Парламентська кампанія завершена, залишилися лише голосування та підрахунок. Підбиваючи загальний підсумок: ніхто не зумів здивувати виборців і змінити розклади, що склалися за підсумками президентських виборів.
Досить простого порівняння. 16-21 травня Соціологічна група «Рейтинг» отримала такі результати серед тих, хто визначився й має намір проголосувати: «Слуга народу» – 43,8%, «Опоплатформа» Медведчука – 10,5%, «Європейська солідарність» – 8,8%, «Батьківщина» – 7,3%, «Сила і честь» Смешка – 5,1%, партія Вакарчука – 4,6%, «Опоблок» – 3,2%.
Через два місяці, 13-17 липня, дані тієї ж опитувальної компанії, майже без змін: «Слуга народу» – 49,5%, «Опоплатформа» Медведчука – 10,5%, «Європейська солідарність» – 7,7%, «Батьківщина» – 6,9%, «Голос» – 5,9%, «Сила і честь» – 3,8%, «Опоблок» – 3,1%.
З урахуванням статпохибки – взагалі жодних змін, ніби й не було з'їздів, ребрендингів, не викинуто десятки мільйонів гривень на рекламу й виборчі тури, не проведені сотні годин у студіях різних телешоу, а деким – зворушливих хвилин на колінах перед Медведєвим і Путіним.
У партії Зеленського був момент, коли підтримка покотилася вниз і, здавалося, цей рух не зупинити. Неправильно здавалося. Варто було улюбленцю власної численної публіки активніше включитися в гру, як не лише падіння було зупинене, ще й пішло помітне зростання. Це при тому, що й із кадровими призначеннями на той час «слуги» помітно накосячили, і списком враження не справили, та й члени команди наговорили всякого. Тим очевидніше, що Володимир Зеленський – головний ресурс Володимира Зеленського, який поки з лишком компенсує очевидні недоліки команди й утримує її результати на недосяжній висоті.
Після президентських було враження, що будь-які нові зараз рватимуть усіх. Ігор Смешко, який ніби й нізвідки взяв свої шість відсотків, був наочним прикладом і уроком. Від його «Сили і честі» чекали подібних сюрпризів і на парламентських, потрапити до партійного списку вважалося великим успіхом. Але от якось спав ажіотаж, і, хоча шанси в Смешка отримати свою фракцію залишаються, пильна увага громадськості до нього зникла, нецікаво.
Не вийшло переможного маршу й у «Голосу». На відміну від раптового Смешка, з політичним стартом Вакарчука пов'язували великі очікування. Хтось навіть представляв, що якби Славко заявився на президентські вибори, то й у Вови шансів не було б. Але ось «Голос» заявився на парламентські, і з дуже симпатичною командою, а дива не сталося. Все-таки лідерський фактор має велике значення, й нерішучість та невизначеність Вакарчука, які стала вже анекдотом, підкріплені його непереконливістю в передвиборчих ефірах, схоже, значно присадили партійний результат. Хоча не варто скидати з рахунків і загальну обмеженість націонал-демократичного сектора, де й без «Голосу» тісно, немає на чому особливо зростати.
Слід віддати належне групі підтримки Петра Порошенка, що згуртувалася перед другим туром, її ядро не залишило свого кумира й після поразки. Хтось, звичайно, здригнувся і відсахнувся до молодих, а й решти вистачає, щоб Іра Геращенко та Андрій Парубій змогли продовжити свою активну парламентську діяльність. Стати центром тяжіння «антизеленської» опозиції Петру Олексійовичу за ці два місяці не вдалося. Зате для нього є й приємна дрібниця: «Батьківщині» не вдалося обійти «євросолідарність». У всякому разі, поки, в передвиборчих рейтингах.
На відміну від вчорашньої БПП, «Батьківщина» спробувала розкручуватися не на критиці Зеленського, а в якості його майбутніх надійних союзників. Мовляв, уся державна мудрість і грандіозний політичний досвід Юлії Володимирівни – на службу Володимиру Олександровичу. Навіщо плювати проти вітру оновлення? «Юля – прем'єр» лунає приємною мелодією для вух її прихильників, які вже практично бачили її в президентському кріслі. А Україна, якою в якійсь високій якості не керує Тимошенко, це абсолютно неправильна країна. Щоправда, так думає зовсім мало народу, що рейтинги зі всієї прикрістю й відображають.
Неабияка міць медведчуківських каналів і братня допомога московської пропаганди не збільшили підтримку прокремлівської «Опозиційною платформи». Тих, хто готовий за таке голосувати, стільки, скільки є, брати інших ніде, й, слава богу. До речі, це радше позитивний результат для України, ніж привід рвати на собі волосся, з урахуванням повністю проваленим інформаційної політики в цілому й зокрема – в східних і південних регіонах, вкритих телевізійними тарілками, розгорнутими на схід. Медведчук – це настільки відверто гидко, що не так страшно, ніж якби був замаскований під щось більш пристойне.
Як не крути, а похвалити, крім «Слуги народу», в цю кампанію й нікого. Та й то це більше результат впертості самого народу, який наполегливо гне своє, ніж «Слуги», що регулярно дає півня.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA