Уже сьогодні народні депутати на позачерговому засіданні Верховної ради розглянуть кадрові питання щодо відставки трьох міністрів в уряді Дениса Шмигаля. Двоє з них начебто йдуть за власним бажанням – до парламенту надійшли заяви про відставку міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігоря Петрашка та міністра інфраструктури Владислава Криклія.
Ще одного міністра – очільника МОЗ Максима Степанова – можуть відправити у відставку вже за поданням прем’єр-міністра. До Міністерства охорони здоров’я прикута особлива увага – адже саме це відомство було на вістрі протидії поширенню пандемії коронавірусу COVID-19 та подоланню його наслідків. Також саме МОЗ відповідає за темпи та проведення вакцинації населення.
Чому йдуть міністри, чи має значення – хто їх замінить, і як відставки вплинуть на ефективність уряду?
Підсилення чи зняття напруженості?
Найбільша інтрига найближчого голосування – чи вистачить голосів для відставки саме Максима Степанова. Справа в тому, що очільник МОЗ сам йти з посади поки що не збирається, аргументує свої досягнення та визнає помилки у роботі, а думки у профільному парламентському комітеті розділилися – його члени так і не змогли підтримати відставку Степанова.
Більше того, серед самих українців немає однозначної думки стосовно того, чи справді є достатньо підстав для звільнення Максима Степанова. За результатами опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у травні поточного року, більше половини українців (55%) не підтримують відставку міністра охорони здоров’я, тоді як 26% вважають, що Степанова потрібно замінити.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль аргументував своє подання про відставку Максима Степанова незадовільними темпами вакцинації від коронавірусу та постачання вакцини. Найбільш цікавим є те, що на заміну нинішньому міністру на засіданні фракції монобільшості поки що розглядають лише кандидатуру його заступника й головного санітарного лікаря Віктора Ляшка. Таким чином, не зрозуміло, за якими критеріями працюють кадрові ротації – адже йдеться про перестановки в рамках однієї і тієї ж команди.
Для підсилення урядової команди за трьома напрямками, в яких планують кадрові ротації, варто було б звернутися до експертної спільноти і, водночас, запропонувати обговорити кандидатури не лише у провладній більшості, але й і з фракціями опозиції. Адже лише таке оновлення може принести «нову кров» у жили нинішньої урядової команди. Поки що – особливо на прикладі із міністром охорони здоров’я – ситуація нагадує славнозвісний метод «випускання пари». Ймовірно, такий метод є дієвим лише на короткий проміжок часу – й лише може наблизити наступні, більш масштабні, зміни у центральній виконавчій владі.
«Супутниковий» уряд
Пояснювати причини будь-якої відставки в уряді, який сформований завдяки монокоаліції пропрезидентської сили, надалі буде дедалі складніше. Уряд, як інституція, не надто перебирає на себе негатив – це передусім пояснюється низькою впізнаваністю серед українців самого прем’єр-міністра та більшості міністрів його Кабміну.
За результатами дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 29 січня по 3 лютого 2021 року, 54% респондентів підтримали би відставку Кабміну, а 28% були би проти цього. При цьому рівень недовіри до очільника уряду Дениса Шмигаля становить 71,5%, а близько 9,7% опитаних навіть не знали його прізвища. Це найвищий показник серед найвищих посадовців України.
Тож поки що будь-які точкові кадрові ротації в уряді навряд чи будуть помітними для українців у медійній площині. А от ефект від реальних змін, якими займалися звільнені міністри, оцінити пересічному українцю ще важче.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»