Цікаву обставину виявило опитування, проведене Соціологічною групою «Рейтинг»: виявляється, наші громадяни дуже хочуть обирати. У них просто якийсь свербіж виборчий: 83% обирали б голів ОДА, 71% – місцевих суддів, 68% – прокурорів. Про шерифів не йшлося, але 57% за свою, муніципальну міліцію, тобто теж таку, на яку можна чинити хоч якийсь вплив.
Реалізація будь-якого з цих пунктів вимагає докорінної зміни нинішньої системи державного управління, і за кожним пунктом є цілий набір аргументів «за» і «проти», але суть у тому, що люди хотіли б взяти під більший контроль обставини свого життя. Рулетка, коли доводиться залежати від невідомих осіб, що призначають з невідомих міркувань інших невідомих осіб або, навпаки, занадто добре відомих, у руках яких виявляються важливі повноваження, здатні вирішальним чином вплинути на добробут громадян, перестала влаштовувати українців, їм хочеться більшої причетності до власної долі.
Звичайно, це зворотний бік тотальної недовіри до влади, яка за чверть століття в різних політичних обличчях не змогла нікого переконати, що простим людям краще не лізти в політику, за них все придумають і повирішують. Ілюзія участі зводилася до поодиноких виборів, зорієнтуватися в яких настирливо допомагав телевізор і знайома вчителька з дільничної комісії.
Кілька разів за останні двадцять років «простим» доводилося під загрозою застосування сили змушувати «непростих» все перерішати, але щоразу все одно все поверталося як було. Мало що істотно змінювалося на самому верху, а внизу й поготів: той самий кумівський набір, спаяний спільними гешефтами, полюванням, риболовлею, лазнею та перехресними шлюбами дітей. Хіба що той з кумів, що з політики, регулярно міняв партійну прошивку залежно від того, які вітри віють у Києві.
Місцеві клани цілком здатні забезпечити переобрання своїм перевіреним кадрам, як до цього часу непогано справлялися із завданням забезпечити перепризначення, знаходячи потрібні кабінети і заносячи туди переконливі доводи. І без вітрів пристойної ураганної сили з Києва людям, які хочуть справжніх змін на місцях, самим складно буде впоратися, але й без долучення громадян, що якимось неймовірним чином зберегли інтерес до публічної сфери, жодні найбільш благі наміри центру не призведуть до змін на місцях.
Згідно з тим же опитуванням «Рейтингу» 45% українців хотіли би брати активнішу участь у житті свого населеного пункту. Це дуже багато, майже кожен другий, колосальна сила, якби її вдалося акумулювати. Але поки вона даремно пропадає або перенаправляється її найбільш підготовленими носіями в інші способи забезпечення собі і своїй родині благополуччя і безпеки, зокрема, пов'язані з переміщенням в інші державні юрисдикції, де більш цивілізовані уявлення про законність і порядок. Хтось просто переріс можливості, які Україна надає для самореалізації, комусь набридло чекати, коли Батьківщина, нарешті, підтягне свої стандарти до несоромного рівня.
Рух – життя, нерухливість – смерть, і нічого дивного, коли найспритніші рухаються геть від тутешнього лихоліття назустріч іншому життю, хоча тут без них все приречене остаточно завмерти. Люди вибирають завжди, навіть коли деякі важливі можливості вибору для них перекриті. Надія тільки на те, що частина з них у пошуках нового простору свободи почне ламати внутрішні кордони, без сподівань виключно на перетин зовнішніх.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps