Впровадження пенсійної реформи в Україні було розпочато ще у 2004 році, але серйозних зрушень у пенсійному забезпеченні громадян так і не відбулося. Суть проголошеної пенсійної реформи полягала в переході до трирівневої пенсійної системи забезпечення пенсійних виплат. Натомість до цього часу діє лише солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а частка недержавного пенсійного забезпечення становить в Україні всього 0,03%.
Накопичувальна ж система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відсутня зовсім, хоча передбачалося, що вона буде запроваджена у 2012 році, і 7% від заробітної плати працівника буде спрямовано на персональні рахунки громадян. Ці кошти мали стати інвестиційним фондом української економіки, а дохід від інвестицій мав би збільшувати розмір майбутніх пенсійних виплат.
Проте впродовж багатьох років урядовці не наважувались розпочати пенсійну реформу, яку самі проголосили, запевняючи громадян, що накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування буде додатково обтяжувати роботодавця та прзиведе до колапсу в економіці. Водночас у більшості країн світу частка другого рівня в пенсійному забезпеченні громадян становить від 13 до 40% пенсії. Економічна і демографічна кризи примусили нинішніх урядовців без зволікань перейти до запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення.
Зокрема, у вересні Кабінет міністрів оприлюднив покроковий План дій уряду до кінця 2020 року, одним із пунктів якого є розробка та подання до парламенту законопроекту щодо запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи. Відповідний проект закону Мінсоцполітики розробило ще у травні поточного року, проте у планах уряду встановлений новий дедлайн – листопад 2020 року.
Важкі пенсійні реалії
За словами прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, рух вбік пенсійної системи з накопичувальними фондами є неминучим. «Демографічна ситуація в Україні має вигляд ромба. Сьогодні мало дітей, відносно багато населення продуктивного віку і пенсіонери. За 15 років частина людей продуктивного віку стане пенсіонерами, а та мала кількість дітей досягне продуктивного віку, і ми отримаємо пропорцію двоє до одного», – розповів очільник уряду в одному зі своїх інтерв’ю.
Слова прем’єр-міністра підтверджують і соціологи: українська нація швидко старіє. За їх інформацією, якщо у 2009 році питома вага пенсіонерів у загальній чисельності населення становила 26%, то до 2050 року вона зросте вже до 38%. Крім того, впровадження накопичувальної пенсійної системи дозволить інвестувати економіку України, а не збільшувати іноземні запозичення, бо якби накопичувальна система була запроваджена ще 10 років тому, вона б уже зібрала більше фінансових ресурсів, ніж усі отримані за цей час кредити від МВФ.
Щоб залатати діру в Пенсійному фонді, потрібні чималі кошти, а запит роботодавців і працівників спрямований на зниження податкового тиску, про що зазначає у своєму інтерв’ю прем’єр-міністр. «Зараз всі просять знизити ЄСВ, але якщо нічого не змінювати, то через 15 років ЄСВ в Україні буде вдвічі більшим, ніж сьогодні. Який бізнес сюди прийде? Тому накопичувальна система – це єдиний шлях для майбутніх пенсіонерів отримувати достойну пенсію, а для бізнесу – зберегти адекватне навантаження», – вважає Денис Шмигаль.
А працювати накопичувальна система буде так: «2% від теперішнього ЄСВ виділяємо в накопичення, не збільшуючи навантаження ні для фірми, ні для людини, і ще 2% беремо з ПДФО. Ці 4% дають змогу в сьогоднішніх цінах при виході на пенсію отримати 1 мільйон гривень», – пояснив прем’єр-міністр. Скористатися цими коштами пенсіонер зможе на свій розсуд: або отримати всю суму одразу, або рівними частинами впродовж наступних 5-10 років, або як довічне утримання з виплатою певної фіксованої суми.
Перехід до накопичувального рівня пенсійної системи передбачався з 1 січня 2019 року, однак був відкладений, можливо, через застереження МВФ утриматися від планів запуску цієї системи пенсій, оскільки реформа призведе до зниження надходжень до Пенсійного фонду й створить дірку в Держбюджеті-2019. Однак Денис Шмигаль стверджує, що вже з 1 січня 2021 запровадити цю накопичувальну систему цілком реально.
