Звичайно, Олег Валерійович Ляшко, знімаючи Юлію Володимирівну Тимошенко на смартфон під час їхньої спільної поїздки на 208-й округ на Чернігівщині, зовсім не спеціально якоїсь миті повів репортаж догори ногами. Так вийшло. Але щось у цьому світі, справді, змінилося і стало з ніг на голову, якщо сама «Вона» впрягається за Ляшка заради його перемоги на окрузі. Причому не тільки словом з Києва, а особисто трясеться в глибинці, як недорога зірка з провінційної філармонії, яка передвиборчими балачками намагається поправити своє незавидне матеріальне становище.
«Тимошенко продемонструвала велику мудрість та велику доброту свого серця, коли підтримала мене на цих виборах», – коментує Олег, документуючи цю, дійсно, непересічну подію. Він везе Юлю і гордо демонструє її світу, немов престижний трофей, полонянку блакитної крові. Ще б пак, ще пару років тому попередній розклад показував, що мрія Тимошенко очолити Україну близька, як ніколи. Люди з оточення Порошенка вважали за необхідне засвідчити свою повагу його очевидній наступниці і домовитися про гарантії. Та й передвиборчий стиль нею був вибраний, єдиною з усіх опонентів тодішнього господаря Банкової, якби вже президентський, з рузвельтівською обіцянкою «нового курсу». Це потім, коли поперли рейтинги Зеленського, вона занервувала і збилася на звичний плач «любі мої», що змушує здригнутися серця сільських пенсіонерів, а до того несла себе гордо і велично.
Олег же, навпаки, так і не виліз із категорії дрібних бісів, які харчуються то тут, то там, і не переймаються проблемами моралі при виборі годівниці. У певному сенсі він був просто більш відвертий, не намагаючись сильно маскувати меркантильні стосунки з Льовочкіним або Ахметовим, тоді як інші робили і роблять те ж саме, але з відстовбурченим мізинцем і невинно-агресивним виглядом. На великому ж політичному ринку попиту на Ляшка та його радикалів не виявилося, і вперше за довгі роки Олег залишився без парламентської трибуни. Проте вже мало хто й пам'ятає, що на президентських виборах 2014 року Ляшко був третім, зовсім трохи поступившись Тимошенко: при її 12,8% він набрав 8,3%. На парламентських виборах того ж року його радикали і зовсім обійшли «Батьківщину»: 7,4% проти 5,7%. Олег Валерійович вперше обзавівся власною фракцією, де всім було велено величати його не інакше, як «Лідер».
Нині ж настали злі часи, які знову кинули «Вону» й «Лідера» в обійми один одному. Колись, на піку своєї популярності, Юлія Тимошенко пригріла в БЮТ тямущого хлопчину, і ось тепер, коли вони обидва були биті долею і невдячними виборцями, змужнілий і втративший фарт Олег знову повертається до своєї хрещеної політичної мамі, щоб разом пережити нашестя «зелених» варварів. Іншим вони потрібні куди менше, ніж один одному. Та й нема чого більше ділити нещасних сільських пенсіонерів, які розривається в симпатіях між ним і нею.
Хоча найкращі часи в Юлі та Олега вже позаду, недооцінювати цих досвідчених політичних бійців не рекомендується нікому, а вже недолугій «зеленій» порослі і поготів. Цікаво, як далі діятиме їх зв'язка, тому що Ляшко давно звик діяти без оглядки на іншого лідера, а Тимошенко забула, коли їй суперечили. Самолюбство грандіозне в обох, і Юлія Володимирівна не може не переживати болісно свою нинішню допоміжну і дещо принизливу роль. Але, мабуть, вважала за доцільне потерпіти заради вигоди, що перевищує втрати. Хотілося б знати, якої. Цілком може бути, що й цього разу вона помилилася в розрахунках.
Коли помиляються нові, це сприймається як неминучий етап навчання, яке, звичайно, може виявитися не на користь. Коли знову і знову помиляються старі, це зазвичай знак, що все закінчується.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps