Рейтинг Володимира Зеленського продовжує здуватися, як проколене колесо. У 2020 році падіння відбувалося плавно, в 2021-му помітно набрало темп. 5% за місяць – це дуже багато, з урахуванням, що тепер на дистанції від президента в ті ж 4-5% виявилися Порошенко і Бойко.
Очевидно, нинішнє падіння в першу чергу обумовлене стрибком комунальних тарифів: 89% підтримують акції протестів з цього приводу, а 24% бачать тут пряму провину президента (дані Соціологічної групи «Рейтинг»). Запізнілі і незграбні спроби відіграти назад нічого вже не змінять.
Водночас в потенційних парах з опонентами Володимир Зеленський продовжує впевнено вести: 10% різниці в умоглядному фіналі з Тимошенко, 12% проти Порошенка, 20%, якщо щось трапиться зійтися з Бойком (той же «Рейтинг»). Надії, що Зеленський продовжить пікірувати до нуля, і якимось чином ситуація повернеться на три роки тому, в початок 2018-го, коли в топі всі були свої і ніяким вискочкою не пахло, не мають під собою підстав. Зеленський царствено парити вже не буде, але і в нинішньому агрегатному стані краще для багатьох громадян, ніж стара запилена кучмівська гвардія. Вона його може наздогнати, але залишити далеко позаду їй не під силу: нішеві проекти ЄС, ОПЗЖ і «Батьківщини» далеко не покривають ту зону, де нині недолугим і скандальним табором розташувалися «слуги».
Справжня загроза Зеленському та його партії, що так толком і не відбулася, виходить не від тих партійних лідерів і проєктів, які є, а від тих, які можуть з'явитися з претензією на «нову новизну». Адже наш диво-президент не виправдав очікувань саме в цій категорії: нової якості від нього не дочекалися, дива не сталося. Здавалося, переконлива причина викинути з голови наївні надії і повернутися до пропалених кадрів, але це все одно що визнати поразку і змиритися з нинішнім станом речей, який мало кого влаштовує. Зеленського виб'є з позиції той, хто відродить надію, а не поховає її, хто стане більшим Зеленським, ніж той був в 2019 році.
Громадяни в своїй більшості досить похмуро спостерігають за переміщеннями в політичних розкладах. Позиція глядача і пасивного споживача результатів метушні нагорі не дає приводів для радості і вганяє в стрес неможливістю проконтролювати процес і вплинути на нього. Українці бояться одного: пропустити момент, коли час буде знову палити шини. До цього моменту воліють стояти осторонь, хоча нітрохи не стримують себе в зневажливих коментарів з приводу «неправильних» протестів в Білорусі і Росії. Ми вважаємо себе куди більш підкованим народом в громадянському відношенні, у нас же навіть вибори є, але розчохлюємо цю громадянськість винятково в форс-мажорних обставинах. Іншими словами, коли вже трохи пізно і треба бути готовим за свободу вмирати.
Цей незадіяний цивільний потенціал українців і міг би стати тим паливом, на якому злетіли б нові партійні проєкти і нестандартні лідери. Хто зламає традицію сідати на підсос до відомих великих гаманців, які, в свою чергу, довгі роки смокчуть громадські багатства, той і втілить нові надії, зробить Зеленського остаточно нецікавим.
Недавня гучна історія з акціями компанії Gamestop, коли мільйони роздрібних інвесторів, які грають на ринку, потужно виступили проти фондових акул і вмили їх, загнавши в колосальні збитки і показавши небачену силу заочної координації на віртуальних платформах, є наочним прикладом того, що настають дійсно нові часи . Не все і не завжди вирішують великі гроші. Потрібні ідеї, зухвалість і солідарність. Справжня солідарність, а не ось це ось все.
А без цього залишається тільки спостерігати, що там нагорі, і намагатися ухилятися від наслідків чужої активності. Гадати, хто кого: Зеленський їх або вони Зеленського, вже без особливого інтересу.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps