У Росії партія «Яблуко» вибрала для себе нового главу, Миколу Рибакова, який одразу вважав за потрібне нагадати про позицію партії з питання окупованого Криму. «... Ми визнаємо кордони України 2013 року, як і весь світ», – сказав Рибаков.
У деклараціях про невизнання законності російської анексії Криму «Яблуко» цілком послідовно, – що, як то кажуть, не можна не вітати. Проблема полягає в іншому. «Яблуко», як і всі інші російські політичні рухи, постійно розглядає тему повернення Криму до України (повернення, повторюся, з їх точки зору, неминучого) одночасно в двох ракурсах, в принципі, несумісних – авторитарному російському й умовно-ліберальному європейському.
На практиці цей ідейний кадавр ось такий.
По-перше, заявляється, що референдум про статус анексованого Криму «за російськими стандартами проводитися не буде». І загалом, за словами Рибакова, в Росії «з початку 1990-х років не було жодного референдуму», де вже тут щось проводити.
По-друге, йдеться, що референдум про статус Криму проводитися буде, але не за російськими стандартами, а за стандартами «міжнародними». «Як буде проводитися цей референдум, повинна вирішити міжнародна конференція», – заявляє Рибаков.
Я особисто нічого не маю проти міжнародних конференцій. Але я слабо собі уявляю, щоб яка б то не було міжнародна конференція виробляла механізми проведення подібного референдуму.
По-перше, будь-яка міжнародна конференція щодо Криму почнеться з офіційного підтвердження територіальної цілісності України та її суверенітету над Кримом. Інша (російська) точка зору на це питання вважається нині в міжнародному співтоваристві маргінальною і не набирає потрібної кількості балів.
По-друге, підтвердивши суверенітет України, міжнародна конференція тим самим визнає і неминучість проведення гіпотетичного референдуму в Криму за законами саме України. Дійсно, як влучно зауважив новий глава «Яблука», не за російськими же законам його проводити. Наступний логічний висновок – проведення будь-якого референдуму в Криму за законами України можливе тільки після деокупації півострова і повного відновлення на його території суверенітету України.
Тобто ключовим питанням для проведення будь-якого референдуму так чи інакше залишається питання – а в чиїй юрисдикції він буде проведений?
У російській юрисдикції проведення такого референдуму, в принципі, неможливо, навіть після приходу до влади в Кремлі мумії Явлінського. Якщо уявити, що воно раптом можливо, нікуди не дітися від того, що голосувати на російському референдумі зможуть тільки громадяни Росії. Чи погодиться з цим Україна? Ніколи.
Проведення референдуму в юрисдикції України можливе тільки після ефективної деокупації півострова, причому голосувати на українському референдумі, сюрприз, зможуть тільки громадяни України. Чи погодиться з цим Росія, навіть очолювана мумією Явлінського? Питання риторичне.
Залишається третій варіант: референдум у міжнародній юрисдикції. Однак такої юрисдикції зараз просто не існує для вирішення питань державного суверенітету. Єдиний прийнятний приклад подібного заходу, організованого під егідою ООН, – референдум про незалежність Східного Тимору в 1999 році. Але там «міжнародна юрисдикція» референдуму була обумовлена саме закінченням індонезійської окупації Східного Тимору, який до початку цієї окупації був португальською колонією. Причому ініціативу Східного Тимору про проведення референдуму спільно підтримали й Індонезія, й Португалія, яка відмовилася від суверенітету над колишньою колонією в 1974 році. Ви бачите тут аналогії ситуації з Кримом? Я – ні.
Доводиться з сумом констатувати, що заяви нового лідера «Яблука», хоч і викликані благими намірами, але водночас засновані на чистому і нескаламученому нехтуванні цими самими «міжнародними стандартами». Рибаков просто не усвідомлює, що саме «міжнародні стандарти» вимагають від Росії безумовної деокупації Криму, і що спроби висувати для цього якісь умови – це і є відступ від «міжнародних стандартів».
Така типова для російських «системних опозиціонерів» позиція породжена їх наполегливим самогубним прагненням діяти суто ліберальними методами в глибоко антиліберальному середовищі. Періодично голосно заявляючи про те, що верховенства закону в Росії не існує, вони продовжують діяти так, як ніби верховенство закону в Росії все-таки є. Тобто усвідомити реальність вони здатні, а ухвалюти адекватні рішення відповідно до цього усвідомлення – на жаль. Вони з готовністю погоджуються, що дихати під водою людина поки не може, але самі при цьому дихання затримувати під водою не бажають.
Можу уявити, як такій «партійній принциповості» аплодують в Кремлі. Якщо, звісно, вони там помічають огризок того, що колись було впливовою в Росії політичною партією.
Сергій Бережний, спеціально для «Слово і Діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA