Камінг-аут Петра Олексійовича Порошенка як власника телеканалу «Прямий» когось захопив і потішив, когось насмішив, є і обурені.
У захваті ті, хто вірить у політичний геній лідера «Євросолідарності» і слідом за його публічними роз'ясненнями вважає, що купівлею телеканалу у себе самого він випередив підступну операцію проти зіц-голови «Прямого» Володимира Макеєнка, з подальшим закриттям каналу. «Володимире Олександровичу, завтра на РНБО можна ввести санкції проти «терориста «Порошенка!» – саркастично звернувся колишній президент до президента нинішнього. Тут виникає логічне запитання: а що, до Макеєнка дійсно можуть бути законні претензії, як до Тараса Козака, якому закидають фінансування тероризму? Якщо ні, тоді чому така метушня? Якщо так, то чому Порошенко не задушив мерзотника своїми руками?
Сміються ті, хто сміявся в 2017 році, спостерігаючи, як армійський друг і діловий соратник президента Ігор Кононенко керував побудовою телеканалу в авральні терміни і не шкодуючи коштів, що явно перевищували його особисті можливості і амбіції, а власником оголосили запеклого регіонала, хоч і не з оскаженілих. Петру Порошенку, який заявив про припинення будь-якої підприємницької діяльності на час президентства, було ніби як не з руки проявляти себе в якості власника. Хоча, пам'ятається, свій П'ятий канал він продавати категорично відмовився, пообіцявши, як годиться, «незалежну редакційну політику». І те, що все і так знали, чий «Прямий», і не помилялися щодо редакційної політики, теж не бентежило. У нас же це звична справа, коли до однакових речей застосовується різна логіка, а збентеження взагалі якийсь пережиток.
Обурюються ж поодинокі ті, кого щось ще здатне в українській політиці обурювати: ну до чого нинішня заява про колосальні виплачені суми за канал, ще й з удаваним жалем, що ці гроші нібито могли піти на благодійність? Послуга Макеєнка, звичайно, якось була оплачена, але сама по собі процедура перекладання активу з однієї кишені в іншу називається сильно інакше, ніж покупка, і витрати, відповідно, непорівнянні. Хотілося б більшої поваги до публіки, але це, як відомо, не найсильніша сторона Петра Олексійовича. Свої візьмуть будь-яким, а чужі на те і чужі, щоб ловити плювки у свій бік.
Те, що Порошенко є в першу чергу власником заводів, газет, пароплавів, а вже потім найвидатнішим українським президентом і лідером всього найбільш патріотичного в патріотичному співтоваристві, це дуже важлива, часом визначальна обставина. Вона визначає не тільки вчинки самого Петра, а й його соратників. За всієї безкорисливості цих людей, що переходить в святість, політична сила Порошенка вкрай зацікавлена в буржуйській іпостасі свого керівника. Адже він їх не тільки веде вперед, до нових нищівних перемог, а й дає доступ до таких важливих ресурсів, в тому числі інформаційних.
Порошенко без каналів і капіталів, звичайно, далеко не такий ставний і пригожий. І це міркування змушує зацікавлених людей закривати очі на те, звідки все це добро у нього з'явилося і за рахунок чого він просувався до вершин списку «Форбс», пішовши з кінця 90-х на виборні і державні посади в нашій бідній і вічно неблагополучній країні. У нього виходило. Петру – можна. Гаряча прихильність соратників і прихильників, серед яких досить людей, в інших ситуаціях куди більш етично чутливих, тісно переплетена з меркантильною переконаністю в корисності свого лідера, яку вони, свідомо чи мимоволі обманюючи себе, маскують міркуваннями про його історичну місію.
Патріоти, яких Порошенко зібрав під своє крило, занадто багато надій і репутацій інвестували в нього, щоб відмовитися від вождя, символічно нести якого – одна з вимушених і все більш непростих функцій причетних і осіб, які долучилися, втім, для когось по-справжньому почесна і приємна. У свою чергу для нього це теж корисна угода, в яку він міцно вклався, що продовжує політичне існування і навіть ніби залишає шанси на повернення на вершину. Ну, і так, з непохитним почуттям власної високої історичної місії.
Напевно, думка про те, що місія вже закінчена, комусь із учасників інвестиційного проєкту «Петро і патріоти» і приходить в голову, але її тут же проганяють геть. Бо інакше що?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps