Верховна рада IX скликання підводить підсумки двох років своєї роботи. За цей час парламент та сам інститут народного депутата України зазнали низки змін. Проте довіра українців до головного законодавчого органу досі залишається однією із найнижчих серед інститутів влади.
Здавалося б, у 2019 році склалися всі обставини для «моноліту влади» - після обрання главою держави Володимира Зеленського на дострокових виборах до Верховної ради пропрезидентська політична сила «Слуга народу» вперше в історії українського парламентаризму виборола достатню кількість депутатських мандатів, аби сформувати так звану «монобільшість».
Експерти прогнозували, що більшість, яка складається всього з однієї фракції, рано чи пізно не встоїть у вихорі політичної турбулентності – тож формат коаліції доведеться змінювати. Щоправда, хоч голосування у парламенті втратили властивість так званого «турборежиму», в якому Рада працювала перші кілька місяців своєї каденції, втім монобільшість нікуди не поділася і продовжує ухвалювати закони.
Прийняті рішення щодо скасування депутатської недоторканності, а також введені більш жорсткіші покарання за «кнопкодавство». Крім того, нинішня Верховна рада попередньо схвалила зміни до Конституції України, щоб скоротити кількість народних депутатів до 300. Здавалося б, за такої позитивної динаміки парламент мав би швидше повертати собі довіру громадян. Проте ситуація поки що протилежна. Чому так відбувається?
Парламент без довіри
Соціологічні опитування, проведені у 2021 році, зафіксували низький рівень довіри громадян до інститутів суспільства, зокрема і до Верховної ради.
Так, згідно із даними дослідження Центру Разумкова, проведеного з 5 до 9 березня 2021 року, лише 2% українців повністю довіряють парламенту. В той же час 77,5% «зовсім не довіряють» і «скоріше не довіряють».
За даними опитування, проведеного програмою USAID «Нове правосуддя» у лютому-березні 2021 року, Верховній раді як інституції довіряють трохи більше - 7%. При цьому, за даними аналогічного дослідження у 2018 році, зараз рівень довіри до парламенту скоротився на 4%.
Питання недовіри до вищого законодавчого органу скоріше свідчить про негативне ставлення до механізму прийняття рішень та самих народних депутатів. Парадоксально, але факт: спочатку українці на виборах голосують за певні політичні сили та окремих народних депутатів, і при цьому рівень недовіри до самого законодавчого органу залишається на достатньо низькому рівні протягом тривалого часу.
Змінити ситуацію намагалися багато разів. Після дострокових виборів до парламенту у 2014 році змінити низку усталених норм у роботі законодавчого органу обіцяв тодішній президент Петро Порошенко та новий спікер Верховної ради, його соратник із партії «БПП» Володимир Гройсман. Його наступник - Андрій Парубій - також намагався реформувати ВР: зміни мали стосуватися і самої діяльності парламенту, і його Апарату. Втім більшість намірів так і не були реалізовані.
Все ж нинішньому парламенту вдалося зробити більше на шляху до реформування. Окрім посилення відповідальності за «кнопкодавство» та зняття недоторканності, з березня 2021-го була введена сенсорна кнопка, яка значно ускладнює можливість неперсонального голосування.
Залишаються чутливими темами для реформування парламенту такі ініціативи, як розробка та ухвалення закону про опозицію – відповідний проєкт закону вже внесено на розгляд Верховної ради. А ще – скорочення кількості парламентських комітетів та зміни у підходах до їх формування. Також із року в рік переноситься питання ухвалення кодексу парламентської етики.
Питання часу?
Та, мабуть, найбільше недовіри до Верховної ради серед громадян викликають скандали, в яких ключовими дійовими особами є народні депутати. І ключовим у виправленні цієї ситуації має стати невідворотнє покарання.
Поки Офіс генпрокурора завершив досудове розслідування і направив до суду обвинувальний акт щодо нардепа, члена депутатської групи «Довіра» Владислава Поляка. Це може стати першим випадком покарання за «кнопкодавство». Депутат може заплатити штраф від 51 тисячі до 85 тисяч гривень. Залишається риторичним питання про те, наскільки відчутним буде таке покарання для самого народного обранця.
Загалом для реалізації будь-яких змін потрібні чіткі критерії ефективності роботи парламенту. Одним із них є ухвалення законів. За останні два роки з 6 тисяч 143 зареєстрованих законодавчих ініціатив лише 489 (12,6%) стали законами. Цікава особливість нинішнього скликання ВР – найкраще ухвалювалися законопроєкти, подані президентом України – загалом 91 з 160-ти (62,3%), не з такою інтенсивністю голосувалися законопроєкти, підготовлені Кабміном - 82 з 494 (18,3%). Законодавчі ініціативи від народних депутатів ухвалювалися найгірше – лише 316 з них стали законам, проте їх було найбільше – 5489.
Оцінити рівень так званого «законодавчого спаму» пересічному громадянинові вкрай важко. А от ефект від публічного покарання народних депутатів за участь у скандалах та неперсональних голосуваннях може бути значно кращим для відновлення довіри до парламенту. Ймовірно, такі показові «покарання» можуть стати ще й додатковим інструментом політичного впливу, і навіть своєрідним стримуючим фактором для можливого проведення дострокових парламентських виборів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps