Сьогодні вкотре стало очевидним, що головний ресурс президента Зеленського – це сам Зеленський. Його послання до Верховної ради було просто апофеозом популізму, і це, як не дивно, свідчить про відновлення певної нормальності. Навпаки, ненормально, неприродно та неефективно, коли органічний популіст намагається грати будь-яку іншу роль, окрім ролі популіста. Немає нічого нормального і в тому, що популіст довгий час уникає появи перед широкою аудиторією свого ключового бойового формату. Дубль із пресконференції та послання парламенту покликаний повернути народу президента, що десь загубився.
Очевидно, що народу зразка 2021 року неможливо повернути президента зразка 2019 року, в обох відбулися незворотні зміни. Розчаруванню ніколи більше не позбутися придбаної приставки, рейтингу не злетіти на колишні небеса, новим ілюзіям про безмежність власних лідерських здібностей взятися звідки, хоча їхні залишки ще не зовсім розвіялися. Володимир Зеленський помітно зміцнів у президентській позиції, та ось сама позиція значно ослабла. І вже в цій новій якості себе та народу він вступає у рубку з великою групою товаришів, які розуміють, що президентські вибори 2024 року самі себе, схоже, не виграють.
І немає в нього в цій боротьбі більш надійного засобу, ніж популізм. Не в тому сенсі, що ця зброя настільки забійна, а в тому, що володіє нею Зеленський упевнено. Хоч якась впевненість у ситуації, повній ризиків та невизначеності, це вже само по собі непоганий ресурс. Апеляція до народу у протистоянні із системними гравцями, які прагнуть повернути своє колишнє становище, ресурс головний. Тому рішення провести масову вакцинацію населення відчайдушним позитивом, як це зробив глава держави з трибуни Верховної ради, цілком придатне для його ситуації. Хвалитися, обіцяти та розвивати кипучу діяльність у будь-якому випадку обіцяє кращі перспективи, ніж нити, всіх звинувачувати та завмирати у ступорі від розпачу, подовгу зникаючи з поля зору та радіусу слуху стривоженого населення.
Інша річ, що можливостей системно та послідовно розганяти позитив у Зеленського та його команди вкрай мало, тоді як зрадонька помітно розширила та посилила канали подачі. При цьому не настільки чарівний всюдисущий Гордон, скільки заздалегідь безнадійний Арестович. Володимир Зеленський справді один такий, що посилює проблему медійної всеприсутності опозиції.
Ну і, звичайно, нікуди не зникла потреба перед тим, як сказати А, подумати про Б, хоча не завадило б враховувати й інші літери алфавіту. Скандальна заява щодо держперевороту логічно тягне за собою наступний крок: доказове викриття причетних, хоча послідовність цих кроків мала б бути, звісно, зворотною. Навіщось названа дата 1 грудня підхльостує терміни надання доказів, бо через місяць буде якось до дурості запізно, а чи є щось для демонстрації вже зараз, і чи взагалі є щось – велике питання, яке з кожним днем стає все більше і єхидним. Навіть комік-популіст не може бути кумедним у деяких гранично серйозних темах.
Якщо виявиться правильним припущення, що Володимир Зеленський визначився із джерелом сили, тобто із самим собою, ми побачимо помітне почастішання його появ перед широкою публікою. Це, звичайно, вкотре дозволить усім помилуватися і його слабкими сторонами, але президенту залишається лише сподіватися на те, що загальний баланс виявиться на його користь. Адже одного разу це спрацювало.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps