У неділю, 15 серпня, прессекретар так званого політичного офісу «Талібан» Мохаммад Наїм заявив, що війна в Афганістані закінчилася. Сталося це після того, як бойовики ісламістського руху «Талібан» увійшли до столиці Афганістану, місто Кабул, встановивши контроль над усією країною. Президент Афганістану, Ашраф Гані, разом зі своєю адміністрацією втік до Таджикистану. Вся система державного ладу, яку в останні 20 років вибудовували в Афганістані представники США завалилася, подібно картковому будиночку. Які уроки з цієї ситуації варто винести Україні?
Наступ бойовиків ісламістського руху «Талібан» в Афганістані розпочався після старту виведення звідти американських військ. Нагадаємо, що американці вторглися в Афганістан восени 2001 року, після масштабних терактів 11 вересня в Нью-Йорку і Вашингтоні. В організації цих терактів американська сторона запідозрила терористичний рух Аль-Каїда, керівництво якого в ті часи перебувало в Афганістані. Військова операція супроводжувалася й розгромом збройних загонів руху «Талібан». Таліби на той момент панували в Афганістані, насадивши там жорсткі закони шаріату.
Через 20 років, навесні 2021 року, керівництво США оголосило про виведення своїх військ з Афганістану. «Сполучені Штати виконали завдання, поставлені при введенні військ в Афганістан: нейтралізувати терористів, які напали на нас 11 вересня; піддати правосуддю Усаму бен Ладена; а також послабити терористичну загрозу, щоб Афганістан не перетворився на базу для здійснення майбутніх атак на США», – пояснив це рішення президент США Джо Байден. Він також додав, що США прибули до Афганістану не для того, щоб займатися державним будівництвом – такі рішення повинен ухвалювати афганський народ.
За словами президента США, для цих цілей «афганським партнерам» були надані всі необхідні інструменти, зокрема сучасну техніку і озброєння. «Разом з нашими союзниками із НАТО і партнерами ми навчили і екіпірували майже 300 тисяч нинішніх військовослужбовців афганських національних сил безпеки і багатьох інших афганців, які вже відслужили. Додайте до цього ще сотні тисяч військовослужбовців афганських національних сил оборони і безпеки, які пройшли підготовку за останні два десятиліття», – заявив Джо Байден.
До перелічених «плюшок» можна додати ще й статус союзника США поза НАТО, який Афганістан отримав у 2012 році. І все ж, у Вашингтоні явно втратили інтерес до цієї війни і до свого союзника. «Після 20 років і трильйонів доларів, витрачених на підготовку та оснащення сотень тисяч військовослужбовців Афганських сил національної безпеки і оборони, 2 448 убитих американців, ще 20 722 поранених... я відмовляюся відправляти ще одне покоління американців на війну в Афганістан», – зазначив президент США.
Всі ці заяви були зроблені 8 липня, коли таліби вже переможно марширували по Афганістану, безперешкодно захоплюючи одну провінцію за іншою. Сили безпеки Афганістану, оснащені новітнім американським зброєю, розбігалися хто куди, не намагаючись надати талібам (які поступаються й якісно, й кількісно) жодного опору. Все закінчилося 15 серпня із захопленням Кабула і втечею президента Ашрафа Гані, чиновників проамериканської адміністрації і тих, хто не хотів жити за нової/старої влади. Перелякані від паніки люди брали в облогу літаки, що відбувають з Кабула, в буквальному сенсі чіпляючись за шасі «бортів».
У зв'язку з цим виникають величезні питання щодо того, наскільки ефективно було витрачено той самий трильйон доларів, про який згадав Байден. Друге питання, чи повернуться в світський Афганістан закони шаріату. І хоча таліби заявляють, що не збираються закручувати гайки, тому що багато чому навчилися за останні 20 років, ступінь цієї «модернізації» може показати лише час. Однак вже зараз з'являються дані про жорстокі розправи, які таліби влаштовують над жителями захоплених провінцій.
І, нарешті, третє питання – які висновки з «афганського кейса» слід зробити Україні? Цілком очевидно, що той рівень матеріально-технічної допомоги, яку США надавали Афганістану, аж ніяк не можна порівняти з тим, що отримує Україна. Ми можемо, наприклад, лише мріяти про статус союзника США поза НАТО. Але навіть своїм прямим союзнику США в скрутну хвилину не зробили жодної допомоги. Те ж саме, швидше за все, чекає й Україну, коли у Вашингтоні вирішать, що всі завдання виконані і всі необхідні інструменти нам вже надані. До цього сценарію нам потрібно бути готовим і не покладатися повністю на сторонню допомогу.
До речі, російські пропагандисти вже активно просувають тезу про те, що «Україна наступна». Мовляв, що ж ми будемо робити, коли американці, раптом підуть. Тут слід нагадати про те, що свою агресію в Україні, Росія зробила тоді, коли цього ніхто не чекав. У 2014 році США не підтримували Україну навіть на існуючому рівні і тим не менш, наша країна вистояла. Внутрішня ситуація в Україні і Афганістані має мало паралелей. Але їжу для роздумів вона дає.
До слова, «Талібан» становить загрозу і для РФ, попри те, що лідерів цього руху пов'язують дружні стосунки з кремлівською верхівкою. Навряд чи варто чекати військової експансії талібів на територію суміжних держав – в той же Узбекистан або Таджикистан. У всякому разі, така експансія суперечить нинішнім заявам лідерів «Талібану», сил для цього поки що обмаль. Зараз для талібів важливіша легітимізація свого режиму, налагодження відносин із зовнішніми гравцями, демонстрація якихось успіхів всередині країни. І ось тоді ідеї, які проповідує таліби, цілком можуть виявитися популярними серед знедоленого населення середньоазійських республік колишнього СРСР. І тоді виникнення нової «гарячої точки» в «підчерев'ї» Росії – лише питання часу.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps