Олімпійський чемпіон, тренер золотих медалісток-фехтувальниць, міністр спорту Вадим Гутцайт всерйоз налаштований на проведення Україною зимових Олімпійських ігор 2030 року. В інтерв’ю «Слово і діло» він розповів, що вже ухвалено рішення боротися за проведення змагань в Україні та зізнався, чого бракує сьогодні нашим спортсменам для кращого результату. Головна редакторка «Слово і діло» Катерина Пітєніна поговорила з міністром про гроші міністерства, підтримку спортивних федерацій і нових Олімпійських видів спорту, десятилітні борги за будівництво об’єктів до Євро-2012 та підготовку до Олімпіади, яка відбудеться вже в лютому у Пекіні.
До зимової Олімпіади у Пекіні – буквально місяць. Медіа, зокрема закордонні, цитують аналітиків Gracenote.
…Що ми не матимемо медалей.
У нас не буде медалей, і нас не буде у топ-20. Як ви оцінюєте такий прогноз?
Ще Олімпіада не розпочалася, і у нас ще триває підготовка. У нас є такі види спорту, на які ми робимо ставки, і сподіваємось, що наші спортсмени виступатимуть успішно.
Наперед говорити, що медалей не буде – не можна. Я розумію, що зимові Олімпійські ігри – не літні, і ми маємо труднощі з базами підготовки, майже всі готуються за кордоном. Але я вірю в кожного спортсмена і бачу, що кожен здатний.
Я розумію, що є види спорту, наприклад, біатлон або фрістайл, де ми розраховуємо, що ми бачитимемо наших хлопців та дівчат на п'єдесталі. Тому я вірю, що медалі будуть, якого сорту ми побачимо.
Прогнозу свого не даєте?
Прогнозу про те, скільки медалей буде, я і перед літньою Олімпіадою не давав, і зараз не даватиму.
Я можу сказати одне, що держава зробила все, щоби команди підготувалися. Усі повністю забезпечені тренувальним процесом: в Україні, за кордоном. Закупили обладнання.
Я збирав усіх президентів федерацій зимових видів спорту, всіх головних тренерів ще півтора місяця тому. Запитував, які є проблеми, що необхідно, чого недостатньо.
Можливо, нескромно, але всі сказали, що такого року фінансування перед зимовою Олімпіадою ще не було. Тобто держава в особі міністерства зробила все, що можливо. Тепер уже дивитимемося, як наші тренери підготували наших спортсменів.
Минулого разу на зимову Олімпіаду їздило 34 спортсмени та 25 тренерів.
…Ми на сьогоднішній день вже маємо близько 34-35 ліцензій. І змагання із завоювання ліцензій ще тривають, тому я сподіваюся, що до цього списку додасться ще мінімум 10 спортсменів. З ліцензіями буде набагато краще, ніж на попередніх Іграх.
І тренерів також буде більше?
Чим більше потрапляє спортсменів, тим більше у нас є квот на те, щоби було більше тренерів, більше масажистів, більше лікарів… Але, знову ж таки, за квотою, яку нам дає Міжнародний олімпійський комітет. У нас немає квоти такої, щоби везти стільки людей, скільки ми хочемо.
Ви поїдете?
Ні.
З яких міркувань?
Щоб не займати чиєсь місце. Хоча я впевнений, що місце міністра спорту, напевно, йде окремим рядком. Але, по-перше, дуже багато роботи тут, і справді, щоби більше поїхало фахівців, які б там справді допомагали, і менше глядачів.
І на майбутніх зимових, і на минулих літніх Іграх додалися нові види спорту, нові дисципліни. Але ми не знайшли їх у завданнях до плану уряду на 2021-2022 роки, який прописано під Стратегію розвитку фізкультури та спорту до 2028 року. Яке майбутнє цих видів спорту в Україні?
Дивіться, як тільки вид спорту потрапляє в олімпійський рух, зрозуміло, що ми наголошуємо на цьому виді спорту, і зрозуміло, що ми вже розглядаємо його: як він розвивається, які там спортсмени, яка федерація.
Ви ж зрозумійте правильно, ми маємо пріоритетні види спорту: літні, зимові. Держава не може і не повинна забезпечувати всі види спорту, що розвиваються в Україні, бо це бюджетні гроші, гроші платників податків. Їх треба витрачати дуже цілеспрямовано та правильно: на ті види спорту, які згодом представлятимуть Україну на міжнародній арені, а не просто представлятимуть.
Тому що девіз П'єра де Кубертена «головне не перемога, а участь» – це дуже здорово. Але я виходжу зі свого девізу: «головне – перемога». Виграти ліцензію – це успіх. Але хочеться, щоби цей успіх приходив у вигляді медалей.
Деякі нові види вже запроваджено. Наприклад, карате. Воно у нас спочатку розвивалося на високому рівні. Наші каратисти спочатку на всіх міжнародних змаганнях показують досить серйозні результати. Коли їх вивели на Олімпіаду, ми збільшили фінансування, повністю забезпечили обладнанням – все, що було необхідно для підготовки, ми зробили на всі 100%. І ми побачили результат на Олімпійських іграх: дві медалі, срібна та бронзова. Нині вони пішли знову у неолімпійські види спорту. Але знову ж таки ми залишаємо карате пріоритетним видом спорту, ми його фінансуємо, додаємо ставки для тренерів, тому що розуміємо, що цей вид спорту розвивається. Крім того, наступного року ми маємо Всесвітні ігри в Бірмінгемі, в Америці. Тому нам дуже важливо, щоби цей вид спорту приносив нам медалі вже там.
А якщо вид спорту не настільки розвинений, немає тренерів, немає груп у дитячих школах, немає бурхливого розвитку по всій Україні…
Серфінг, наприклад.
Він ще не дуже розвинений, розумієте? Їм треба показувати, доводити.
До того, як я став головним тренером збірної команди України з фехтування, на двох Олімпіадах 1996 та 2000 року фехтування було без медалей. Ми були непріоритетною позицією в країні, у нас було дуже маленьке фінансування – взагалі мінімальне. Коли я став головним тренером, недостатнє фінансування взяв на свої плечі президент федерації Сергій Міщенко і довгі роки він допомагав, доки у нас не з'явилися чемпіони світу, доки не з’явилися призери Олімпіади, у 2004 році – бронза, у 2008 – золото. Тоді держава почала дедалі більше фінансувати, бо справді були потужні результати. Ми розвивалися та були медалі.
Тому нехай ці види спорту поки що розвиваються, показують – є достатньо меценатів. Цей вид спорту, він і не дешевий, там чимало людей займаються заможних. Давайте дивитимемося на їх розвиток.
Ось ви кажете, що не даєте прогнозу на найближчу Олімпіаду, а в Стратегії розвитку фізкультури та спорту до 2028 року написано, що у 2028 році не нижче 21-го місця буде на Олімпіаді в Штатах і не нижче 20 – на зимових в Італії у 2026 році .
Звичайно.
Чому такий прогноз? Чи не завищений, чи не занижений він?
Тому що на сьогоднішній день йде найпотужніший за всю історію незалежності України розвиток інфраструктури.
Чому ми виступаємо на рівні лише у поодиноких видах спорту, інші – не розвинені? Тому що у нас нема де тренуватися. А тренуватись за кордоном – дуже дорого.
І зараз президент поставив завдання – і президент, і вся спортивна спільнота дуже хоче – ми вступаємо у боротьбу за проведення Олімпійських ігор в Україні.
Юнацьких? Не дорослих?
Юнацькі – у 2028 році та зимові Олімпійські ігри – у 2030.
Навіщо ми це робимо? По-перше, престиж країни. Проведення у країні Олімпійських ігор – це залучення потужних інвесторів, нова інфраструктура, нова спортивна інфраструктура. Ми розуміємо, що чим більше спортивної інфраструктури, тим більше буде куди приходити дітям займатися.
Ми не побачимо результату сьогодні чи завтра… Але те, що сьогодні закладається в країні зі спортивної інфраструктури, ми цей результат побачимо через 10 років, розумієте?
Ми самі заявку подаємо чи з якоюсь іншою країною?
Самі.
А скільки потрібно об'єктів?
Ви знаєте, є програма президента «25 спортивних магнітів» – у кожній області будується багатофункціональний спортивний Палац спорту там, де займатимуться мінімум у 5 олімпійських видах спорту. Тут суб'єкт фінансування – міністерство. Плюс є гроші ДФРР, Міністерства регіонального розвитку. Цього року 61 спортивний об'єкт профінансували через гроші ДФРР – це дуже багато.
Тобто ви ж розумієте, що чим більше, тим краще. Чим більше буде спортивних об'єктів, чим більше буде стадіонів хокейних, баскетбольних палаців спорту, залів для фехтування, боротьби, дзюдо, карате, тим більше буде розвитку, тим більше буде куди приходити займатися.
Президент каже: «Ми збудуємо всі об'єкти, необхідні для Олімпіади». Хотілося б розуміти: все – це скільки? Щоб потім оцінити, збудували чи не збудували.
Я вам поясню, багато об'єктів вже є. Ми ж розглядаємо з вами наш західний регіон: Буковель, наприклад, там уже є певна інфраструктура. Так, нам не вистачає хокейних палаців, так, нам не вистачає для гігантського слалому трас, але якась частина цього вже є.
Ви говорили про «25 спортивних магнітів». Цього року було профінансовано 11. Чи закінчили повністю скільки?
Цього року ми приймаємо Палац спорту у Кропивницькому для багатьох видів спорту, ми приймаємо басейн у Маріуполі, басейн у Полтаві та льодову арену у Мелітополі. А в Бучі вже цього року відкрито «Місто спорту» – для ігрових видів спорту, для єдиноборств, з вуличними літніми майданчиками: воркаут, баскетбол, футбол… У Бучі взагалі вийшов багатофункціональний магніт, у Київській області.
І на ваш погляд, чи реально побудувати всі 25 до весни 2024 року, за час каденції Зеленського?
Ми працюємо над цим. Щоб реально було все.
Скажу вам чесно, я впевнений, що на 80 відсотків це буде виконано.... Просто в багатьох регіонах, де ми працюємо з головами ОДА, з мерами, ще тільки йде проєктування.
Тобто, ми, наприклад, дивимося – дуже спортивне місто Миколаїв, де поки що цього немає. Миколаїв уже зробив проєкт, вони подали його на розгляд. Можливо, наступного року ми почнемо цей «магніт» також фінансувати. Для нас дуже важливо, щоб голови ОДА, мери вже розробили всі ці проєкти, і ми тоді вже направляли б туди субвенції.
Ідеться про те, щоб давати цим 25 об'єктам імена українських спортсменів. Як обиратимуть спортсменів, на честь яких називатимуть? Адже в Україні більше гідних спортсменів, ніж 25?
Наскільки я розумію, це мають бути місцеві спортсмени. Наприклад, ми відкривали минулого року у Чернігові стадіон «Юність». Музей на території цього об'єкту назвали на честь футболіста, котрий там грав, який там тренувався – на честь Андрія Ярмоленка. Найголовніше – ідея в тому, щоб давати імена існуючих спортсменів. До речі, я був присутній на відкритті, там були батьки Андрія і дуже приємно бачити гордість у їхніх очах за свого сина.
Йдеться про те, щоб назвати об'єкти, на честь спортсменів, які там тренувалися, яких знають городяни, які за них уболівають.
Їх теж може бути більше одного.
Я з вами згоден. Це здорово, коли їх більше, але, мені здається, це нехай вже місцева громада вирішує.
Вони ухвалюють рішення?
Звичайно, ми можемо радитись, ми допомагаємо – надаємо списки олімпійських чемпіонів із цих областей. Але це на місцевому рівні має вирішувати, на честь якого спортсмена вони хочуть назвати об'єкт.
А як ви вважаєте, практика давати звання Героя України спортсменам – доречна? З урахуванням різних скандалів з їхньою громадянською, політичною позицією: з Усіком, наприклад...
Ви знаєте, спортсмен же славить всю країну на світовій арені. Зрозуміло, що якщо спортсмен – чемпіон світу, чемпіон Європи – так. Але якщо це спортсмен такий як Яна Клочкова, чотириразова олімпійська чемпіонка, чотири рази на честь її здіймався прапор, то чому ні? Чому вона не має бути Героєм України?
