Руді Джуліані сьогодні вранці полетів з Києва, де проводив бесіди з українськими політиками. The New York Times пояснює цю поїздку, як і зустріч Джуліані з Юрієм Луценком в Будапешті напередодні, участю особистого адвоката і довіреної особи Дональда Трампа в підготовці документального фільму, який роз'яснить глядачам суть змови демократів проти американського президента. Фільм вийде на екрани одного з консервативних каналів під час виборчої кампанії та повинен буде перебити післясмак від слухань щодо імпічменту Трампа і посприяти його переобранню на новий термін.
Українська тема, як відомо, запустила процедуру імпічменту. В Україні ж Трамп шукає протиотруту за підказкою, подейкують, Пола Манафорта, великого фахівця з наших звичаїв, який відбуває термін за власні звичаї, що суперечать американським законам. Джуліані вже повідомив у Твіттері, що нібито знайшов у Києві докази нецільового розподілу п'яти мільярдів американської допомоги Україні при адміністрації Обами.
При тому, що обидві сторони роблять свою роботу – демократи викривають Трампа, а республіканці викривають демократів – створюється враження, що нічого вже не може поміняти переконання, що склалися. Публічні слухання в Конгресі з імпічменту, як показали опитування, ні на що не вплинули, цифри підтримки президента залишилися колишніми. Всі, хто хотів, склали собі уявлення про президента Трампа за попередніх років, і він влаштовує близько 90% виборців-республіканців, їх картинка непохитна, скільки яскравих свідків його недосконалості не викликай.
Ця обставина утримує тих конгресменів і сенаторів з Республіканської партії, які, може, вкрай незадоволені своїм лідером і пішли б на конфронтацію з ним, але з виборцями сваритися собі дорожче. Як не дивно, це стримує і демократів у Конгресі, які вирішили провести імпічмент за короткою процедурою: частина з них здобула перемогу в округах, де на президентських виборах виграв Трамп, і кавалерійський стрибок на вибір свого електорату в 2016 році може нашкодити переходу на сторону кандидата від демократів у 2020-му, тут потрібен делікатний підхід.
Але в цілому незламність республіканських бастіонів, незважаючи на всі небачені витівки Дональда Трампа, не може не вражати і не спантеличувати. Може, це дійсно специфіка його виборців?
У зв'язку з цим вказують на двох конгресменів-республіканців, Кріса Коллінза від штату Нью-Йорк і Данкіна Хантера від Каліфорнії, які першими підтримали кандидатуру Трампа в 2016 році, коли ще партійне керівництво чухало потилиці, що робити з цим сюрпризом, який виносить на праймеріз заслужених політиків. Один з них, Хантер, пізніше прямо скаже про Трампа класичне: «Він, звісно, гівнюк, але це наш гівнюк». Так ось, обидва конгресмени, які першими відчули в Трампі свого, за деякий час стали об'єктами кримінальних розслідувань.
Кріс Коллінз, один з найбагатших членів нижньої палати, використовував в особистих цілях інсайдерську інформацію: скинув акції неблагополучної компанії, до правління якої він входив, до того, як публіці стало відомо про її проблеми. В Америці за таке суворо карають. Данкіна Хантера спіймали на тому, що він розпоряджався виборчим фондом, як своїм гаманцем, оплачуючи з нього туристичні поїздки, послуги лікарів, продукти і подарунки. Особливу славу Хантеру принесло те, що він покатав за гроші виборців літаком домашнього вихованця-кролика, списав на подарунки пораненим ветеранам купівлю собі шортів для гольфу і оплатив витрати на «особисті стосунки» з п'ятьма жінками, крім дружини.
Дивно, однак, не це, а те, що вже після того, як факти кримінальних розслідувань стали відомі, і Коллінз, і Хантер зуміли вкотре переобратися у себе на округах на проміжних виборах у листопаді 2018 року. Зробити це було не так просто, як до цього, розриви з конкурентами-демократами скоротилися, але вірне ядро виборців підтримало своїх неправильних хлопців. Щоправда, за рік обом довелося під тиском доказів визнати свою провину і розпрощатися з місцем у Конгресі. Паралелі зі скандалами, які супроводжують Трампа, прямі: недарма зараз згадують фразу, кинуту їм в розпал кампанії: «Я вийду на П'яту авеню, пристрелю когось, і не втрачу голосів». Адже практично стріляє – і не втрачає. Результат президентський кампанії 2020 року геть не вирішений.
Історія зі своїми, яким прощається все, і чужими, яким інкримінують що завгодно, що вбиває будь-який сенс політичної відповідальності, чудово знайома й українським виборцям. Щоправда, Україна і не серед флагманів глобальної демократії, наслідки непередбачувані. Погана тенденція, до речі, очевидна. Хто знає, як вона розростеться за багато років.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»