Політичні процеси у Верховній раді попри всі виклики, які постали перед Україною через пандемію коронавірусу та загрозу військової агресії з боку Росії, поки що залишаються у прогнозованому руслі.
Парламент став своєрідною «точкою опори» як для чинної влади, так і майданчиком для політичних змагань та перемовин для опозиції. Ймовірність політичної кризи та як наслідок – перезавантаження складу ВРУ переноситься на невизначений термін.
Ба, більше: масштаб викликів перед українською державністю продукує сценарії, в разі яких може змінитися уся архітектура владного розподілу повноважень та загалом взаємодія гілок влади. Тупцювання на місці із судовою реформою, разом із проблемами національної безпеки спонукають до перезавантаження не окремого інституту ‒ а, найвірогідніше, всього владного конструкту.
Існує ймовірність, що у разі дискусій щодо дострокових парламентських виборів, може виникнути потреба перезавантаження всієї владної вертикалі із можливим зміщенням акцентів до прийняття важливих державних рішень саме на рівні парламенту. Раніше подібні сценарії вже обговорювалися в Україні в рамках масштабної конституційної реформи – запровадження двопалатного парламенту із можливістю обрання президента депутатами однією чи обох палат, з одночасним посиленням ролі Верховної ради у формуванні виконавчої гілки влади.
Розпуск та дострокові вибори парламенту як альтернатива зменшенню напруженості в суспільстві без докорінної зміни філософії управління державою – можуть призвести до ще більших політичних криз. Втім, за яких умов дострокові вибори можуть стати справді рятівними під час політичних криз?
Стабільність інститутів влади
Одна з умов вдалого ефекту від перезавантаження влади – у стабільності політичних інституцій. Це гарантує сталість демократичних процедур навіть у разі багаторазової зміни влади протягом нетривалого проміжку часу.
Яскравий приклад – парламентська криза в Ізраїлі, яка триває вже понад 2 роки. Перевибори до однопалатного Кнесету нагадують постійне обертання скриньки із лотерейними квитками, які ніяк не складуться у виграшну комбінацію. Річ у тім, що ізраїльські і «праві», і «ліві» партії ось вже два роки отримують майже однакову кількість місць в парламенті, після чого, природно, не можуть домовитися про новий склад уряду.
В історії тривалого виборчого процесу в Ізраїлі є одна важлива обставина – навіть попри політичну кризу, змінювати виборчу систему із низьким виборчим бар’єром для проходження політичних партій до Кнесету – ніхто не збирається. Як і поступатися своїми ідеологічними принципами.
Натомість в Україні зміни до Виборчого кодексу лише нещодавно отримали завершальний вигляд і поки що невідомо, до чого призведуть дострокові парламентські вибори за новим законодавством. А вони мають відбутися вже за стовідсоткової пропорційної системи з відкритими виборчими списками в умовах досить високого виборчого бар’єру у 5%. Таким чином, нескасованою залишається умова у лідерському типі партій, які успішно функціонують за наявності двох ресурсів – фінансового та медійного. Тож без зниження виборчого бар’єра та відповідних практик пошуку механізму конфігурації нової коаліції – наступний український парламент приречений призвести до нової масштабної політичної кризи.
Альтернативи достроковим виборам
Якими можуть бути альтернативи достроковим парламентським виборам?
Згідно із даними опитування, яке провели Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології ще наприкінці 2020-го, 33% респондентів вважають можливими дострокові вибори Верховної ради, а 39% – що зміниться Кабінет міністрів. Тож перший варіант – найбільш очевидний: зміна уряду восени 2021-го із залученням партнерів із числа опозиційних фракцій у парламенті.
Другий найбільш вірогідний варіант – внесення змін до Конституції стосовно двопалатного парламенту та виборів президента у Верховній раді. Подібний сценарій у далекому 2009 році намагалися втілити дві найбільші на той момент фракції парламенту та їхні очільники – Партія регіонів на чолі із Віктором Януковичем та БЮТ на чолі із Юлією Тимошенко. І якщо тоді подібні домовленості могли мати ознаки конституційного перевороту, то за нинішніх умов питання цілком може бути винесене у публічну площину. Не виключено, що такі зміни до Конституції можуть стати складовими реалізації якогось нового «мирного плану», у разі пошуку виходу шляхів із ескалації та загрози військової агресії з боку Росії на сході України.
Третій варіант – ініціювати дострокові парламентські вибори для зняття напруженості як всередині суспільства, так і для перезапуску зовнішньополітичного порядку денного наприкінці поточного року. Адже ні ескалація з боку Росії, ні принципова позиція США та «Великої сімки» стосовно провадження реформ, ні загроза коронавірусу та виконання подальшого плану з вакцинації, ні відсутність домовленостей із МВФ – швидше за все, нікуди не подінуться до кінця року. Навряд чи такий сценарій справді вирішить більшість із перелічених проблем. А от створити підґрунтя для нової політичної кризи – цілком ймовірно.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»