Замах на Сергія Шефіра – поворотний епізод в президентстві Володимира Зеленського. Захоплива пригода, яка стартувала зі смішного і зворушливого поцілунку в лисину Женьки Кошового, остаточно перетворюється на небезпечне підприємство, де смерть ходить поруч. Одна справа, коли ця ймовірність існує десь у теорії, і зовсім інша, коли бачиш сліди від куль в розстріляному автомобілі, в якому їхав твій друг. Залишатися незмінним після цього вже не можна.
Не можна не замислитися, чи все було зроблено можливе, щоб зараз з якоюсь розумною часткою впевненості розраховувати на розкриття злочину. Відповідні органи за Зеленського точно не стали ефективніші, жодні якісні зміни їх не зачепили. Абстрактний рівень професіоналізму українських силових структур і слідства оцінюється зовсім інакше, коли справа стосується близьких людей. Але коли лояльність – ключова якість, яка вимагається від служивих людей, якось навіть нечесно розраховувати, що вони раптом виявлять себе з іншого боку у винятковій ситуації.
Зараз активно лунає риторика, зокрема з вуст самого Зеленського, мовляв, ці постріли – реакція на ту політику, яку здійснює чинна влада. Але в тому і проблема, що чинна влада ніяку виразну політику не здійснює, а постріли вже лунають. Так, стара система виведена з рівноваги, але це все та ж стара система, причому саме виведена з рівноваги, що і обертається ексцесами. Нова-то де? Якщо вже ризикувати, то заради зухвалих цілей. Немає образливішої кулі, отриманої в ході мишачої метушні.
Перший помічник президента, відійшовши від шоку, прокоментував замах з подивом: мовляв, нічим таким собі, потенційно чреватим смертельними неприємностями, останнім часом не займався, «працював над зйомками студії «Квартал 95». Ось вже воістину нестерпно нерозумно було би вмирати «в боротьбі за це». Підкреслюючи свою безневинність, Шефір готовий тим самим визнати свою марність, тому що змінювати Україну справді небезпечно.
Володимир Зеленський зараз приндиться, що на нього не можна чинити тиск, але тиск-то вже здійснено, президента підштовхнули до реакції, він не може не реагувати, і їм обіцяна «сильна відповідь». Тут-то і виникає унікальна можливість побачити, нарешті, що Зеленський, якого зачепили за живе, вважає сильними кроками, і це, відверто кажучи, турбує. Якщо в ситуації безумовного політичного домінування і відносного суспільного спокою він за половину терміну не спромігся на якісь істотні перетворення, то чи варто чекати якісних рішень, коли главу держави зсередини розпирає прагнення всім довести і когось покарати?
Період усмішок і поцілунків позаду, а що таке похмурий мстивий Зеленський, знати, чесно кажучи, не хотілося б. Той, хто в своїй великодушній іпостасі не показав масштабу, в злій зазвичай ще дрібніше.
Але який би виклик історія із замахом не кидала Зеленському, це не може скасувати прикрої обставини, що Україна відтепер країна, де ось так запросто стріляють в одного з найвпливовіших чиновників. Жодними сліпуче яскравими презентаціями цього факту не затьмарити. Резонанс буде довгий.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps