Цього тижня колишній президент Грузії, голова Одеської ОДА у 2015-2016 роках, має всі всі шанси знову тріумфально повернутися у велику українську політику. Дискусії щодо його ймовірного призначення віцепрем’єр-міністром з реформ активно тривають у парламенті. Утім, питання щодо голосування за його кандидатуру досі не внесено до порядку денного позачергового засідання Верховної ради, що відбудеться 30 квітня.
Сам Саакашвілі вже тиждень регулярно відвідує рейтингові етери на українських телеканалах і наголошує на своїх партнерських відносинах із командою Володимира Зеленського. Начебто Саакашвілі погодився на пропозицію Зеленського підсилити урядову команду в кризовий для української економіки період, в який наша держава увійде одразу після закінчення карантину. Основна місія колишнього президента Грузії – ефективні перемовини з МВФ та роль ревізора в реформах.
У команді Володимира Зеленського єдиної думки щодо входження Саакашвілі до складу уряду немає. Головним натхненником цієї ідеї називають очільника Офісу президента Андрія Єрмака. Він знає Саакашвілі ще зі студентських років.
На ситуацію із новим кадровим призначенням Саакашвілі в уряді Дениса Шмигаля тиснуть провладні еліти в самій Грузії. Там вже наголосили, що вважатимуть такі дії «недружнім і неприйнятним з боку стратегічного партнерства кроком». Адже колишній президент Грузії був заочно засуджений у своїй країні та оголошений у міжнародний розшук.
У свою чергу, глава пропрезидентської фракції монобільшості в парламенті Давид Арахамія вважає такі заяви з боку грузинської сторони «політичним тиском» та порушенням суверенітету.
Чим закінчиться епопея із призначенням Міхеіла Саакашвілі в Кабміні? І як складеться його подальша кар’єра в Україні?
Пропрезидентська невпевненість
Джерелом невпевненості в подальшому призначенні Саакашвілі в урядовій команді Дениса Шмигаля є позиція президента Володимира Зеленського. Мовляв, він сам остаточно не впевнений у необхідності такого кроку, тому вирішив делегувати дане рішення на розсуд самого парламента.
У багатьох політиків з різних таборів повернення Саакашвілі викликало безліч запитань і відверто здивувало. Адже грузинський політик найчастіше з’являється на телеканалах, близьких до олігарха Ріната Ахметова. Водночас досить приязно щодо його призначення у новому Кабміні висловлюються народні депутати, близькі до олігарха Ігоря Коломойського. Тож достеменно невідомо, чиї плани може зруйнувати скандальний грузинський політик. Яку групу впливу підсилить, а яку – послабить, і чи не буде взагалі використаний одразу кількома зацікавленими сторонами в протистоянні одна з одною.
У будь-якому разі поки що достатньої кількості голосів серед найбільшої фракції «Слуги народу» у парламенті для призначення Саакашвілі віцепрем’єр-міністром немає. Серед інших фракцій у парламенті в Саакашвілі мало друзів. «Підставити плече» могла б хіба що фракція «Батьківщини», утім, наразі не дуже зрозуміло, чи матиме якісь політичні дивіденди від цього лідерка політсили Юлія Тимошенко.
Серед іншого, лунала й ідея про призначення Саакашвілі радником президента, але навряд чи з такою пропозицією погодиться грузинський політик. Адже найпотужніша зброя Саакашвілі – його медійність, тож впливовість посади він розглядає передусім, як засіб публічного тиску на опонентів.
Опозиціонер у владі
Міхеіла Саакашвілі важко назвати підконтрольним політиком. Прийшовши разом із командою грузинських реформаторів на хвилі Революції гідності на запрошення тодішнього президента Петра Порошенка, він вже дуже швидко став чи не головною зіркою політичних ток-шоу.
На відміну від його команди, яка справді на перших етапах в 2015-2016 роках взялася за системне реформування деяких галузей, сам Міхеіл Саакашвілі більше запам’ятався своїми гучними заявами на посаді очільника Одеської ОДА.
Згодом він став чи не головним опонентом тодішньої влади ф головним «ворогом» для пропрезидентської команди Порошенка. При цьому саму політичну фігуру Саакашвілі багато в чому використали для позбавлення впливу тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та його команди в уряді. Фактично «спаливши» свій рейтинг, другий уряд Яценюка пішов у відставку, залишивши за собою квоту міністрів у наступному коаліційному уряді разом із фракцією «БПП».
Тоді звільнений з посади Міхеїл Саакашвілі протягом 2016 року почав активно набирати електоральні бали, організовуючи низку регіональних антикорупційних форумів у різних регіонах України. Зокрема, у грузинського політика з’явилися і прихильники, і власна політична сила «Рух нових сил».
Щоправда, дуже скоро тодішня влада оговталася та почала активно протидіяти будь-яким спробам грузинського політика та його команди набувати електоральної ваги. Утім, остаточно вийшло зробити це лише після того, як Саакашвілі позбавили громадянства та права фізично перебувати на теренах України.
Черговий трамплін?
Звісно, повернення у велику українську політику Саакашвілі може використати з подвійною користю: реанімувати не лише власний рейтинг та зібрати команду, але й відновити потужності «Руху нових сил». Одразу після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах Саакашвілі протягом 10 днів повернувся до України, і вже влітку минулого року його партія взяла участь у дострокових парламентських виборах. Щоправда, змогла здобути лише близько 0,5% підтримки виборців. Це в 4 рази менше потрібного результату для отримання державного фінансування, як тоді було гарантовано за законом.
Сам Міхеіл Саакашвілі пояснив поразку своєї партії на виборах тим, що просив своїх прихильників голосувати за пропрезидентську силу «Слуга народу». «На виборах, коли я побачив, що моя партія «Рух нових сил» забирає там 2-3% у «Слуги народу», але при цьому не проходить до парламенту, я закликав наших виборців, багато тисяч українців, голосувати за «Слугу народу», щоб не відібрати в них монобільшості. Я свій пасивний внесок в це зробив», – зазначив вже цими днями грузинський політик.
Поки команда Зеленського не надто потребувала послуг Саакашвілі, останній намагався закріпитися на регіональному рівні, прицінюючись до крісла мера Одеси.
У роки найбільшого зростання динаміки підтримки Саакашвілі його рейтинговий потенціал оцінювали у 12-15%. Про це знає і сам грузинський політик. Тож зараз він націлений на всеукраїнський масштаб. За правильного медійного позиціонування у Володимира Зеленського може «вирости» дуже потужний конкурент, який одразу після того, як зміцнить свої позиції, вже по-іншому заговорить із командою чинного глави держави. Можливо, саме таку небезпеку підшкірно відчуває Володимир Зеленський та не надто завзято просуває кандидатуру Саакашвілі на нову роботу до поки що підконтрольного пропрезидентській монобільшості уряду.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»