Літо в політичному сенсі – час тихий і підступний. 2019 рік з його раптовими парламентськими виборами і знайомленням країни з новим президентом, а президента з країною, був винятком. Зазвичай же політична активність до кінця червня завмирає, щоб знову відновитися до Дня незалежності. Але саме в цю паузу, коли, здається, нічого не відбувається, складаються суспільні уявлення, які потім важко або зовсім неможливо перебудувати.
Це схоже на сон, коли йде робота підсвідомого упорядкування сумбурно прожитого напередодні, і вранці приходить більш чітке розуміння. Що, начебто, сталося? Та нічого, просто поспали. Але восени політики мають справу вже з трохи іншим народом.
«Турборежим», яким Україну намагалися здивувати, давно наказав довго жити, зміна уряду й початкові коронавірусні тривоги позаду, і країну накриває літня пауза, перша помітна пауза Володимира Зеленського після рішення ухнути з головою в українську політику, причому відразу по максимуму. Він ризикує сприйняти затишшя як цілком природне й заслужене. Президент першого року служби точно його не провалив. Ступінь підготовленості Зеленського до такого роду роботи обіцяла набагато більші проблеми. Показники суспільної довіри підтверджують загальну успішність стартового року й підступно заколисують почуття небезпеки, яка нікуди не йшла, а, найімовірніше, накопичувалася, поки до новачка придивлялися та виявляли слабкі сторони, крім очевидної недосвідченості.
При цьому протягом періоду адаптації до влади витрачено дороге задоволення новизни. Перше враження, як відомо, не можна справити двічі. Обіцяного феєрверку перетворень не було, команда переконливо засвідчила лише свою відсутність, підкреслене й посилене кадровою чехардою, «слуги» мляво перелаюються, президент грузне в офіціозній рутині, що отупляє. Стилістика влади звалюється в уторовану роками совкову колію, практика її і не покидала. Все це сильно не sexy всупереч заявленим намірам. Від несподіваного президента вже не чекають несподіванок, позитивне ставлення до нього все більше схоже на співчуття шибайголові, який необачно вплутався в гарантовані неприємності.
Уся ця безнадія, яка потроху, але досить впевнено, як до себе додому, повертається, має всі шанси обійняти Україну в прийдешні літні місяці. Піднятий торік пил осяде, і картинка виявиться майже не відмінною від тієї, що була раніше, до Кучми включно. Володимир Зеленський вирушить з дорогою родиною в довгоочікувану відпустку, щоб, набравшись сил, восени знову намагатися всім все довести, але слухати його будуть вже неуважно, дивитися з прищуром і розраховувати виключно на себе, що, до речі, правильно за всіх часів. Тому що якщо чогось і вчить екстремальний досвід проживання в Україні, то тільки цього. І Зеленський у цьому сенсі – абсолютно один із нас.
Але якщо він на щось розраховує восени, і потім, літньої паузи бути не повинно. Відіспиться за чотири роки.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps