Президент РФ Володимир Путін підписав указ про так звану гуманітарну допомогу незаконним «республікам Донбасу». Він передбачає визнання у Росії сертифікатів на товари, вироблені на території ОРДЛО. За задумом російського лідера, це має не допустити подальшого зниження рівня життя на окупованих Росією територіях. Втім, дії президента РФ мають швидше політичний, ніж економічний характер.
Указ про «товарне зближення» між ОРДЛО та Росією Путін підписав 15 листопада. Він передбачає так звану гуманітарну допомогу окремим районам Донецької та Луганської областей для захисту прав і свобод громадянина, а також недопущення подальшого зниження рівня життя в умовах економічної блокади і пандемії COVID-19. У рамках цієї допомоги передбачається визнання в Росії сертифікатів на товари та послуги, видані в так званих «ДНР» і «ЛНР». Товари з окупованих Росією територій тепер допускатимуть до державних закупівель у РФ нарівні з російськими. Також забираються квоти на переміщення товарів з ОРДО та ОРЛО до Росії.
У документі є посилання на Мінські угоди та формулювання, що такі заходи запроваджуються «як виняток» і «до політичного врегулювання ситуації». Тобто, роблячи крок до анексії ОРДЛО, Росія формально не заявляє про свої юридичні права на цю територію. З практичної точки зору, указ Володимира Путіна запізнився на кілька років і зараз навряд чи здатен відродити економіку регіону. Нині в ОРДЛО просто виробляються якісь товари та послуги, котрі здатні конкурувати з російським ринком.
Винна в цьому діяльність російської компанії «Зовнішторгсервіс», яку пов'язують із українським олігархом часів Януковича Сергієм Курченком. Структури «Зовнішторгсервісу» почали заходити на окуповану частину Донбасу навесні 2017 року, після запровадження економічної блокади з боку України. У результаті ЗТС взяла під контроль майже всю металургію Донбасу. Під управлінням пана Курченка опинилися Донецький, Макіївський та Єнакіївський металургійні заводи, Алчевський металургійний комбінат та Харцизький трубний завод. Крім цього, «молодий олігарх» контролював Макіївський, Алчевський, Єнакіївський та Ясинуватський коксохімічні заводи, а також Докучаївський флюсо-доломитний комбінат.
Немає сумнівів, що саме металургійні підприємства Донбасу могли б виготовляти продукцію, здатну конкурувати на російському ринку. Але результати управління пана Курченка швидше нагадували розгром і грабіж. Розвиток подій можна простежити з прикладу Алчевського меткомбінату. Станом на червень 2021 року зарплатня на цьому потужному підприємстві не виплачувалася протягом пів року. Це змусило співробітників комбінату вийти на страйк. Робота підприємства практично зупинилася.
Схожі проблеми спостерігалися й на інших об'єктах, «націоналізованих» «Зовнішторгсервісом». Прибуток, який ще міг давати гігантський металургійний комплекс Донбасу, у розвиток бізнесу не вкладався, а зникав невідомо де.
Зрештою, навіть ватажки донецької та луганської «республік» Денис Пушилін та Леонід Пасічник змушені були вжити заходів. 11 червня 2021 року вони публічно оголосили про завершення переговорів «з представниками інвестиційної групи, яка забезпечить фінансування та розвиток металургійних та коксохімічних підприємств, які перебувають в управлінні ЗАТ «Зовнішторгсервіс». При цьому Пушилін і Пасічник визнали, що заборгованість із заробітної плати на підприємствах, переданих під управління ЗТС, «набула хронічного характеру».
Новим «інвестором» став російський бізнесмен Євген Юрченко, перед яким поставили завдання ліквідувати борги із зарплат. Пан Юрченко спробував виконати взяті на себе зобов'язання та навіть трохи скоротив борги на тому ж Алчевському меткомбінаті. Ба більше, він навіть спробував перезапустити це підприємство, але в середині листопада стало відомо, що робота меткомбінату знову зупинилася. За роки «націоналізації» його обладнання стало непридатним.
Тому указ Путіна запізнився на чотири роки. Економіку окупованого регіону він не врятує – вона просто розграбована. Але цей указ не про економіку. Це насамперед політичний сигнал і він призначений для України. Він з'явився на тлі політичного загострення, пов'язаного з міграційною кризою на польсько-білоруському кордоні та численними свідченнями про концентрацію російських військ на кордоні з Україною. Всі ці події призвели до гри на підвищення ставок як з боку колективного Заходу, так і з боку Росії за всіма «больовими точками», на які тільки можна було натиснути. І Донбас, без сумніву, одна з таких болючих точок у відносинах між Росією та Україною.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps