Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль запевнив громадян країни у тому, що 1 вересня поточного року діти підуть до шкіл. Цю інформацію підтвердив і головний державний санітарний лікар України Віктор Ляшко. Проте, у тих регіонах, які опиняться в «червоних» зонах поширення коронавірусу, у школах запроваджуватимуть стандартний карантин на 2 тижні, протягом якого діти вчитимуться вдома дистанційно, а після такого двотижневого карантину зможуть відвідувати школи за умови покращення епідситуації.
Міністр охорони здоров'я Максим Степанов наголошує, що в новому навчальному році українські школи працюватимуть за чинними правилами адаптивного карантину. Тобто школи не працюватимуть виключно в тих містах чи районах, де буде встановлений «червоний» рівень епідемічної небезпеки. У решті районів, які потраплять до «зеленої», «жовтої» і «помаранчевої» зон, школи працюватимуть у звичайному режимі з чітким дотриманням правил соціальної дистанції та гігієни.
Проте занепокоєння додає той факт, що коронавірус поступово мутує і вже зараз фіксується збільшення випадків захворюваності саме серед молоді. Експерти зазначають, що ризик появи спалаху захворювання в навчальних закладах зростає через те, що діти найчастіше є безсимптомними носіями коронавірусу, що знижує поріг пильності та підвищує коефіцієнт можливості передачі вірусу. Цей фактор теж варто враховувати при формуванні алгоритму діяльності шкіл в умовах пандемії. Не варто забувати і про те, що в цих умовах найбільш вразливою до інфікування групою стають вчителі.
Не викликають оптимізму й офіційні дані, які засвідчують, що епідемія набирає обертів, і початок навчального року у звичному режимі, без сумніву, лише додасть динаміки кількості хворих.
Тож які є варіанти навчання? Як працюватимуть школи? Чого очікувати батькам та школярам?
Замало часу на підготовку
Мінохорони здоворов’я розробило детальні рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів у закладах освіти в період карантину у зв'язку з поширенням коронавірусу, які передбачають дотримання певних вимог усіма учасниками освітнього процесу і створення максимально безпечного середовища як для працівників закладів, так і для здобувачів освіти. Єдине, що не вказано в рекомендаціях, хто буде забезпечувати навчальні заклади усіма необхідними протиепідемічними засобами або коштами для їхнього придбання.
Також викликають питання деякі організаційні вимоги, які стосуються можливості визначення різного часу початку та закінчення занять та перерв для різних класів та груп.
Як подібні вимоги, наприклад, врахувати при складанні розкладу для вчителів середньої і старшої ланки? Хто зможе проконтролювати якість провітрювання приміщень впродовж 10 хвилин після кожного уроку, якщо вчитель має перейти до іншої аудиторії та підготуватися до уроку? Як забезпечити дотримання соціальної дистанції в переповнених класах, як забезпечити безпеку тих дітей, які в умовах змішаного навчання залишатимуться вдома?
Також досьогодні не розв'язана й проблема необхідності проведення тестів на Covid-19 для вчителів і учнів напередодні навчального року. Вочевидь, для пошуку відповідей на ці запитання залишається вкрай мало часу. Тож не виключено, що навчальний процес буде організовано в різних містах та регіонах по-своєму, виходячи з можливостей місцевої влади.
Гібридне навчання
В таких умовах Міносвіти шукає і розглядає різні варіанти організації навчання здобувачів освіти в новому навчальному році.
Якщо збережуться умови низького рівня захворюваності, то навчання буде здійснюватися у звичайному режимі. При високому рівні захворюваності доведеться запроваджувати дистанційне навчання. Нарешті, якщо рівень захворюваності збережеться на середніх показниках, пропонується впроваджувати так званий «змішаний» тип навчання. Тобто як дистанційний, так і в самих школах. Цей тип навчання, можливо, і має сенс з точки зору освіти, але, на думку експертів, з точки зору епідеміологічної ситуації достатньо лише раз відвідати заняття для того, щоб заразитися. Зараження може статися і тоді, коли діти будуть ходити до школи щодня, і якщо відвідуватимуть заняття раз на тиждень.
Та який би сценарій не довелось впроваджувати, стан справ засвідчує те, що реформа школи, про яку так багато говорено і написано, гальмує в всіх напрямах. Адже не змінилося головне – ставлення до процесу навчання як засобу забезпечення майбутнього розвитку країни. Пандемія оголила проблеми, які незмінно присутні в освітянській галузі впродовж багатьох років і так само впродовж років не помічаються ані урядовцями, ані місцевою владою.
Наприклад, протягом багатьох років декларуються досягнення в опануванні інформаційно-комунікаційними технологіями (ІКТ) вчителями, а реального навчання вчителів для впровадження і застосування комп’ютерних технологій так і не відбулося. При цьому державою фінансується безліч структур, починаючи від Академії педагогічних наук до регіональних закладів підвищення кваліфікації та відділів освіти, які мали б не лише збирати статистику, а й забезпечити реальне навчання педагогічних працівників із використання різних девайсів і інтернет-ресурсів у навчальному процесі. І, мабуть, це спростило б впровадження і поліпшило б якість дистанційного навчання.
Інша проблема – вільний і безперебійний доступ до інтернету, а також забезпечення необхідними девайсами всіх учасників навчального процесу. Адже про яке дистанційне або змішане навчання, а також рівні можливості в доступі до освіти можна говорити за відсутності інтернету або комп’ютера у вчителя або учнів? Коли в Грузії починали реформу освіти, то держава забезпечила всіх учнів планшетами та інтернет-покриттям найвіддаленіші селища країни.
Зважаючи на те, що пандемія може затягнутися надовго, залишати дітей дома впродовж років недоцільно, необхідно шукати і впроваджувати ефективні заходи безпеки проти поширення хвороби: якісні вентиляції шкільних приміщень, ефективний клінінг замість дезинфекції, яка може провокувати алергію, температурний скринінг на вході до школи, недопуск хворих дітей і вчителів, тестування вчителів. Зрештою почати будувати нові школи і дитсадочки, в архітектурі яких були б враховані виклики сучасного життя.
Окрім того, і експерти зі сфери освіти, і батьки в один голос твердять, що продовження дистанційного навчання в тому вигляді, в якому воно було, змінить якість освіти в Україні не на краще. Вчителі мають пройти тренінги для роботи в нових умовах. Але досі цього не сталося, як і не відбулася навіть чесна і відверта розмова з вчителями, яка б дозволила виявити типові недоліки дистанційної роботи та ознайомити вчителів із успішним досвідом, який також є.
Конфігурації шкільного навчання
Проблеми, подібні до українських, не оминули освітян в усіх куточках земної кулі, що засвідчує необхідність докорінних змін у системі освіти.
Так, незважаючи на титанічні зусилля, більшість державних шкіл у США, будуть починати навчальний рік дистанційно. А це означає, що для 4 мільйонів дітей США, які не мають доступу до інтернету, а це, як правило, афро- та латиноамериканці і представники корінних народів, навчання в школі в найближчому семестрі стане нездійсненною мрією. У деяких округах, які мають проблеми з підключенням до мережі, звертаються до застарілої технології навчання – телетрансляцій. Відомо також і про один із найамбітніших планів серед шкільних округів США – масштабний план шкільного округу Лос-Анджелеса, в якому оголосили про плани протестувати майже 700 тисяч учнів та 75 тисяч співробітників на Covid-19.
Досвід і інших країн світу мало чим відрізняється від українського. Серед відмінностей те, що, наприклад, у Мексиці, Перу, Танзанії та Індонезії уряди наймають місцевих знаменитостей, популярних ведучих теленовин та вчителів для створення захоплювальних навчальних матеріалів для учнів від дошкільної до середньої школи. Для більшої ефективності телеуроків використовують інструменти професійних телепередач – високоякісні сценарії і тривимірну анімацію.
Незважаючи на те, що уроки на телебаченні ще менш цінніші за взаємодію в інтернеті з викладачами та іншими учнями, експерти вважають, що такі передачі можуть допомогти навчальному прогресу дітей, їхньому успіху на ринку праці та навіть сприяти їх соціальному розвитку.
А от, наприклад, школи в Бельгії відкриються повноцінно у вересні – тамтешня влада вважає, що користь від особистої освіти перевищує ризики, пов'язані з пандемією.
Сучасне життя диктує свої вимоги та сценарії їх втілення. Новітніх технологій, методик, форм і засобів навчання теж безліч. На щастя, вони сьогодні доступні для кожного учня, вчителя, школи. Зараз кожен може зробити свій вибір: як, у якому закладі, в якому обсязі навчатися і навчати. У цьому і полягає перевага сучасної освіти від традиційної.
Однак без чіткого визначення державних цілей і пріоритетів стосовно того, яке суспільство, яких фахівців і для чого готують наші навчальні заклади, без державної підтримки кожного вчителя й кожної школи нічого не зміниться. Все буде гарно на папері, для «галочки».
Зважаючи на вищезазначене, зрозуміло, що перед сучасною освітою стоїть безліч викликів, і найбільше навантаження лягатиме на плечі пересічного вчителя: від вирішення фінансових проблем для забезпечення санітарних норм і організації навчання як в освітньому закладі, так і онлайн, до відповідальності за стан здоров’я і якість знань здобувачів освіти. Вимог буде безліч, а от про підтримку і допомогу в сухих чиновницьких рекомендаціях не сказано нічого.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»