Вже в 2020 році на українців можуть чекати суттєві зміни в трудових відносинах. Кабінет міністрів ще наприкінці минулого року розробив та вніс на розгляд парламенту проєкт закону «Про працю», який експерти вже охрестили Трудовим кодексом.
Насправді необхідність змін у сфері взаємовідносин роботодавців та найманих працівників обговорюється останні 20 років. Україна досі живе за старими радянськими документами, які регулюють трудові відносини. Майже всі пункти цих старих правил зазнали суттєвих змін, проте ключової логіки у взаємовідносинах у трудовій сфері не змінилися – наймані українці мали дуже обмежений спектр прав, тоді як роботодавець може дозволити собі значно більше. А на вершечку умовної «піраміди» завжди була держава, яка тримала у своїх руках весь інструментарій «батогів та морквинок» як для роботодавців, так і для найманих працівників.
Саме невідповідність трудових відносин інноваційним реаліям часу є одним із гальмівних факторів для зростання української економіки. Однак, закладаючи нові норми в трудові відносини, законодавець міг би заздалегідь подбати про деякі особливості та тенденції в змінах професій та загалом в інноваційному контексті такого поняття як «праця».
Справжньою революційною нормою нового законодавства стане укладання трудового договору в письмовій формі. Окрім захисту прав та визначення меж відповідальності, працівники і роботодавці зможуть за допомогою цього інструменту визначати й нові форми взаємовідносин. Наприклад, трудовий договір зможуть заключити працівники, яких найчастіше класифікують напівлегальним статусом «фрілансер». Подібні новації зможуть не лише зменшити «тіньову зайнятість», але й легалізувати трудові відносини більшій кількості працівників і, як наслідок, збільшити податкові надходження до бюджету.
Безробітні чи самозайняті?
Згідно із офіційними даними Державної служби статистики в 2019 році найбільший рівень безробітних було зафіксовано в січні (364,3 тисячі осіб) та в лютому (367 тисяч осіб). Загалом протягом року кількість безробітних зменшувалася, проте в грудні 2019-го знову почала зростати і була зафіксована на рівні 338,2 тисяч осіб.
Звісно, офіційні дані не враховують усіх реалій. Проте помітно, що в Україні далеко не найгірша ситуація із безробіттям, якщо навіть порівнювати із деякими європейськими країнами. Однак і це лише верхівка айсберга – за даними міністра економіки, 12,8 із 28,5 мільйонів українців працездатного віку трудяться легально.
Останні дані електронного перепису населення також фіксують цікаву тенденцію. Окрім зменшення кількості населення, поки що не зрозуміло, скільки саме українців працюють за кордоном, одночасно лишаючись або формально безробітними, або, наприклад, оформивши документи як приватні підприємці. Для повного розуміння масштабів та викликів у сфері трудових відносин усередині нашої країни просто бракує інформації.
Тож цілком вірогідно, що деякі українці можуть працювати одночасно на кількох роботах, а дехто – навіть у різних сферах діяльності, при цьому сплачуючи податки лише за одним місцем роботи або й взагалі не сплачуючи їх.
З іншого боку, нове законодавство поки що не розв'язує питання пенсійного забезпечення кожного найманого працівника та рівня розподілу податкового навантаження між роботодавцем та найманим працівником. Це вже питання суспільного договору та справедливого розподілу благ, адже поки що єдина опція для врегулювання цього питання – закріпити всі умови в трудовому договорі та виконувати взяті на себе зобов’язання. Чи готова до такого сценарію держава та інституції, які мають нести відповідальність за збір та розподіл фінансів, зокрема ДФС та Пенсійний фонд, поки що невідомо. Законодавець мав би врахувати всі ці аспекти й чітко виписати можливі опції в новому Трудовому кодексі.
Двигуни трудових відносин
Існують три основні сфери, які взаємопов’язані та напряму впливають на успішність будь-якої економіки: інновації, розвиток бізнесу та освітні можливості. Якщо якого із компонентів бракує, система дає збої та починає функціонувати всупереч, а не завдяки.
Тож аби наведення ладу у сфері трудових відносин яскраво відбилося на спроможності економіки показати прогрес, потрібно звернути увагу на три головних аспекти: освіту, питання із легкістю ведення бізнесу в Україні та рівень інноваційності.
Щодо освіти, то одним із дієвих механізмів для України буде формування системи оцінки запитів на найбільш актуальні та затребувані професії, а також зосередження на швидкому опануванні професій у коледжах та технікумах. Звісно, із можливостями перекваліфікації та підвищення професійності для громадян у будь-якому віці.
Ведення бізнесу та зростання рівня інновацій – процеси ще більш взаємопов’язані. Ключове завдання – зростання рівня інвестицій та кредитування малого і середнього бізнесу. Якщо звернути увагу на найбільш інноваційні сфери, а це може бути IT-галузь, медицина, енергоефективність, інноваційне машинобудування вкупі із дослідженням космосу, то саме наша країна може стати центром відтворення ринку унікальних фахівців.
Інвестиції в професії майбутнього
Ще одна тенденція на ринку праці – дифузія знань, умінь і навичок, яка призводить до появи абсолютно нових за своєю суттю професій. Зростання ролі ІТ-сфери та поступова «цифровізація економіки», що не потребують фізичної присутності людини в певних процесах, сформувало запит на цілу низку нових професій. Це і IТ-оптимізатори, кібердетективи та кіберархіваріуси (які зможуть займатися оцінкою, пошуком та систематизацією інформації за запитом у численних базах даних), архітекторів доповнених реальностей, вебконсультантів з різних напрямків, тестувальників IТ-продукції.
Сама специфікація професій і ставлення до робочого процесу у світі кардинально змінилася. Уже зараз варто замислитися не про те, як підготувати лікарів, технологів, економістів, юристів, управлінців, а як створити грамотний підхід до освітнього процесу з урахуванням нових економічних реалій. У них матиме інший вигляд усе, починаючи від процесу заробітку, освіти, медицини та закінчуючи самою роллю держави в цих процесах.
Якщо об'єднати високий освітній потенціал українців разом з останніми тенденціями на ринку інновацій, то такий процес міг би зупинити відтік інтелектуального ресурсу за кордон і водночас стати драйвером вітчизняного інноваційного розвитку. Питання з фінансуванням інноваційного середовища поступово могло би компенсуватися за рахунок приватного інвестиційного ресурсу. Тобто держава могла би створити привабливі умови для інвесторів та завдяки капіталу отримати доступ до інноваційного інтелектуального ресурсу, яке готове трансформуватися за конкретним запитом бізнесу.
Можливо, такий підхід до виховання подібних фахівців в українських реаліях викликає скепсис, проте саме він може стати нашою конкурентною перевагою.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»