Цього тижня Конституційний суд відклав розгляд закону про люстрацію. Дискусія щодо конституційності документа триває із самої дати його ухвалення – ухвалення закону про очищення влади було однією з вимог протестувальників під час подій Революції Гідності.
Втім, норми закону є недосконалими й на це неодноразово вказували, в тому числі, міжнародні експерти. Народні депутати разом з експертами Венеційської комісії ще в 2015 році запропонували правки до закону, однак вони так і не були розглянуті.
Поки більшість у парламенті була сформована з представників партій, що пройшли до парламенту на хвилі революційних подій 2014-го, питання люстрації розглядалося політичними елітами як щось непорушне. Втім, уже зараз, поки триває виборча кампанія, питання визнання неконституційним закону про люстрацію знову набуло актуальності.
Причому це питання може зіграти на руку багатьом політичним силам. Колишнім «регіоналам» і високопосадовцям часів президентства Віктора Януковича скасування закону відкрито грає на руку. Тоді як для їхніх ідеологічних противників така ситуація є додатковим приводом мобілізувати виборців, адже йдеться про реваншистські рухи, небезпеку яких складно переоцінити.
Недосконалий закон
Недосконалість закону про люстрацію – бомба з годинниковим механізмом, який цокає ще з початку 2015 року.
По-перше, деякі норми прямої дії закону «Про очищення влади» з точки зору європейського права є дискримінаційними. Зокрема, йдеться про недоведення провини у зловживаннях колишніх високопосадовців, адже лише приналежність чиновника до певної посади в період президентства Віктора Януковича ще не є достатнім приводом (з юридичної точки зору), щоб звільняти його з подальшими санкціями щодо неможливості обіймати ці посади протягом певного часу.
По-друге, в документі нічого не сказано про механізм створення та повноваження спеціального органу, який проводитиме люстрацію. Є згадка про Національне агентство з питань державної служби, однак досі організація проведення перевірки на люстрацію покладається на керівника (заступника керівника) відповідного органу державної влади (державного органу), де працює суб’єкт перевірки. Тоді як народних депутатів та інших кандидатів на виборні посади перевірятиме Центральна виборча комісія. Як бачимо з нещодавньої історії з реєстрацією кандидатами у нардепи (а потім і скасуванням цього рішення) Андрія Клюєва та блогера Анатолія Шарія, навіть ЦВК може бути безсилою проти певних правових колізій.
Недосконалість закону полягала у відсутності окремого механізму люстрації суддів. Поки це питання було актуалізованепід час проведення судової реформи, але навіть попри спроби громадськості контролювати доброчесність суддів, досконало історія з люстрацією в цій сфері не була доведена до кінця. Цікаво, що з поданням до КСУ щодо конституційності закону про очищення влади звернувся Верховний суд України, який перебуває на стадії ліквідації.
По-третє, в законопроекті не пропонується чіткого підходу, де і як проходитимуть переатестацію чиновники, що залишатимуться на своїх посадах, а головне – яким новим критеріям мають відповідати їхні професійні навички.
Нарешті, дуже неоднозначним питанням є те, що частина суддів КСУ, які розглядають це питання, самі виносили досить неоднозначні рішення, які й призвели свого часу до узурпації влади командою екс-президента Віктора Януковича.
Ці та інші недоліки лише додають балів противникам процесу люстрації. Яке рішення ухвалить Конституційний суд – питання залишається відкритим.
Політичний аспект
До ще більшого хаосу рішення про невідповідність закону про люстрацію нормам Конституції може призвести в політичному житті держави. Річ у тім, що в разі такого сценарію повернутися на державну службу зможуть понад 900 уже люстрованих чиновників.
Звісно, вони доведуть неправомірність свого звільнення в судах, поновляться на посадах, ще й вимагатимуть компенсації – відшкодування заробітної плати й, можливо, моральної шкоди.
Однак основним питанням залишається саме сприйняття в суспільстві закону про люстрацію. Екс-посадовці та політична еліта часів президентства Віктора Януковича прагнуть через юридичну площину довести хибність процесу очищення влади й водночас повернути собі можливість обіймати високі посади в державі. Судячи з усього, вони можуть частково досягнути своєї мети.
Крім того, залишається ще й важливе електоральне значення невідповідності процесу очищення влади – це питання мобілізує противників революційних подій 2013-2014 років. Але не лише їх. Команда екс-президента Петра Порошенка, проводячи свою передвиборчу кампанію до Верховної ради, використовує питання можливого скасування процесу люстрації з тією ж метою, що й опоненти – мобілізувати якомога більше виборців. Однак потрібно нагадати, що і учасники «Європейської солідарності», і їхні колеги з коаліції з «Народного фронту» мали майже 5 років, щоб удосконалити норми закону в сесійній залі парламенту. Для цього в них була і більшість у Верховній раді, і сприятливе ставлення суспільства до цього питання.
А що в реальності?
Скоріш за все, Конституційний суд не піде на повне визнання неконституційним закону про люстрацію. Ймовірно, окремі його норми визнають недосконалими й запропонують доопрацювати.
Однак тоді процес доопрацювання доведеться починати вже народним депутатам нового скликання парламенту. Наскільки тривалим буде цей процес, залежатиме від того, скільки народних депутатів-представників колишньої влади часів Януковича потрапить до парламенту. Скоріш за все, процес затягуватиметься, а сам закон зазнає суттєвих змін.
Процес люстрації, розпочатий у 2014-2015 роках, уже на той час був явищем дещо архаїчним. Так, владу потрібно змінювати, а винних у порушенні прав людей представників попередньої еліти потрібно було б не лише позбавляти посад довічно, але й змусити відповідати перед законом. Однак цього зроблено не було, й ефект люстрації на цьому тлі виглядає занадто непереконливим.
Щоправда, і про це пам’ятають усі політичні еліти в сучасній Україні, в разі згортання певних процесів і продовження лінії на поновлення старих порядків завжди є ймовірність того, що знову «заговорить» вулиця. Йдеться не лише про мирні протести – згадаймо ситуації, коли чиновникам, суддям та народним депутатам влаштовували народну «сміттєву» люстрацію.
Що могло би бути значно ефективнішим навіть за втілений у життя закон про очищення влади? Одне з рішень – спрощення людського фактору в ухваленні рішень, тобто максимальне скасування посередників між громадянином та державою. Це і електронне урядування, і дебюрокритизація адміністративно-дозвільної системи. Все це не лише сприяло б очищенню влади, але й вплинуло б на зниження рівня корупції та збільшення довіри до держави.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»