Після дострокових парламентських виборів українців різко зацікавило державне фінансування партій. Згідно з даними Google trends (система, яка аналізує популярність пошукових запитів у інтернеті), з 21 до 27 липня кількість пошукових запитів на цю тему зросла вдесятеро. 25 липня на сайті президента України з’явилася петиція з вимогою скасувати норми закону, згідно з якими в найближчі 5 років мільярди гривень платників податків підуть на фінансування статутної діяльності 11 партій, що набрали більш ніж 2% голосів. Українці обурюються в соціальних мережах, чому мають утримувати власним коштом політичні сили з високим антирейтингом чи проросійські партії.
Хто та скільки отримає?
Механізм державного фінансування партій запрацював у третьому кварталі 2016 року (відповідний закон депутати ухвалили в листопаді 2015-го). Тоді гроші платників податків розподілили поміж політичними силами, фракції яких були представлені в парламенті. В перехідних положеннях закону «Про політичні партії» депутати 8-го скликання також вказали, що з 2019 року фінансування отримуватимуть усі партії, які за підсумками наступних парламентських виборів наберуть понад 2% голосів.
Скільки видатків передбачатиме бюджет кожного наступного року на утримання партій, порахувати не складно навіть без спеціальних знань. Розберемося з фінансуванням на 2020-й. Схема проста: загальна кількість учасників виборів множиться на 0,02% від розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня. Згідно з даними ЦВК, на позачергових парламентських виборах проголосували 14 млн 718 тис. 556 виборців. Прожитковий мінімум на 2019 рік становить 1 тис. 921 грн. Беремо в руки калькулятор і дізнаємося, що в 2020 році партії розподілять між собою 565 млн 486 тис. 922 грн державного фінансування (сума приблизна – остаточну встановлять після оприлюднення офіційних результатів виборів). У середньому кожен виборець разом із голосом на позачергових парламентських виборах «віддав» своїй партії трохи більш ніж 38 гривень із власних податків.
До 2024 року пропорційно (залежно від кількості набраних голосів та дотримання гендерної квоти) держфінансування отримуватимуть 11 партій: «Слуга народу» (537 млн грн – тут і далі приблизна загальна сума за розрахунками «Слова і Діла»), «Опозиційна платформа – За життя» (141 млн грн), «Європейська солідарність» (109 млн грн), «Батьківщина» (93 млн грн), «Голос» (77 млн грн), «Сила і честь» (54 млн грн), «Опозиційний блок» (40 млн грн), Партія Шарія (38 млн грн), Радикальна партія Олега Ляшка (34 млн грн), «Українська стратегія Гройсмана» (27 млн грн), «Свобода» (26 млн грн).
Що фінансуємо?
У 2018 році «Слово і Діло» оприлюднило цикл розслідувань про те, за які послуги та кому державним коштом платили 5 партій-переможців позачергових виборів у 2014 році.
Так, «Опозиційний блок» (який демонстративно відмовився від держфінансування в 2016 році та різко передумав уже в 2017-му), сплатив понад 10 млн грн боргу перед ТОВ «Інтер реклама центр» (власник – олігарх Дмитро Фірташ). Цей борг накопичився ще до отримання партією держфінансування, втім, був погашений за рахунок нього двома платежами влітку та взимку 2017 року. «Батьківщина» в період із березня 2017-го до серпня 2018-го сплатила 1 млн 263 тис. грн бюджетних грошей за ремонт свого автопарку. БПП «Солідарність» орендувала порожнє приміщення в Черкасах. Радикальна партія взяла в оренду додаткові квадратні метри за 1,7 млн грн у свого ж депутата Сергія Рибалки. «Самопоміч» витратила 882 тис. наших із вами гривень на харчування своїх партійців під час з’їздів та тренінгів. Ситуація з «Народним фронтом» взагалі унікальна: партія, яка виграла парламентські вибори в 2014 році та в підсумку отримала найбільше державного фінансування, до виборів 2019 року, по суті, не дожила. Виявилося, що левову частку державного фінансування політичні сили витратили на рекламу в ЗМІ та вирішення своїх побутових, майнових та фінансових проблем (сплата рахунків за комірне, оренду офісів та техніки, підвищення зарплат тощо).
Фінансувати не можна припинити
Стежити за законністю та цільовим використанням коштів бюджету партіями мають НАЗК та Рахункова палата (РП). Як показала практика, такий механізм державного контролю виявився вкрай неефективним: НАЗК хоч час від часу й звітує про виявлення нових порушень, утім, за 3 роки так і не спромоглося на більше, ніж декілька штрафів.
Перша причина цієї неефективності організаційна: НАЗК, очевидно, не має достатніх ресурсів, щоб кожного кварталу ретельно аналізувати десятки тисяч сторінок звітності (в 2017 році перед НАЗК звітували 217 партій). Друга – структурна: жоден закон чи підзаконний акт не регулює порядок співпраці НАЗК з РП у питанні контролю за використанням партіями грошей з держбюджету. В підсумку маємо абсурдну ситуацію, коли одна й та ж функція покладена на два різних за своєю природою органи, що незрозуміло як мають співпрацювати між собою.
Ще одна проблема: на сьогодні жоден закон не дає чіткого визначення, що конкретно слід розуміти під «статутною діяльністю» чи видатками «на фінансування передвиборчої агітації» партій. Розширення офісу, купівля автомобілів, підвищення зарплат – це точно статутна діяльність? Купівля сотень годин реклами у ЗМІ коштом бюджету – це точно передвиборча агітація? Однозначної відповіді на ці запитання не мають не лише в НАЗК і РП, а й самі партії. Як у таких умовах можна говорити про ефективний контроль за використанням бюджетних грошей – питання риторичне.
Нарешті, головна проблема. Згідно із законом, кошти з держбюджету перераховуються на спеціально відкритий рахунок партій. Утім, ця норма стосується лише центральних осередків, яким не заборонено перераховувати гроші платників податків на вже наявні рахунки регіональних організацій. Там кошти з бюджету «змішуються» з внесками від фізичних та юридичних осіб, після чого відслідкувати, на що вони були витрачені, де-факто неможливо.
Усі роки незалежності України непристойно велика частина депутатів у Верховній раді назвалася «народними» лише формально. А фактично ж ці обранці скликання за скликанням захищали інтереси своїх спонсорів з різних фінансово-промислових груп, за гроші яких гарантовано могли знову опинитися в парламенті. Державне фінансування має на меті (про що йдеться в пояснювальній записці до закону) надати партіям можливість існувати й розвиватися за рахунок держави, підвищити конкуренцію та зміцнити демократію всередині організацій, посилити прозорість фінансування агітації, зробити партії фінансово незалежними від тіньових бізнес-структур і, таким чином, зменшити корупційні ризики в політиці загалом. Саме так держфінансування партій давно працює в абсолютній більшості країн Європи, але, на жаль, не в Україні. Для українських партій кошти з бюджету залишаються приємним бонусом на додачу до «звичного» фінансування бізнесом. І це не зміниться, якщо держава так і не навчиться гарантувати законність.
Богдан Машай, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA