Час рухається невпинно й бере своє. Ще три місяці тому Петро Порошенко був президентом, а сьогодні вже проходить свідком в одинадцяти провадженнях у Державному бюро розслідувань. Поки свідком, поки в одинадцяти, але поки й три місяці. Забавно, що директора ДБР Романа Трубу вважали чутливим до побажань попереднього глави держави, а він виявився чутливим до побажань Андрія Портнова. Ось як усі помилилися.
А ще цікаво, якби не змінилося начальство на Банковій, дізналися б ми про витівки Юрія Гримчака, заступника міністра й старого друга Юрія Віталійовича Луценка, який від одного тричі відрікся? Чи у фокусі уваги ГПУ, СБУ та НАБУ опинилися б зовсім інші люди, а тека щодо Гримчака залишилася б лежати до інших часів? І дуже хочеться знати, хто наступний. Адже обов'язково буде хтось наступний, ажде минуло лише три місяці.
Справа Гримчака вельми показова. Працюючи в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, Юрій Миколайович не розкошував. У декларації вказана квартира на 66 метрів, записана на дружину, де заступник міністра живе з трьома дітьми. Навіть найубогішої машини немає чи трьох соток під картоплю. При цьому за послугу потрібним людям, стверджує слідство, попросив мільйон «зеленими», й навіть не за профілем свого відомства. Якщо такий скромний чоловік одразу просить «лимон» за непряму допомогу, то що ж просять і отримують нескромні, яких там більшість, за безпосередню участь у вигідних справах у базовій сфері відповідальності?
Подейкують, Гримчак, просячи грошей, навіть не збирався виконувати обіцяне, що видає в ньому людину дотепну й майже законослухняну: і хабародавців на гроші б покарав, і корупційні пазурі далі власного крісла не пустив. Хочеться вірити, суд оцінить позицію полум'яного патріота. Взагалі дуже хочеться, щоб до суду дійшло, а справа в суді не розвалилася, це саме по собі буде не меншим дивом, ніж 60-метрова квартира заступника міністра й друга сім'ї генпрокурора.
Картина моралі партії влади, що частково вже пішла, неодноразово уточнюватиметься в деталях. З 5 вересня запрацює, нарешті, Вищий антикорупційний суд України, відсутність якого нібито сильно заважала притягати до відповідальності відповідальних, тепер нічого не заважатиме. Отже, на нас чекають нові захопливі історії про совість і безкорисливість кращих людей країни, тільки вже з логічним кінцем, набридли ці двозначні трикрапки.
Але, як би не хотілося дізнатися більше про тих, що йдуть, або пішли перед цими, надзвичайно важливо, щоб із фокусу уваги НАБУ, СБУ, ГПУ, ДБР, НАЗК і ВАСУ не зникли ті, що прийшли. Власне, носії грізних абревіатур для цього й створювалися, щоб не давати приємно розслаблятися людям, які взяли на себе відповідальність представляти державу. А в нинішніх, внесених до влади вітром протесту, гальм мало, вони в переважній більшості, що не сприяє самокритиці.
Опозиція в особі своїх найяскравіших представників – ті колишні, чиї справи, умовно кажучи, поки не дійшли до суду, на їх здатності приборкувати знахабнілу чинну владу сильно покладатися не доводиться. Без контролю ж псуються навіть святі, а святих там просто немає. Справжню перевірку система антикорупційної очищення пройде тоді, коли за вуха на білий світ почнуть витягувати наближених до нинішньої влади, тих, хто поспішив якомога вигідніше скурвитися. Такі обов'язково будуть, усе попереду, адже минуло лише три місяці.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA