Результати позачергових парламентських виборів для партії «Слуга народу» вже напевне ґарантує монолітну більшість у новому скликанні Верховної ради кількістю не менш ніж 250 народних депутатів.
У команди Володимира Зеленського з’явилася унікальна можливість сформувати такий же монолітний уряд, щоб повністю замкнути всю відповідальність за зміни в країні на одній політичній команді. Звісно, це великий ризик, але й неймовірні можливості, яких, здається, нова команда ще повністю не усвідомлює.
Новому Кабміну навряд чи доведеться довго шукати підтримку для своїх ініціатив – радше навпаки, залишиться лише налагодити чіткий алгоритм та покроковий план реформ. Якщо, звісно, передвиборчі програми знову якимось дивним чином не трансформуються в необов’язкові для виконання папірці з обіцянками.
У нової коаліції з’являються ще дві унікальні опції для покращення ефективності своєї діяльності. По-перше, не потрібно дотримуватися жодного принципу квотності нового уряду, а значить, довго шукати компроміси й домовлятися про створення непотрібних міністерств та «міністрів без портфелів». По-друге, опозиційні політичні сили можуть жорстко критикувати дії нового уряду, однак створити бодай якісь проблеми на парламентському рівні їм не вдасться – занадто маленька чисельність усіх опозиційних фракцій разом узятих.
Крім того, новостворений уряд матиме непоганий запас довіри – близько 4 місяців до отримання громадянами платіжок із початку опалювального сезону та кінця календарного року, який традиційно більш небезпечний для курсу гривні та стабільності фінансової системи країни.
Закоротка кадрова лава
На останньому засіданні Кабінету міністрів поки ще чинний прем’єр Володимир Гройсман оголосив про плани цивілізованої передачі повноважень новому складу уряду. Серед іншого, Гройсман висловив небезпідставне припущення, що новий уряд може бути значно мобільнішим в ухваленні рішень, у тому числі, й за рахунок скорочення кількості міністерств та відомств.
Раніше збільшення кількості міністерств та так званих «міністрів без портфелів» було зумовлее політичним чинником – коаліційною чи то пак партійною квотністю. Що більшу кількість мандатів дає фракція для парламентської більшості, то на більшу кількість міністерських портфелів вона могла розраховувати. Крім того, за своєю впливовістю міністерства також могли розподілятися нерівномірно.
У разі формування монокоаліції виникає унікальна можливість максимально скоротити кількість міністерств шляхом укрупнення чи ліквідації окремих відомств. Крім того, є можливість сформувати уряд і призначити всіх міністрів протягом одного пленарного тижня роботи нової Ради – в безпрецедентно короткі терміни.
До речі, плани з укрупнення міністерств уже активно обговорюють у пропрезидентській команді. Щонайменше планується скоротити віце-прем'єрів, які не очолюють міністерства. Також планується скорочення органів виконавчої влади, які не є міністерствами, але перебувають у сфері управління відповідних міністерств. «Під ніж» можуть потрапити Мінінформполітики, Мінкульт, Міністерство молоді та спорту й, можливо, Міністерство у справах ветеранів – усі ці відомства можуть бути або скорочені, або приєднані до інших міністерств.
Реформа Кабміну може бути тим більше швидкою, враховуючи замалу кадрову лаву команди Зе. Навіть на посаду прем’єр-міністра в ЗМІ називають лише 5 кандидатур – колишнього заступника голови Національного банку, представника України в МВФ Владислава Рашкована, секретаря Ради національної безпеки і оборони, колишнього міністра фінансів Олександра Данилюка, колишнього міністра економічного розвитку Айвараса Амбромавичуса, керівника «Нафтогазу» Андрія Коболєва та його заступника Юрія Вітренка.
Насправді, знайти вдалих кандидатів на посаду очільника нового уряду буде непросто – занадто специфічні вимоги до цієї посади називають у пропрезидентській команді. Це має бути і людина не з політики, і без олігархічного «бекграунду», із бездоганною репутацією, і досвідченою, і гарно сприйматися серед західних партнерів, і мати добру історію взаємовідносин із МВФ, при цьому бажано, щоб новий прем’єр мав ще й західну освіту та авторитет у галузі, в якій спеціалізується. Наостанок – був віком 35-50 років. Чи вдасться знайти таких кандидатів – питання риторичне.
Уряд технократів чи політичної доцільності?
Ще одне цікаве питання: наскільки незалежною буде фігура нового прем’єр-міністра? Від цього залежатиме можливість впровадження якісних та швидких реформ.
Теоретично, в команді Володимира Зеленського розуміють, що могли б залучити партнерів до спільної коаліції. І таким чином, розділити відповідальність за майбутні зміни в державі. Адже так чи інакше доведеться йти на непопулярні кроки, а це точно означатиме втрату рейтингів. Голова партії «Слуга Народу» Дмитро Разумков натякнув, що двері парламентської більшості відкриті, вочевидь, натякаючи на можливість приєднання фракцій «Голосу» та «Батьківщини».
Втім, навряд чи Святослав Вакарчук таки погодився б стати очільником нового уряду з огляду на неможливість повністю впливати на формування його складу. А фігура Юлії Тимошенко навряд чи може бути добре сприйнята на Банковій. До того ж лідерка «Батьківщини» занадто досвідчена і є самостійним політиком, який навряд чи дослухатиметься до думки навіть більш рейтингових партнерів.
Тож єдина можливість створити запобіжник у вигляді громовідводу для рейтингів команди Зе – утворити уряд технократів, які не зважатимуть на свої подальші політичні перспективи. Є ще один варіант – створити потужну «поліцейську» державу, де будь-яке інакомислення чи спротив провладному баченню реформ жорстко каратиметься правоохоронними органами. На жаль, і така небезпека існує.
Перші кроки нового Кабміну
Перш за все, від нового уряду українці чекатимуть того, що і Володимир Зеленський, і партія «Слуга народу» декларували в своїх програмних меседжах, – справедливих тарифів, демонополізації економіки та боротьби з корупцією.
Вочевидь, дуже важливими будуть перемовини з МВФ, місія якого прибуде в Україну вже у вересні. Поки надання чергових траншів призупинене, хоча Україна не припиняла співпраці з Фондом та підписала меморандум про нову програму кредитування восени минулого року.
Безумовно, гострими питаннями стануть врегулювання ринку землі, дерегуляція та переосмислення реформи правоохоронних органів. У команді Зеленського обіцяють прорив у медичній реформі, а також довгоочікуване завершення реформи пенсійного забезпечення.
Наостанок у пропрезидентській команді анонсували суттєві зміни в гуманітарній політиці. Вочевидь, більшість із них стосуватиметься питання реінтеграції тимчасово окупованих територій, а також певних змін у мовній та культурній політиці держави. Звісно, все це відбуватиметься за відповідного законодавчого сприяння парламенту.
Так чи інакше новому уряду доведеться зіткнутися з безпрецедентною кількістю викликів, і до того ж ухвалити вкрай важливі рішення для подальшого поступу країни. Звісно, якщо такі стратегії й справді закладалися напередодні походу команди Зе в політику. Поки складається враження, що всі стратегії, як і реформи, доведеться впроваджувати «з коліс».
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»