Нові пропозиції уряду
Новий законопроект уряду за №2683 «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» передбачає запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи для окремих категорій осіб віком до 35 років (станом на 1 січня 2021 року). «Джерелом фінансування пенсійних виплат із солідарної системи та формування пенсійних активів у накопичувальній професійній пенсійній системі будуть страхові внески, які сплачуватимуться роботодавцями за рахунок підвищеної ставки єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», – йдеться в пояснювальній записці до документа. Учасники самостійно обиратимуть недержавний пенсійний фонд, до якого мають спрямовувати такі внески. Також проєктом передбачається три професійні пенсійні програми.
Програма №1 дає право на отримання пенсійних виплат при досягненні 50 років при стажі роботи на шкідливих професіях від 10 років у чоловіків і від 7,5 років у жінок. За цією програмою до наявного єдиного соціального внеску в розмірі 22% від нарахованої зарплати необхідно додатково перераховувати ще 15%.
Програма №2 дає право на отримання пенсійних виплат при досягненні 55 років при стажі від 12,5 років для чоловіків і від 10 років для жінок. За цією програмою до обов’язкового єдиного соцвнеску (22%) необхідно додатково перераховувати ще 7%.
Програма №3 дає можливість добровільно набути участь у накопичувальній професійній пенсійній системі на умовах, визначених у колективних договорах, угодах та на отримання пенсійних виплат після досягнення 55 років. А за цією програмою до обов’язкових 22% соцвнеску додається ще внесок від 3% (за погодженням з працівниками).
У чому небезпека і наслідки?
Оптимізм прем’єр-міністра не поділяє «Федерація роботодавців України», яка у своєму зверненні причину низьких соціальних стандартів вбачає у високому рівні тіньової економіки, який сягає 45-50%, і низькому ВВП на душу населення.
Саме через це Пенсійний фонд дотується із Державного бюджету на 45%, хоча процес детінізації економіки повністю покриває витрати Державного бюджету за цією статтею. Проте боротьба з «тіньовиками» проводиться досить дивно, бо під роздачу потрапляють легальні роботодавці і чесні платники податків за незначні порушення.
Також ФРУ вказує на те, що впровадження загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення лобіюють недержавні пенсійні фонди і фінансові компанії, оскільки потенційно можуть збільшити свої прибутки. При цьому держава не дає гарантій доброчесності приватних пенсійних фондів, немає довіри у наших громадян і до банківської системи. Відсутня довіра і до трастових фондів, якими є фонди індивідуального пенсійного страхування.
Міжнародна організація праці, яка у 2019 році провела ґрунтовне дослідження стану пенсійної системи в Україні, також застерігає від впровадження загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення, вказуючи на негативний світовий досвід, як от: ухиляння від сплати внесків та низький рівень охоплення тих, хто працює.
Надія на власні сили
Як вже зазначалося, наразі в Україні діє закон про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, яким застосовується формульний підхід до визначення розміру пенсій і трирівнева система пенсійного забезпечення, однак на практиці існує тільки два рівні: солідарна система, яка покриває 99% виплат, та недержавні пенсійні фонди.
Про обов’язкове індивідуальне накопичення останні кілька років говорили на рівні теорії, в урядовій презентації нового законопроекту згадується і про про цю опцію, але стосовно осіб, які працюють у небезпечних умовах. За таких працедавці платитимуть підвищений соціальний внесок, частину якого пропонується акумулювати на індивідуальних рахунках, починаючи з 2021 року.
Запустити ж накопичувальну систему для усього населення неможливо через слабкий розвиток малого і середнього бізнесу, падіння ВВП, недофінансування державного бюджету і при цьому величезне навантаження на Пенсійний фонд, видатки якого лише зростають. Cтрахові принципи, які були закладені із самого початку в формулу визначення розміру пенсій, просто ігноруються. Ріст пенсій в Україні дуже часто є наслідком популістської політики, а не економічних показників.
Тому залишається єдиний вихід – поступово але неминуче відмовлятися від солідарної системи на користь «підтримувальної» системи обов’язкових соціальних платежів та запроваджувати обов’язкову систему дворівневого накопичення – за рахунок відрахувань від зарплати та доходів та створення умов для появи на ринку недержавних фондів пенсійних накопичень. Але це можливо в країні з економікою, що працює, із захищеним правом власності, бо Накопичувальний фонд має отримати можливість надійно інвестувати акумульовані гроші.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»