Рада національної безпеки і оборони доручила Кабінету міністрів врегулювати питання подвійного громадянства. Про це повідомив секретар РНБО Олексій Данілов. За його словами, це необхідно, щоб запобігти ситуаціям, коли громадяни Росії очолювали СБУ, Міністерство оборони, Генштаб і МВС. За його словами, Кабмін має розробити такий законопроєкт, який дозволив би «чітко розуміти тих осіб, які мають подвійне громадянство».
Щодо тих українців, які отримали російські паспорти на тимчасово окупованих територіях Донбасу і в Криму, то, на переконання пана Данілова, вони відмовляться від них, тільки-но Україна поверне собі ці території.
Як відомо, ще в грудні 2019 року президент України Володимир Зеленський як невідкладний зареєстрував законопроєкт № 2590 «Про внесення змін до деяких законів України щодо питань громадянства». Розгляд даного законопроєкту, який був запланований на травень 2020 року, так і не відбувся через пандемію коронавірусу та запровадження карантину. Проте незабаром його зняли з розгляду, бо експерти ВР зробили висновок, що без змін до Конституції, просто на рівні закону, це питання врегулювати неможливо.
Чим викликане повернення представників влади до проблеми подвійного громадянства і які перспективи прийняття і запровадження такого закону, враховуючи те, що зміни до Конституції так і не були внесені?
Свої аргументи нагальності і важливості цього процесу надало МЗС України.
МЗС, підтримуючи рішення РНБО про можливість подвійного або множинного громадянства для українців, водночас вказує на потребі певних обмежень такої практики. Зокрема, така практика неможлива з Росією: оскільки це держава-агресор, то не може йтися про надання її громадянам українського громадянства, вказав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. «Ми плануємо дозволити подвійне громадянство з країнами Євросоюзу, з країнами світу, які є для нас дружніми і не становлять для нас жодної загрози, і список цих країн… залежатиме від деяких критеріїв. Таким чином, ми зможемо тримати ось цей ареал українства у світі як одне ціле, і громадянин України, який виїхав на постійне місце проживання до, наприклад, країни Євросоюзу, в перспективі зможе стати і громадянином цієї країни, і залишитися при цьому частиною українського простору, зберегти український паспорт», – наголосив міністр.
Наразі в Україні маємо ситуацію, коли, щонайменше сотні тисяч наших громадян, в тому числі і деякі політичні гравці, мають або можуть мати ще одне громадянство, зокрема і громадянство держави-агресора, і громадянство країн Євросоюзу, і Заходу загалом. Що робити з такими випадками? Чи можуть такі особи брати участь у політичній діяльності? Чи можуть вони претендувати на державні посади або бути учасниками виборчого процесу? Чи можуть вони вільно займатись агітацією в Україні? Це важливі питання, які треба врегулювати на законодавчому рівні.
Ризик чи перевага?
Позбавити громадянина України громадянства через наявність у нього паспорта іншої держави неможливо. Але якщо така людина дійсно служить тій державі, чий паспорт має на додачу до українського? Що з цим робити? А якщо це держава-агресор? Поки що немає чітких законодавчих відповідей. Але маємо встановити, що людина, яка пов'язана з іншою державою, має відповідно сприйматися й українською державою. Це питання буде опрацьовуватись спільно парламентом, урядом та Офісом президента.
Усі експерти, яких запитували про їхнє бачення проблеми множинного громадянства в Україні, сходяться на думці, що ця проблема неоднозначна, суперечлива і складна, а отже, таке ключове питання для держави слід було би вирішувати саме шляхом референдуму.
До того ж, на сьогодні немає «свіжих» об’єктивних соціологічних досліджень, які б унаочнили позицію українців. Найближчі за часом соціологічні дані з цього питання стосуються 2010 і 2014 років: так у 2010-му, за даними опитування Центру Разумкова, 49% громадян нашої держави хотіли б мати громадянство ще однієї країни, зберігши українське громадянство. А 41% громадян не хотіли б мати подвійного громадянства за жодних обставин. У 2014 році, за даними опитування КМІСу, охочих узаконити осіб з подвійним громадянством в Україні стало тільки 30% в цілому по країні, а проти «подвійного громадянства» вже висловилось 45%.
На думку експертів, така тенденція в українському соціумі не відповідає світовій тенденції, хоча в сучасних умовах пандемічних загроз все може змінитися: 75% країн дозволяють множинне громадянство і донедавна їхня кількість зростала. Нещодавно подвійне громадянство визнали у Норвегії, де тривалий час не сприймали цього явища. В Італії після внесення змін до Конституції у 1996 році, не лише зберігається подвійне громадянство італійців, а й запроваджується право на відновлення громадянства для тих, хто його втратив з якихось причин. Тож осіб, які за 10 років відновили своє італійське громадянство, побільшало майже до 1 мільйона.
Проте, на думку юристів, перенести досвід певної країни на ситуацію в Україні неможливо. Будь-яка європейська країна, яка має інститут множинного громадянства, сформувала ставлення до нього у конкретних політичних міжнародних умовах. Такі умови, які має тепер Україна, напевно, не мала після Другої світової війни жодна європейська країна. Крім того, прикладів ухвалення законодавства про подвійне громадянство в умовах військового конфлікту у світі не існує.
Дехто з експертів вважає (і з цим важко не погодитись), що Україна спізнилася з питанням легалізації подвійного громадянства, бо, починаючи з 2010-х низка сусідніх держав застосувала норму спрощеного набуття громадянства, і цим скористалися сотні тисяч громадян України. Проте держава Україна не скористалася можливістю зробити прозорим і узяти під контроль процес паспортизації своїх громадян. Адже взяти під контроль можна було не тільки забороною множинного громадянства, а й дозволивши його, підписавши відповідні угоди з іншими країнами. Отже, реалії такі: дуже багато громадян України відчувають певний дискомфорт через неврегульованість питання множинного громадянства.
За різними неофіційними даними, в Україні російські паспорти мають від 350 тисяч до 2,5 мільйонів українців. Більшість з них проживає у окупованих нині Криму та в ОРДЛО. Існують відомості, що кількість українців, що набули угорського громадянства, сягає 130 тисяч осіб, румунського – до 100 тисяч. За іншими даними – неофіційно від 5% до 10% українців уже мають паспорт іншої держави, а близько 5 мільйонів осіб перебувають на заробітках за кордоном, і в перспективі можуть отримати там громадянство.
Отже, сьогодні можна констатувати, що і в питанні множинного громадянства склалася класична ситуація глухого кута: «запровадити не можна відмінити» ‒ де доречніше поставити кому?
Питання паспортизації Криму та Донбасу
Через російську агресію і окупацію частини української території, непростим буде і вирішення проблеми громадянства для тих, хто був змушений отримати російські паспорти на окупованій території. Якщо паспорт окупанта був просто умовою виживання, і людина не служила окупантам, то це одна справа. Такі люди просто позбавляться російського «аусвайсу» після деокупації. Але якщо люди отримали ці паспорти добровільно і за переконаннями служать окупантам, то як ми, як держава, маємо вирішити питання надання українського громадянства таким людям. І тут на законодавчому рівні мають бути передбачені дуже непрості і справедливі рішення, бо таких людей багато, і у кожного буде своя історія.
Так, за даними Мінреінтеграції на кінець 2020 року, близько 300 тисяч українців пройшли через примусову російську паспортизацію. Загалом паспортизація РФ зачепила 90% населення окупованих Криму та частини Донбасу. Тільки в окупованому Росією Криму це близько 2,5 мільйонів громадян України. Ще близько 400 тисяч мешканців тимчасово окупованих районів Донбасу отримали російські паспорти. І паспорти цих людей у перспективі більш небезпечні, ніж самі бойовики незаконних збройних формувань так званих «ДНР-ЛНР». І ось чому.
По-перше, чітка фіксація молодих людей призивного віку, яка зараз відбувається в ОРДЛО, дає РФ абсолютне право вимагати від них проходження служби у лавах вже офіційної російської армії, а у разі нового загострення на Сході, використати аргумент «вбивства громадян РФ» для офіційного введення свого військового контингенту на Донбас. З іншого боку, дозволяє і надалі поширювати інформаційну маячню про «геноцид своїх громадян Україною».
Друга причина – політична. Вона більш реальна і загрозлива і стосується того, за кого у перспективі могли б проголосувати 300 тисяч громадян Росії на українському Донбасі, які свідомо зробили вибір в бік Росії як «своєї держави»? Адже такі «виборці» лише номінально належатимуть до українського електорату, тоді як насправді будуть важелем впливу на політичне життя України з боку РФ.
Який вихід у цій ситуації?
Це такий собі інститут «негромадянства», який існує, приміром, в Естонії та Латвії. Тобто, мешканцям окупованих територій у короткий термін пропонується відмовитись від громадянства РФ.
Наприклад, якщо людина свідомо робить вибір на користь Росії, вона позбавляється громадянства української держави. А далі їй пропонують два варіанти: або перебувати на території України у статусі іноземного (в цьому випадку – російського) громадянина, або отримати паспорт негромадянина України, який, за досвідом Балтійських країн, дає ті ж самі права, що й громадянину, окрім права обирати та бути обраним на державні посади. Тобто, така людина може спокійно брати участь в економічному житті країни, сплачувати податки та розраховувати на соціальні та економічні виплати від держави, але не зможе впливати на її політичне життя.
Таким чином, держава Україна може не пропонувати дозволити будь-яке подвійне громадянство на рівні закону. Пропонується врегулювати, що саме робити з тими випадками наявності подвійного громадянства, які вже зафіксовані, а також і з тим об'єктивним бажанням деяких наших громадян мати ще один паспорт. Таким чином, парламент та уряд змогли б ввести наявну ситуацію, яка вже склалася, у правове поле.
У будь-якому разі, питання подвійного громадянства, окрім аспекту захисту національних інтересів, має ще один важливий момент, на якому ще на початку своєї президентської каденції наголошував Володимир Зеленський – надати можливість отримати українське громадянство українцям із численної діаспори за кордоном. Безумовно, тут також варто передбачити відповідні правові запобіжники, втім у такому контексті подвійне громадянство стає не тільки викликом, але й можливістю для нашої держави.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»