У 2022-му внутрішньополітичні суперечності зростатимуть – слід очікувати, що наступний рік буде роком нових політичних відкриттів, протистоянь, трансформацій та криз.
Головна інтрига – якими темпами буде знижуватися рейтинг президента та команди «Слуги народу». Слід зауважити, що одними лише «косметичними» методами втримати рейтинги не вдасться – швидше за все, команді під проводом Володимира Зеленського доведеться йти на політичні компроміси для того, щоб зберегти свій вплив. Утім, поступового зниження підтримки з боку українців не уникнути, адже занадто багато реформ не завершені, багатьох криз не уникнути, можливостей для маневрів – все менше, а політичних партнерів бракує.
Наприкінці 2021-го року команда президента вдалася до дієвого у поточному році методу політичних переслідувань команди попередників. Якщо у 2020-му головним трендом «випуску пару» для підтримки рейтингу президента була відставка уряду Олексія Гончарука, то у 2021-му році вдало спрацювала ідея із санкціями РНБО.
Проте у 2022-му році ресурс електоральної підтримки, наданий громадянами у 2019-му році, швидше за все, буде вичерпано. Без політичних союзників – монобільшості не обійтися, а президент буде дедалі частіше звертатися до теми «пошуку відьом» як серед політичної опозиції, так і серед своїх нинішніх чи колишніх партнерів по команді.
Головне політичне протистояння наступного року – процес деолігархізації. Швидше за все, у внутрішньополітичному житті вона призведе до кризи й закінчиться достроковими парламентськими виборами або відставкою президента внаслідок масштабних акцій протестів.
Базовий сценарій – дострокові парламентські вибори
Вже зараз для результативного голосування монобільшість дедалі частіше звертається по підтримку до депутатських груп «Довіра» та «За майбутнє». Ймовірно, де-факто коаліційна більшість в рамках однієї фракції «Слуга народу» зіткнеться із труднощами вже у перші пленарні тижні 2022-го року.
У такому контексті найбільш імовірними виглядають два варіанти розвитку подій. Перший – переформатування коаліції за рахунок долучення двох депутатських груп, про що вже згадував очільник фракції монобільшості Давид Арахамія. Проте такий варіант має суттєвий мінус – ймовірно, доведеться «ділитися» владою не лише під час голосувань, але й в уряді. При цьому медійну та рейтингову відповідальність все рівно найбільше на собі буде відчувати саме президент та його команда.
Другий варіант – йти на дострокові парламентські перевибори восени 2022-го року. До цього варіанту партія влади також розпочала підготовку, зокрема заявивши про високу ймовірність повернення до змішаної виборчої системи, знову роблячи акцент на виборах мажоритарників. Таким чином, у наступній Верховній раді «Слуга народу» вже не матиме абсолютної більшості, проте отримає найбільшу фракцію та спробує «запартнеритися» із заздалегідь обраними партіями – тими ж самими «Довірою» чи «За майбутнє», або на базі «Слуги народу» може з’явитися новий технологічний проєкт, спрямований на виборців південних і східних регіонів України.
Відставка президента?
За високого рівня девальвації рейтингу президента та зростання протистояння із олігархічними групами, цілком можуть сформуватися обставини, в яких з’явиться новий альтернативний лідер чи політична сила, якій довірятиме все більше громадян.
За таких обставин, аби не дестабілізувати ситуацію, може відбутися мирна передача влади у рамках добровільної відставки чинного президента. І хоча такий сценарій наразі видається як найбільш малоймовірний, проте відкидати його не варто. Адже враховуючи геополітичні та міжнародні виклики, які постануть перед Україною у 2022-му році, нашій державі потрібен буде глава держави із високими рейтингами та легітимністю серед громадян.
Політична волатильність
Ті ж самі процеси деолігархізації можуть спричинити справжній партійний бум позапарламентських політичних сил. Усе більший рівень невдоволення напрямком справ та змін, якими рухається Україна, може додати електоральних балів позапарламентським політичним партіям та проєктам.
У 2022-му зростатиме тренд на професіоналізм у політиці. Ті політичні сили та еліти, які зможуть найбільш вдало прокомунікувати процес приходу до влади не лише нових, але й фахових управлінців та політиків – зможуть зайняти окрему нішу серед електоральних настроїв українців.
Не виключено, що непоступливість або комунікаційні помилки влади у гонитві за збереженням своїх рейтингів – може призвести до появи «точок напруження» серед найбільш пасіонарної частини суспільства. Джерела нестабільності – зростання тарифів, зовнішні загрози, питання територіальної цілісності, переслідування опозиції та можливі фальсифікації виборів. Всі ці теми можуть зумовити масштабні акції протестів, які призведуть до нових переформатувань у політичному житті України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»