Днями виповнюється місяць із початку найбільш масових протестів у Сполучених Штатах Америки за останні 60 років. Попри те, що медійність висвітлення цих подій стала значно меншою, демонстрації досі не вщухають. Чому протести досі не зійшли нанівець? Як розгортатимуться події напередодні листопадових виборів президента і Конгресу? А головне: які висновки слід зробити іншим країнам світу та які уроки засвоїти?
Урок №1: поліція діє жорстко лише за потреби
Треба усвідомлювати, що протести розпочались не через сам факт вбивства афроамериканця Джорджа Флойда, який намагався розрахуватися нібито фальшивою 20-ти доларовою купюрою у місті Міннеаполіс, штат Міннесота. Вийти людей на вулиці змусив факт непритягнення поліцейських до дисциплінарної та кримінальної відповідальності за порушення службових інструкцій. Лише під тиском вулиці та медіа цих поліцейських звільнили, а згодом і застосували заходи запобіжного характеру.
Безперечно, масовість протестів спричинена високим рівнем безробіття, а також тим, що у деяких штатах карантин де-факто не закінчувався з березня! Складно однозначно охарактеризувати портрет протестувальника, адже учасники мітингів надто різні: за походженням, віком, расою. Утім, складається враження, що молоді на цих протестах усе ж більше. Це й не дивно: якщо більшість – студенти, то навчання якраз закінчилось на початку травня, у зв'язку з пандемією вони могли втратити роботу, а отже й долучитися до акцій протесту було не так складно.
Варто зауважити, що поліція в США дійсно іноді може застосувати силу, якщо особа являє собою загрозу для оточення або не реагує на представників правоохоронних органів. Але в більшості випадків поліцейські можуть просто патрулювати вулиці, не підходячи до громадян або навіть зі службового авто. Тому звинувачення щодо надмірної жорстокості чи упередженого ставлення поліції до афроамериканських мешканців США суттєво перебільшені та не відповідають дійсності через недоречні узагальнення.
Урок №2: застосування сили ліберальний істеблішмент не сприйняв
Протести перекинулись на інші штати: у підсумку кількість міст, охоплених акціями протесту, перевищила 300 в усіх 50 штатах, більшою мірою через високий рівень солідарності в суспільстві. Умовно, протестували та продовжують це робити не лише афроамериканці, а представники всіх рас, які проживають у США. Поліція у деяких містах так званого середнього заходу, побачивши погроми у Нью-Йорку та Чикаго, зробила висновки та переважно зустрічала протестантів на одному коліні, демонструючи власну солідарність з вимогами протестантів. Які ж ці вимоги? Враховуючи достатньо серйозну частоту випадків насильства або застосування поліцейськими зброї до громадян, вимогою протестів була також зміна підходів до діяльності поліції.
За усіма писаними та неписаними законами американської політики, за збільшення правового регулювання майже будь-яких питань (навіть щодо другої поправки) виступає Демократична партія. Тому сині (колір опонентів Трампа) представили законопроект щодо реформи поліції і проголосували за нього у Палаті представників (нижній палаті Конгресу), де вони мають більшість, та утримуватимуть її принаймні до виборів у листопаді.
Спочатку той законопроект ухвалили у палаті – натомість у Сенаті республіканці його заблокували. Отже, демократам потрібно було швидко розробити новий, який ухвалили 25 червня. Ця ініціатива законодавців має на меті збільшення відповідальності самих поліцейських, коли йдеться про їхню безпосередню взаємодію з громадянами.
Більше того, законопроектом передбачено скасування задушення при затриманні правопорушників, що, власне, і стало причиною смерті Джорджа Флойда. Ненсі Пелосі – спікер Палати представників, очільниця демократів у Конгресі прагнула присвоїти законопроекту ім'я Джорджа Флойда. Після остаточного його ухвалення в Сенаті, поліцейські втратять своєрідний «кваліфікований» імунітет, та будуть нести персональну відповідальність за свої дії попри їхнє службове становище.
Схоже, навіть попри протести та жертви під час цих акцій, демократи та республіканці, контролюючи по одній палаті будівлі на Капітолійських пагорбах, досі не можуть досягти компромісу по жодному питанню внутрішньої політики. Судячи з усього, тепер обидві партії спекулюватимуть на питанні зміни підходів до фінансування поліції. Адже серед законодавців є (не зовсім нова) ідея передати фінансування поліції на місця. У такому разі, з одного боку, федеральний уряд матиме більше маневрів для переведення цих коштів на розвиток тих самих окремих громад, які є потенційно уразливими до жорстокості поліції, а з іншого – кожному місту і штату може бракувати поліцейських, там де це вкрай необхідно.
Урок №3: протести переростали у мародерство, а найбільш масовими акції були на вихідних
Перші два тижні було дійсно складно визначитися, як характеризувати те, що відбувалось: хаос, мародерство, свавілля, не зовсім мирні демонстрації.
Результати деяких опитувань, до речі, проведених під час першої половини місяця демонстрацій, вказують на те, що американців більше хвилює сам факт вбивства Флойда, з якого частково роблять ідола, ніж інші випадки насильства, які були зафіксовані вже під час самих протестів по всій країні.
Рішення Трампа використати національну гвардію де-факто викликало розкол в його ж адміністрації. І якщо відкритий лист до Трампа від колишнього очільника Пентагону Джима Метіса можна вважати, без перебільшення, криком душі, де той назвав президента загрозою для Конституції, то неочікуваним став виступ решти чинних військових.
Так, нинішній міністр оборони Марк Еспер виступив із заявою, де засудив ідею використання національної гвардії, як додаткової сили контролю правопорядку на вулицях під час протестів. Річ, зокрема, у тому, що формально за Конституцією, жоден президент не може самостійно оголошувати про застосування армії всередині Сполучених Штатів.
Тож нинішня адміністрація Білого дому пішла на крок, який, до речі, так і не оприлюднили офіційно у ЗМІ: Трамп застосував дію закону 1807 року! Так, саме закон початку XIX століття про «Повстання». Він застосовувався нечасто: востаннє це було у 1992 році за правління Буша-старшого через події у Лос-Анджелесі. За словами людей, наближених до адміністрації Трампа, вони дійсно застосували цей нормативний акт.
Урок №4: за логікою подій віцепрезидентом у Байдена цілком може стати афроамериканка
Очевидно, що попри критику Трампа щодо застосування сили, провалу боротьби з коронавірусом – хоча це також сумнівне питання, – демократам не вдалось очолити ці протести у жодному місті. І це – факт, який може коштувати їм перемоги не тільки у боротьбі за Білий дім.
3 листопада відбудуться не тільки президентські вибори, які проходять за системою колегії виборників (де кожен штат голосує окремо, а той, хто вийде вперед хоча б на одну соту відсотка, забирає голоси всіх виборників цього штату), а й буде повністю переобрана Палата представників, яку контролюють демократи, а також на третину оновиться Сенат, де більшість становлять однопартійці Трампа ー республіканці.
Афроамериканський електорат у цілому більш схильний підтримувати лібералів, тобто демократів, але і для Трампа він був і є надзвичайно важливим. Якщо чинному президенту вдасться перевалити шальки терезів прихильності афроамериканців, які, як правило, живуть у невеликих містах, його шанси на переобрання будуть значно більші.
Утім демократи – і тут мова не лише про Байдена як фактично безальтернативного кандидата від них – не змогли використати, здавалось би, виграшну для себе ситуацію і стати лідерами вулиці у Вашингтоні, Нью-Йорку, Чикаго. У містах та штатах, які вони представляють, вони могли заспокоїти протестантів та запевнити їх у реалізації вимог вулиці вже незабаром у Конгресі. Та цього не сталося. Лише декілька топ-демократів-сенаторів з'явилися на вулицях Вашингтону: Елізабет Уоррен з Массачусетса та Камалла Харріс із Каліфорнії. Обидві раніше боролися за посаду кандидата від демократів на президентський Овальний кабінет під час праймеріз. Саме Харріс потенційно може стати кандидатом на посаду віцепрезидента від демократів. Також розглядають всерйоз і Мішель Обаму, колишню першу леді США, адже Барак Обама нарешті почав «допомагати» Байдену.
Урок №5: протести нібито підірвали рейтинг Трампа, але це не точно
Останні два тижні в американських продемократичних ЗМІ по черзі з'являються новини щодо збільшення електорального розриву між Байденом та Трампом на користь першого.
По-перше, треба сказати, що більшість цих опитувань проводяться відразу у декількох штатах (або навіть по всій країні) без збереження так званої random sample, що в американській політичній традиції означає випадковий набір респондентів. Тобто, опитують або переважно зареєстрованих демократів або республіканців, і отримують відповідні результати.
Це дуже важливо для розуміння природи появи такого роду новин та опитувань.
По-друге, в Америці система не національного голосування – воно відбувається по штатах. Це приблизно те саме, що оцінюючи шанси провладної партії на виборах міського голови Києва, дивитися на рейтинги партії в одному з обласних центрів. До виборів ще дуже далеко і багато чого може змінитися. Протести, економіка, рівень безробіття – усе це впливає на електоральні вподобання, – але точно не зовнішня політика чи-то вихід мемуарів колишнього радника Трампа Джона Болтона.
Виходить, що вулиця піднялася в тому числі проти Трампа, а не тільки проти вбивства афроамериканця Флойда. Американське суспільство дуже болісно зреагувало, коли Трамп оголошував комендантську годину в столиці, початок якої мав бути за 15 хвилин після його пресконференції. Відразу після цього 45-ий президент США пройшовся до церкви, що поруч із Білим домом, щоб зробити фото з Біблією в руках, яку він тримав догори ногами – при чому заради цього фото поліція відтіснила протестантів.
Наступна складова протестів фактично добре знайома українцям: це повалення пам'ятників конфедератам, тобто, засновникам штатів та першим управлінцям. В очах протестувальників така вибірковість пояснюється тим, що конфедерати були прихильниками рабства, а отже, це включає в себе відповідне ставлення до афроамериканців.
Здається, що сприйняття пам’ятникопаду демократами напередодні пояснила Ненсі Пелосі, яка у подкасті газети The Washington Post заявила, що деякі монументи є символом білої supremacy (переваги над чорними).
Причина в тому, що вигоду від рабства отримували ледь не всі діячі, пам'ятники яким уже або зруйновані, або пошкоджені. Спочатку пам’ятники генералам конфедератів звалювали у штаті Вірджинія, що безпосередньо поруч із Вашингтоном, та згодом така ж доля спіткала і американську столицю. У Портленді, штат Орегон, повалили пам’ятник Томасу Джефферсону – одному з батьків-засновників Конституції та третьому президенту США. Цікаво, яка буде доля меморіалу Джефферсона, який розташований безпосередньо в центрі Вашингтона.
Водночас Трамп заявив, що він буде президентом права і законності (of law and order), як у далекому 1968 році заявляв Ніксон на фоні масових протестів проти війни у В'єтнамі та антирасових демонстрацій як частини підтримки руху Мартіна-Лютера Кінга. Тоді Ніксон на цьому тлі зміг перемогти на виборах, але він був опозиційним кандидатом і закінчив тим, що на початку своєї другої каденції у 1974 році подав у відставку через загрозу імпічменту після «Уотергейтського скандалу».
Урок P.S.
Можна спрогнозувати, що протести по всій країні остаточно закінчаться лише тоді, коли закінчиться карантин, адже люди виходять на вулиці тоді, коли, як правило, не мають постійної роботи. Проблема в тому, що демонстрації проти свавілля поліції почали переростати у щось більше. У Сіетлі та Вашингтоні демонстранти навіть спробували створити власні республіки. У Чикаго було чимало жертв після сутичок з поліцією… Все це – на фоні рекордів захворюваності. Протести не змусять прихильників Трампа відвернутися від нього, так само як і не додадуть йому нових виборців.
Варто сподіватися, що протести все ж таки закінчаться ближче до осені, бо, за іншим сценарієм, масштабна політична поляризація на фоні виборів може остаточно вивести ситуацію з-під контролю. Американські ЗМІ навіть не виключають можливого переростання протестів у другу громадянську війну. Але, з іншого боку, якщо під кінець каденції Трампа США вдасться отримати не лише вакцину від коронавірусу, а й «ліки» для зміцнення економіки, у чинного президента залишаються більш ніж серйозні шанси на другий термін у Білому домі.
Владислав Фарапонов, експерт аналітичного центру «Ad astra», асоційований експерт Kyivstratpro, студент Wright State University, Ohio (США), спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps