
Цікаво й те, що в промислових регіонах сходу та півдня України мобілізувати таку кількість виборців для рейтингових кандидатів буде значно простіше, ніж, скажімо, на заході чи в центрі. Для перемоги буде достатньо заручитися підтримкою директорів 3-4 великих підприємств і попрацювати над зниженням рейтингів конкурентів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»