У середу, 8 січня, різко загострилася ситуація на Близькому Сході. Іран у помсту за вбивство генерала Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) обстріляв американські бази в Іраку. Світ завмер в очікуванні нищівного удару з боку США, але війна, схоже, закінчилася, не розпочавшись. Президент США Дональд Трамп оголосив про продовження політики санкцій щодо Ірану.
У ніч на середу Іран помстився за вбивство впливового генерал-лейтенанта КВІР Касема Сулеймані. Нагадаємо, іранський воєначальник був ліквідований 3 січня в аеропорту Багдада внаслідок повітряного удару, завданого американськими військовими. У Тегерані тут же заговорили про відплату, здійнявши над центральною міською мечеттю червоний прапор помсти. Забезпечивши Сулемайні розкішний похорон (кількість охочих попрощатися з генералом була настільки висока, що в тисняві загинуло понад 50 людей і постраждали понад 200), Іран перейшов від погроз до справи.
У ніч на 8 січня від 15 до 35 іранських ракет обрушилися на американські військові бази Ербіль, Айн Асад і Аль Таджі, розташовані неподалік від Багдада. За обстрілом з командного пункту КВІР особисто стежив верховний правитель Ірану Аятолла Хаменеї, який назвав подію «ляпасом Сполученим Штатам». Іранські ЗМІ тут же повідомили про величезні втрати, завдані ракетним ударом. Зокрема, повідомлялося про 80 загиблих американських військових і понад 200 поранених. Реакція американської сторони була на диво спокійною – Пентагон про втрати не повідомив. Пізніше стало відомо, що іранська сторона заздалегідь попередила іракців, до яких баз їм краще не наближатися, тим самим розкривши свої наміри й перед американцями.
Про те, чому це важливо – трохи пізніше, а поки кілька слів про те, що таке КВІР (це теж важливо для розуміння подальшого ланцюжка подій). Корпус вартових Ісламської революції входить до складу збройних сил Ірану, але фактично є окремою армією. За допомогою КВІР Іран просуває свої інтереси в сусідніх державах. При цьому «вартові» активно користуються послугами так званих «проксі» – різних терористичних організацій, проти яких воюють Ізраїль і США.
Касем Сулеймані якраз і командував спецпідрозділом КВІР, відповідальним за проведення операцій за межами Ірану. Наприклад, Сулеймані, а також очолювані ним «проксі», багато зробили для того, щоб президент Сирії Башар Асад залишився при владі (у цьому контексті іранці виступили ситуативними союзниками російських військових). У такий спосіб Сулеймані заслужив визнання в Ірані, але став ворогом для американців та ізраїльтян, що загалом і призвело до його ліквідації.
З іншого боку, численні війни, які вів і веде КВІР на чужих землях, стали причиною серйозного падіння рівня життя в самому Ірані. Це вилилося в масові акції протесту, які пройшли в іранських містах у 2018-му і 2019-му роках. Осінні протести 2019 року було придушені, але проблеми залишилися і погрожували новим соціальним вибухом. Але вбивство Сулеймані і проведена його хвиля національного гніву якраз і стали тим свистком, який вчасно дозволив аятолам випустити пару.
Брязкаючи зброєю, у Тегерані чудово розуміли, що шансів навіть на нічию у великій війні проти США в них немає. Так, Іран є потужним регіональним гравцем і практично самотужки добився блискучих успіхів у створенні власної ракетної програми. Але військові потенціали Ірану і США все одно не порівняти. Протистояння з таким сильним противником і пов'язані з цим нові тяготи і злигодні можуть остаточно підірвати ситуацію всередині Ірану. Саме тому Тегерану було важливо здійснити помсту, при цьому не переступивши межу. Саме тому іранська сторона попередила про свої удари, які, попри переможні реляції в ЗМІ, виявилися не настільки руйнівними і не призвели до жертв серед американців.
Протягом дня 8 січня світові лідери всерйоз побоювалися, що у президента США Дональда Трампа здадуть нерви і він віддасть наказ про масштабну військову відповідь. Побоювання, вуім, виявилися марними. Велика війна багато в чому невигідна і американцям і передусім особисто Трампу, оскільки можливі жертви і невдачі можуть сильно вдарити по його рейтингу напередодні виборів. Звернувшись до нації ввечері в середу, президент Трамп заявив, що Вашингтон не має наміру прагнути до ескалації з Іраном, але продовжить кампанію максимального санкційного тиску. Але в умовах санкцій Іран живе протягом останніх 40 років, витримавши криваву війну з Іраком в 1980-1988 роках і розвинувшись, як уже було сказано, в потужну регіональну державу.
Отже, перший раунд поєдинку між Іраном і США дозволив сторонам «зберегти обличчя». США показали готовність застосовувати зброю, а Іран – готовність «мститися», але так, щоб не розбудити сплячого лева. Поки велика війна скасовується – Іран і США на неї не з'явилися.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».