Чи знаєте ви, скільки громадян готові перебратися в Росію, якщо їм за це заплатять? Близько п'яти відсотків. У будь-якому разі про це свідчать результати опитування, проведеного КМІС наприкінці квітня.
Одне питання звучало так: «Якби Вам зараз без жодних умов надали громадянство (назва країни), Ви б поїхали на постійне проживання до цієї країни?». Отже, до Росії хоч зараз вирушило б 6,3% нинішніх носіїв українських паспортів. Інше питання було хитрішим, там пропонувалося в разі вибору Росії ще й 100 тисяч доларів підйомних. І число готових проміняти неньку на царство вічного Путіна зросло до 11,2%. Суттєво більшою стала й кількість тих, хто не відповів, тому що замислився. А якби накинули ще тисяч п'ятдесят? А ще сотенку? Були ж, мабуть, і ті, хто б залюбки, але вирішили не зізнаватися, та й взагалі – гроші вперед.
Не знаю, наскільки втішає, що в правильному, західному напрямку, до США та ЄС абсолютно безкоштовно хоч зараз вирушили би понад 27% українців. Страшно подумати, наскільки б спорожніла Україна, якби при цьому ще добре заплатили.
З інших кількох дивних питань цього дослідження звертає на себе увагу спроба порівняння заслуг перед Батьківщиною Петра Порошенка та Віктора Медведчука. Учасникам опитування зачитували кілька тверджень і потрібно було вибрати те, з яким згоден найбільше. Вийшло, що 48,2% громадян вважають, що більш правильна гіпотеза, що «Україні більше шкоди завдав Петро Порошенко, який не закінчив війну, а нажився на ній», ніж «Україні більше шкоди завдав Віктор Медведчук, який веде переговори з ворогом і здає українські інтереси» (23,9%). 58,6% підтримали тезу, що Порошенко «грабував Україну й обманював її громадян», а не «проводив політику патріотизму і незалежності України» (23,2%). Медведчук на тлі експрезидента таких гарячих емоцій не викликає. 35,9% опитаних згодні, що «Медведчук і ОПЗЖ розпалюють війну в Україні», а 30,2% вважають за краще думати, що «Медведчук і ОПЗЖ роблять все для досягнення миру в Україні».
Не будемо чіплятися до формулювань, адже можна й політику патріотизму проводити, і трошки з цього мати, можна і за мир виступати, але так, що це не відрізняються від війни проти власної країни. Цікавіше інше: навіщо взагалі знадобилося порівнювати лідерів, які символізують два протилежні проєкти – націонал-патріотичний і проросійський. Обидва з тріском провалилися в минулому електоральному сезоні – лідери та їх партії. Ні, в політичному житті вони залишилися, але відтепер це нішеві проєкти, без перспективи стати домінантами в Україні. Шанси прокремлівських назавжди поховало російське вторгнення, а президентство Ющенка й Порошенка позначило межі електоральної привабливості «українського українства». Тому і вийшло в «ніякого», невизначеного Зеленського, що груба визначеність вичерпаних старих проєктів відбила у виборців бажання пов'язувати з ними надії.
Безумовно, ніж з'ясовувати рівень токсичності Медведчука й Порошенка щодо один одного, куди важливіше визначити рамки нового українського проєкту, який би дозволяв громадянам розраховувати на самореалізацію на Батьківщині, не шукаючи зручного випадку звалити звідси подалі. Зеленський з його установкою на абстрактну «нормальність», еталоном якої виступає його особисте сумнівно уявлення про те, як треба, не є носієм будь-якої виразної концепції та відповідної стратегії. З того, що ми побачили за рік, не проглядається, що вони в нього з'являться.
Україна зараз у стані невизначеності, президент Зеленський ніби виступає зберігачем країни на час, поки не проступить нова ясність. У цьому сенсі він проміжний президент. Але жодних гарантій, що ця ясність прийде в доступні для огляду терміни, і що нас чекає незатяжна проміжність. Не можна виключати також, що майбутня ясність, якщо колись вона трапиться, нікого не потішить, а бажання «валити звідси» буде викликати один жаль: чому не вчора?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps