Віцепрем'єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба запропонував два міжнародних формати з деокупації Криму. На його думку, спочатку дискусія на цю тему може бути розгорнута без участі РФ, яка захопила український півострів. На превеликий жаль, будь-які мирні пропозиції, пов'язані з Кримом, наразі відірвані від реальності. Деокупація Криму можлива лише воєнним шляхом, ризики якого очевидні.
Формати деокупації Криму Кулеба перерахував в інтерв'ю агентству «Інтерфакс-Україна». «Наразі є тільки два формати. Перший формат – це міжнародні організації, коли ООН ухвалює резолюції, ЮНЕСКО теж ухвалює резолюції та здійснює дистанційне вивчення ситуації в Криму, Місія ООН в Україні робить дистанційний моніторинг, Рада Європи теж ухвалює якісь рішення і намагається пробитися до Криму з візитом, Європейський Союз зберігає санкції. Другий формат – двосторонній, коли умовний Лавров кудись приїжджає і йому на перемовинах заявляють, що ніколи не визнають незаконну окупацію Криму. А ми вважаємо, що потрібен якийсь креативний формат, де, подібно Нормандському, відбувалася би розмова про Крим», – сказав Кулеба.
Віцепрем'єр визнав, що Росія спочатку буде противитися таким ініціативам, однак спілкування можна починати і без РФ, як тільки буде зрозуміло, який формат використовувати. У цілому ж пан Кулеба висловив упевненість, що деокупація Криму рано чи пізно станеться, й Україна повинна бути готова забрати півострів назад.
Заяви Кулеби свідчать про те, що нова влада не має найменшого уявлення про те, як повертати Крим. Власне, цим же незнанням «страждала» й попередня влада. Насправді, якщо повернення Донбасу має хоч якийсь мирний сценарій, втілений у тих самих Мінських угодах, то деокупація Криму взагалі не має мирного вирішення, оскільки Росія, яка анексувала півострів у 2014 році, не бажає його повертати.
По-перше, про це небажання говорить поступове посилення російського війська в Криму. Це визнається й на міжнародному рівні. Зокрема, на початку грудня 2019 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про мілітаризацію Криму. Ще раніше, на брифінгу в ООН, заступник міністра закордонних справ України Єгор Божок, заявив, що станом на осінь 2019 року чисельність російських військовослужбовців у Криму становить 31,5 тисяч осіб. Це угрупування має 40 танків, 583 одиниці броньованої техніки, 162 одиниці важких артилерійських установок, 122 бойові літаки, 62 вертольоти, 12 систем залпового вогню, 34 військові кораблі та 7 підводних човнів.
По-друге, російські політики вважають Крим «своїм». Причому це стосується не тільки представників чинної влади на чолі з президентом РФ Володимиром Путіним, які просто не бажають обговорювати питання приналежності Криму. Навіть визнані російські ліберали, на зразок Григорія Явлінського чи Ксенії Собчак, ухиляються від розмов про негайне повернення півострова. І Явлінський, і Собчак визнають, що Крим був незаконно анексований, але перший пропонує провести новий «справедливий» референдум про приналежність півострова, а друга прямо заявляє, що повернення Криму зараз неможливо і закликає шукати «якийсь позитивний вихід».
У такому разі ефективність будь-яких «креативних форматів» деокупації Криму як за участю Росії, так і без неї, прагне до нуля. Залишається лише воєнний шлях, при реалізації якого Україна, найімовірніше, повинна буде розраховувати на власні сили. Навряд чи міжнародні партнери нашої країни нададуть нам якусь істотну військову підтримку, хоча би тому, що вони цього не робили досі.
Здатність української армії відвоювати Крим на сьогодні не можна розглядати серйозно. По-перше, можливості тільки кримського угрупування армії РФ надлишкові для можливостей ЗСУ передусім у військово-морському відношенні (про ресурси всієї російської армії навіть не йдеться). По-друге, армія України скута бойовими діями на Донбасі, а спробу звільнення Криму в Москві неминуче вважатимуть вторгненням на «свою» територію. Відповідні дії РФ можуть мати важкі наслідки для України, як для держави.
Однак не можна сказати, що військовий варіант деокупації Криму, в принципі, неможливий. Щоправда, для цього Києву потрібно дочекатися ситуації, коли Москва просто не зможе віддати наказ застосувати військову силу. Це можливо тільки в тому разі, якщо в РФ почнеться велика революція й чинна вертикаль влади зруйнується. Але ймовірність початку такої революції, а також всі її можливі сценарії – це тема для зовсім іншої розмови.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».