У президента Володимира Зеленського готові відгородитися від окупованої частини Донбасу стіною в тому разі, якщо переговори в Нормандському форматі проваляться. Про це заявив помічник глави держави Андрій Єрмак. Ідея побудувати нову «берлінську стіну» на лінії розмежування знайде прихильників в Україні.
Помічник президента Андрій Єрмак розкрив суть «плану Б», який має намір запустити команда Зеленського в тому разі, якщо переговори в Нормандському форматі будуть невдалими. «Якщо ми не побачимо готовності з боку РФ йти до мирного процесу, до виконання Мінських домовленостей, тоді ми будемо будувати стіну і жити далі. У нас є друзі, будемо залучати і переймати їх досвід. Я маю на увазі насамперед Ізраїль», – пояснив помічник президента.
Андрій Єрмак додав, що Україна не має наміру чекати прихильності РФ тривалими роками, визначивши для себе «обмежений час». «Дедлайн» помічник президента не назвав. При цьому пан Єрмак підкреслив, що українська сторона розраховує на успіх переговорів у Парижі.
Як відомо, нормандський саміт має відбутися 9 грудня в столиці Франції. На ньому очікується зустріч президента України Володимира Зеленського зі своїм російським колегою Володимиром Путіним. В рамках цієї зустрічі пан Зеленський намір обговорити з президентом РФ шляхи для завершення збройного конфлікту в Україні. Як уже повідомляло «Слово і Діло», у Зе вкрай мало шансів виторгувати щось прийнятне. Адже «дорожньою картою» для досягнення миру є Мінські угоди. А вони складені у вигідному для РФ ключі, оскільки припускають амністію бойовиків «ЛНР-ДНР», їх інтеграцію в українське правове поле шляхом проведення місцевих виборів, а також широку автономію для окупованих районів Донбасу. За допомогою цих інструментів Росія має намір заважати Україні проводити самостійну зовнішню політику. Тобто Мінські угоди означають втрату деякої частини українського суверенітету в обмін на мир.
Але якщо Зеленський серйозно окреслив «план Б» на випадок провалу переговорів із Путіним, то це буде мужнє рішення. Нова «берлінська стіна» на лінії розмежування, відмежування від бунтівних територій і проведення нових кордонів – це один із двох варіантів завершення війни, в результаті якого Україна нічого нікому не буде винна. Другий варіант – це ліквідація «ЛНР-ДНР» військовим шляхом. Однак такий шлях зберігає ризик військової поразки, яке може привести країну до катастрофи.
Зважившись на добровільне відторгнення частини територій, Зеленський отримає низку «плюсів».
По-перше, президент зможе заявити про припинення війни і про виконання своїх передвиборчих обіцянок.
По-друге, в Україні знайдеться достатньо людей, які підтримають таке рішення президента. На їхню думку, ОРДЛО є територією, інфікованою «русскім міром». І краще одразу видалити цю пухлину, ніж тривалі роки страждати від болів. Відмова від бунтівної частини Донбасу дозволить Україні впевненіше рушити вбік Євросоюзу і НАТО, скоротити витрати, пов'язані на ведення війни, направивши ці кошти на реалізацію структурних реформ.
По-третє, вже не потрібно буде вести принизливі переговори в Мінському і Нормандському форматах, чекаючи «зради» від міжнародних партнерів. Та й Росія позбудеться того короткого «повідця» у вигляді Мінських угод, за допомогою якого в Кремлі розраховували утримати Київ у своїх ніг.
І зрештою, по-четверте, зникне необхідність шукати мільярдні інвестиції для того, щоб відновити зруйнований війною і розграбований бойовиками Донбас, знову завойовувати довіру нелояльного населення, витрачати величезні зусилля на те, щоб реінтегрувати покалічені території. Немає сумнівів у тому, що Росія, з вини якої і сталася вся ця «розруха», поквапиться перекласти все це «задоволення» на плечі українських платників податків.
Зважившись на відмову від ОРДЛО, Україні зовсім не обов'язково визнавати незалежність «ДНР» і «ЛНР». Можна залишити «республіки» в підвішеному стані, але ухвалити закон, що дозволяє ОРДЛО повернутися до складу України, як тільки вони самі цього захочуть. Саме так у 1949 році після розділу Німеччини вирішили керівники ФРН. Конституція ФРН підкреслювала прагнення німецького народу до возз'єднання в єдиній державі. При цьому ФРН ніколи повною мірою не визнавала державність соціалістичної НДР.
Втім, і мінусів у нової «берлінської стіни» на Донбасі достатньо.
По-перше, це все ж втрата територій. Щоб добровільно піти на такий крок, як уже йшлося вище, Зеленському необхідна велика мужність.
По-друге, відмовившись від Донбасу, Україна, імовірніше, буде змушена надовго «винести за дужки» й Крим. Це викличе глибоке розчарування у тих, хто розраховував, що Україна все-таки боротиметься за свою землю. Наприклад, у тих самих кримських татар. Багато вимушених переселенців, особливо ті, хто був змушений покинути свій будинок через проукраїнську позицію, надовго зрадять ім'я Зеленського анафемі. Можливе невдоволення і серед солдатів, які пролили свою кров заради того, щоб Донбас повернувся до України.
По-третє, санкції з РФ, імовірніше, будуть зняті. Який сенс в обмеженнях, якщо Україна сама розрубила «гордіїв вузол»? Втім, із урахуванням того, що за п'ять з ґаком років санкції проти РФ ні на крок не наблизили деокупацію нашої країни, навряд чи їх скасування в цьому разі буде такою вже великою втратою...
Багато запитають, а кого ж вважати переможцем у війні, яка закінчиться зведенням стіни? Відповідь: переможців не буде! Україна не зможе відновити свою територіальну цілісність в межах 2013 року, а Росія провалить свою головну задачу, заради якої й затівалася війна – зберегти Україну в сфері свого впливу.
Чітко видно ще одну сторону, яка програла. Це «республіки» Донбасу, які перетворяться в резервацію, що сидить на голодному російському пайку.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».