Андрій Портнов продовжує лоскотати нерви ключовим фігурам колишньої влади. Сергій Пашинський, безсумнівно, до таких постатей належить. У Державному бюро розслідувань заявили, що «зараз вирішується питання про обрання для народного депутата запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою». Не виключено, що Пашинський буде першим, хто сяде як мінімум до СІЗО.
Йому пригадали відому історію, що сталася в новорічний вечір 31 грудня 2016 року, коли конфлікт на дорозі закінчився тим, що Пашинський з іменного пістолета вистрілив у ногу 38-річному В'ячеславу Хімікусу, заподіявши тому «тілесні ушкодження у вигляді вогнепального осколкового перелому стегнової кістки лівої ноги», що були кваліфіковані судмедекспертизою як тяжкі. Півроку потому справу закрили, вирішивши, що депутат вчинив у межах необхідної самооборони. Тепер стаття про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, за якою винному загрожує від п'яти до восьми років, знову стала актуальною.
Наскільки у правовому сенсі бездоганним є перше рішення і що зі справи можна вичавити через три роки, нехай судять фахівці. Політичний же аспект тут очевидний. Пашинський – не той діяч, на захист якого вийдуть тисячі громадян, а зовнішні обставини інциденту не на його користь: депутат стріляє у простого громадянина, калічить його і залишається невинним. Архетипний сюжет, що примушує стискуватися кулаки.
За торжество справедливості, ще й стосовно політиків – переважна більшість. Україна зовсім не розпещена таким щастям, і торкнутися нього – мрія мільйонів. Дванадцять кримінальних проваджень, в яких фігурує Петро Порошенко, обіцяють нечувані видовища і глибокі прозріння, якщо їм буде дано повноцінний хід. Проблема одна і дуже серйозна: ініціюють ці справи стосовно колишнього президента та його оточення ті, хто не відповів за свої гріхи за його попередника. Тепер вони куражаться. Справедливість їх цікавить куди меншою мірою, ніж помста. Якщо цікавить взагалі. А їх вплив на правову систему дозволяє розраховувати, що помста вдасться.
Безкарність карає тих, хто її допустив, але логічний наслідок не потрібно приймати за справедливість. Справедливість усе-таки про право, а права в усьому цьому дуже мало. Навіть якщо щодо якихось епізодів, або навіть щодо всіх, Андрій Портнов має рацію, права в країні не стане більше, зате збільшується Андрій Портнов. Методично реалізуючи колективне замовлення VIP-скривджених на Порошенка і Ко, він експлуатує народне обурення безкарністю влади, сам вислизуючи із фокуса претензій і виводячи з нього мерзотників епохи Януковича.
У певному сенсі новій владі вигідно, щоб брудну роботу з викриття попередників робили такі ж забруднені попередники. Але якщо та сама монополія на покарання, яка характеризує владу, належить комусь іншому або цей інший має на цю монополію вирішальний вплив, то у цього іншого і є справжня влада. І в цьому сенсі влади у Андрія Портнова побільше, ніж у Руслана Рябошапки або у Романа Труби. І забрати її ніхто поки навіть не намагався. Навіть не факт, що таке питання розглядали.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA