Народовладдя – один із найпопулярніших пунктів передвиборчих програм. Однак у реальному житті політики дуже неохоче запроваджують інструменти, за допомогою яких громадяни можуть впливати на політичне життя. Тому обіцянки про відкликання чиновників, місцевий референдум, народну законодавчу ініціативу та інші досі актуальні. «Слово і діло» відстежило, як політики незалежної України обіцяли суспільству народовладдя.
1999 року кандидат у президенти Олександр Базилюк обіцяв у програмі «безпосередню участь громадян в управлінні державою», не уточнивши, як саме він має намір це реалізувати.
Наталія Вітренко обіцяла забезпечити підконтрольність влади, запровадити механізм відкликання президента та депутатів, а також надати профспілкам право законодавчої ініціативи. Комуніст Петро Симоненко – поновити народовладдя у формі Рад депутатів трудящих.
У 2002 році Комуністична партія обіцяла народовладдя через Ради народних депутатів різних рівнів, які мають статус законодавчої та виконавчої влади. Комуністична партія робітників і селян просто обіцяла пряме народовладдя. «Блок Віктора Ющенка» – запровадити механізм громадського обговорення законопроєктів та державних рішень.
У 2004 році кандидат у президенти Віктор Янукович обіцяв, що громадськість зможе брати участь у формуванні та реалізації державної політики та законотворчості. Він вважав, що так можна буде подолати відчуженість державного механізму від життєвих потреб людини. Але особливої конкретики у його програмі не було.
Наталія Вітренко обіцяла «повновладдя народу через систему повновладдя рад», право відкликання депутатів, законодавчу ініціативу профспілок. Василь Волга хотів створити підлеглу президенту держслужбу сприяння громадському волевиявленню та обліку громадської думки із залученням громадських контролерів. Сергій Комісаренко у програмі теж підтримував громадський контроль над різними гілками влади.
Владислав Кривобоков у програмі обіцяв внести законопроєкт «Про право громадян України оцінювати обрану владу за результатами її роботи та виконання передвиборчих обіцянок» – щоб підтвердити, що влада, згідно з п'ятою статтею Конституції, належить народу.
Під час передвиборчої кампанії у 2006 році «Партія зелених» обіцяла запровадити право громадської законодавчої ініціативи та встановити громадський контроль за використанням бюджетних грошей. На позачергових виборах 2007-го партія обіцяла більшу участь громадян у вирішенні питань розвитку країни – референдуми на локальному, регіональному та загальнонаціональному рівнях.
Блок «Євген Марчук – Єдність» обіцяв надати право законодавчої ініціативи уповноваженим представникам громад в особі Всеукраїнського з'їзду депутатів місцевих рад. Партія «Трудова Україна» – народовладдя через референдуми з «найбільш значущих» питань. Референдуми обіцяв і блок «Влада народу».
Арсеній Яценюк як кандидат у президенти у 2010 році обіцяв, що право змінювати Конституцію буде лише у народу, рішення ухвалюватимуться на референдумі. Проводити референдуми з ключових питань обіцяв Володимир Литвин, Петро Симоненко, Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок.
Віктор Янукович обіцяв, що надійним фундаментом народовладдя стане місцеве самоврядування: буде розширено повноваження місцевих рад.
Політичні партії під час передвиборчої кампанії у 2012 році обіцяли проводити референдуми з важливих питань, це було у програмі Комуністичної партії, партії «Нова політика», «Партії зелених». ВО «Свобода» обіцяло, що територіальні громади матимуть змогу відкликати депутатів усіх рівнів, місцевих суддів, а також висловлювати на референдумі недовіру голові виконкому, керівнику відділу внутрішніх справ.
«Повний пакет» народовладдя в 2012-му обіцяла партія «УДАР»: народну законодавчу ініціативу, народне вето, народний вотум недовіри, можливість скасувати на референдумі рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування.
На позачергових виборах у 2014 році серед партій ідея народовладдя виявилася непопулярною, такої великої кількості обіцянок, як у попередні роки, не було. Партія Сергія Тігіпка «Сильна Україна» та партія «Нова політика» обіцяли проводити референдуми.
Кандидати у президенти також небагато обіцяли щодо залучення українців до ухвалення державних рішень. Володимир Саранов хотів проводити референдуми з питань вступу до міжнародних організацій, питань державного устрою, федералізації тощо. Відновити народовладдя обіцяв Петро Симоненко: запровадити механізм відкликання міністрів та депутатів, ухвалити закон про референдум. Олег Тягнибок обіцяв народовладдя на рівні територіальних громад – референдуми, плебісцити, загальні збори тощо.
Петро Порошенко, який переміг на виборах-2014, обіцяв створити дієві механізми громадського, правового та політичного контролю за діями влади. Елементом такого контролю, зазначалося у програмі, є можливість громадян отримати вичерпну інформацію про рішення органів влади.
У 2019 році обіцянки політичних партій щодо народовладдя звелися до референдуму, ухвалити відповідний закон обіцяли «Партія зелених», «Опозиційна платформа – За життя», «Сила та честь», «Опозиційний блок».
«Слуга народу» обіцяла не лише створити механізм референдуму, а й механізм народного вето на щойно ухвалені закони. Обіцянка щодо референдуму ще в процесі: закон про всеукраїнський референдум прийнято, залишилося ухвалити закон про місцевий.
Водночас обіцянка про народне вето вже не виконана. На референдум можна виносити питання скасування закону або його окремих положень (крім питань податків, бюджету, амністії), але процес підготовки волевиявлення є досить довгим і важким, тому скасувати закон відразу після його ухвалення ніяк не вийде.
ОПЗЖ обіцянку про закон про референдум не виконала. Законопроєкти, які подала фракція, чи відхилили, чи повернули на доопрацювання. А закон «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» фракція не підтримала.
Президент Володимир Зеленський також обіцяв народовладдя через референдум. Саме його закон і ухвалила Верховна рада. Водночас президент провалив обіцянку внести до парламенту законопроєкт «Про народовладдя» найпершим.
Нагадаємо, раніше «Слово і діло» писало, як політики незалежної України обіцяли запровадити виборність суддів, а також механізм відкликання депутатів.
Крім того, з нашого огляду можна дізнатись, які інструменти локальної демократії нардепи обіцяють українцям.
Олександра Худякова, Сергій Міхальков, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps