Україна активізувала питання деокупації Криму та шукає різноманітних виходів у зміні формату мирних перемовин щодо тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Активізація процесу помітна по всіх фронтах: Верховна рада ухвалює низку законопроєктів щодо деокупації півострова – про корінні народи, скасування вільної економічної зони «Крим», а також пов’язані з ним зміни до Податкового та Митного кодексів України. МЗС активно працює над залученням міжнародної спільноти до саміту «Кримської платформи», який має відбутися напередодні Дня Незалежності 23 серпня поточного року.
Своєю чергою, у Міністерстві реінтеграції тимчасово окупованих територій повідомили про направлення законопроєкту про перехідний період на тимчасово окупованих територіях до Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) для отримання експертного висновку. Цей документ є одним із важливих кроків із деокупації, адже в ньому пропонується запровадити елементи перехідної юстиції, окреслити засади відновлення правосуддя на деокупованих територіях, створити передумови для формування кадрових резервів державних службовців та поліцейських для роботи на деокупованих територіях та інші кроки.
Цікаво й те, що даний законопроєкт є пропозицією уряду на виконання рішення РНБО «Про деякі питання активізації процесу мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях», яке було введено в дію президентом України на початку червня 2021-го року.
На тлі робочих поїздок глави держави у Німеччину та США, заяв про пріоритетність деокупації територій Донбасу та Криму, а також «сигнальними» змінами у внутрішній політиці – можемо констатувати наближення змін у процесі деокупації. Яких основних змін варто очікувати найближчим часом?
Обміняти Крим та Донбас на Північний потік-2
Ідея отримати гарантії від країн Заходу та Росії у разі запуску газопроводу «Північний потік-2» цими днями пролунала у заяві Володимира Зеленського. Йдеться, насамперед, про економічну складову.
Очільник МЗС Дмитро Кулеба, своєю чергою, наголошує на факторі національної безпеки у разі запуску газопроводу й натомість пропонує сміливу ідею ‒ умовою його запуску мають бути деокупація українських територій і енергобезпека України.
Схоже, на поступки у такому контексті можуть піти і в Кремлі. Ще з травня українська делегація у ТКГ повідомила про свою рішучу позицію щодо потреби змінити локацію для проведення перемовин з Мінська з чітким меседжем відмовитися від посередницьких «послуг» білоруської влади. З боку РФ спочатку ніби не помічали цих заяв, проте вже через півтора місяця російська влада дедалі уважніше розглядає можливість про перенесення перемовин до однієї із європейських держав. Передусім, розглядаються «нейтральні» Австрія та Швейцарія.
Перенесення перемовин на новий майданчик, зміна у форматі, а також позиція таких держав як Німеччина та США – можуть стати поштовхом у процесі деокупації українських територій. Щоправда, Росія демонструє поступливість у питаннях, які стосуються окупованих територій Донецької і Луганської областей, і аж ніяк не планує розглядати у такому контексті деокупацію Криму.
Саме тому ідея із умовним «обміном» ‒ повернення територій Донбасу замість запуску «Північного потоку-2» може стати напівперемогою української влади. Це ще один небезпечний шлях до імплементації Мінських угод вже під іншим ракурсом. Україна начебто поверне свої території зі зруйнованою інфраструктурою, бідним та негативно налаштованим до всього українського населенням, буде зобов’язана провести вибори та відновити економіку. Натомість Росія отримає економічний важіль у вигляді «Північного потоку-2», не зменшить свого політичного впливу на Донбасі, ще й досягне послаблення санкційної політики з боку, як мінімум, деяких європейських держав. І водночас – збереже повний контроль над Кримом.
Стаття Путіна та відставка Авакова
Ще двома знаковими подіями в контексті очікувань змін у процесі деокупації українських територій є оприлюднення великої статті про «братні народи» авторства президента РФ Володимира Путіна та відставка незмінного з 2014-го року міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова.
Чому ці дві події пов’язані? Відповідь не така очевидна: в Кремлі почали демонструвати політику «лагідного» примирення, в очікуванні успішного завершення історії із запуском «Північного потоку-2» та змін у відносинах з ключовими європейськими державами – Німеччиною та Францією. У статті, яка з’явилася одночасно у перекладі українською, є чимало згадок автора про те, що в пошуках начебто «штучної» державності, українці часто спокушалися на дистанціювання від умовної «руської» ідентичності. Автор вчергове говорить про спільну історію та застерігає від «оманливої» європейської інтеграції. Таким чином, в Кремлі точно намагаються не лише пом’якшити риторику та створити сприятливе тло для нових перемовин, але й демонструють передусім новому керівництву США свою проактивну позицію.
Водночас відставка Арсена Авакова може свідчити про зміну внутрішнього вектору в контексті питання деокупації територій Донбасу та Криму. Багаторічний очільник МВС був одним із активних противників імплементації Мінських угод за логікою Кремля, і пропонував власний «мирний план» із повернення втрачених територій. Основою цього плану було поступове повернення втрачених територій шляхом здійснення обережних військових та спеціальних операцій – тобто, начебто без ведення активних бойових дій. Так чи інакше, ані попередня, ані нинішня влада не наважилися на подібний сценарій.
Вочевидь, саме у ці літні місяці визначається нова стратегія деокупації українських територій. І зміни неминучі – про це свідчить низка знакових подій. Щоправда, досі інтригою залишається сама суть цих змін – як саме і на яких умовах Україна буде повертати тимчасово окуповані території. І чи не перетворяться ці кроки у поступову «консервацію» ситуації ‒ Крим продовжить бути під владою Росії, а території ОРДЛО хоч і повернуться під контроль України, проте навряд чи будуть найближчим часом інтегровані у проукраїнський політичний та економічний дискурс.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»