Віталій Кличко…
Так, розумієте? Андрій Шевченко у нас також Герой України.
Мені здається, що країна повинна знати своїх Героїв в обличчя. Я вважаю, що такі імениті спортсмени, які у світі прославляють свою країну – ми з вами назвали ці прізвища – гідні так називатися, чому ні?
В урядовій програмі сказано, що міністерство має підвищувати рівень інституційної спроможності спортивних федерацій. Що мається на увазі?
Ми працюємо з федераціями, багато федерацій ми навчаємо, як потрібно працювати. Ті, які реально здатні, які можуть брати на себе відповідальність, які мають не бюджетні гроші фінансувати заробітні плати, йдуть в експеримент.
Йдеться про федерації баскетболу, хокею, боксу, стрибків у воду… Зараз федерація боротьби додається – на 2022 рік йде в експеримент.
У всьому світі спортивні федерації безпосередньо від держави отримують гроші та їх використовують за планом-графіком, за тренувальним процесом. Це складний процес, бо за бюджетні гроші треба звітувати – треба правильно працювати, потрібні фінансисти, які робитимуть правильні звітні документи.
Не всі федерації готові це робити – багато хто не готовий брати на себе цю відповідальність. Але ми проводимо зустрічі, певні семінари, де розповідаємо, показуємо…
Для того, щоб було більше відповідальності у людей, вони мають брати на себе повноваження. Я завжди говорю і говоритиму, що перемагаємо ми всі разом і програємо всі разом. Якщо програла фехтувальник, дзюдоїстка, боксер, то програв і я, зокрема. Але коли вони виграли, ми всі разом працювали над цією медаллю. А у нас – як тільки спортсмени програють, федерація розчиняється, стоїть міністр перед усіма телекамерами та розповідає, чому програли, навіщо програли, що зробили, а що – не зробили.
Дуже хочеться, щоб федерації брали більше на себе відповідальності та правильно розуміли, як використовувати гроші та працювати з ними.
Скандал із хокейною федерацією та так званими клубами Суперліги. Ці клуби днями звернулися до вас. На чиєму ви боці і як вирішити конфлікт?
Я на боці розвитку хокею. Міністерство немає права втручатися у роботу громадських організацій, ми можемо лише бути за розвитку виду спорту.
Це їхній внутрішній конфлікт, який розпочався ще рік тому. Я працював над тим, щоб об'єднати ці дві протиборчі сторони. У мене вийшло – вони помирилися, грали разом. Нині у них знову пішло загострення стосунків. Я вважаю, що це гірше для розвитку хокею, тому що роздвоєння ні до чого не призведе.
Я готовий знову спробувати об'єднати зусилля на розвиток хокею, але втручатися, брати чийсь бік держава не має права – я не займатимуся цим.
А як їх помирити?
Була нещодавно зустріч моя та президента Національного олімпійського комітету Сергія Назаровича Бубки з президентом Міжнародної федерації хокею. Він знає цю проблематику, він стурбований цим.
12 січня він приїжджає до Києва для того, щоб зустрічатися на нашому рівні вже з усіма цими сторонами, спробувати пояснити, що має бути один Чемпіонат, що мають бути одні цілі, одні плани та завдання. Плюс, я готовий проводити консультації для того, щоб ми сідали за стіл переговорів, знаходили якісь зіткнення.
Але ж ви розумієте, що вони повинні самі хотіти цього. Найголовніше – не порушувати правила гри, не порушувати те, що прописано у статуті федерації, не порушувати правила Міжнародної федерації.
Є урядовий законопроєкт про те, щоб ліквідувати Школи вищої спортивної майстерності та замінити їх на Центри олімпійської підготовки. Ольга Саладуха, олімпійська медалістка, депутат монобільшості публічно розкритикувала цей проєкт.
Вже не депутат більшості, вона вже від «Розумної політики» (Саладуха є членом МФО «Розумна політика», але формально залишається членом фракції «Слуга народу» – ред.).
Так от Саладуха каже, що є недофінансування цих шкіл, і що в законопроєкті прописали критерії, щоб вручну вибирати, які школи стануть центрами, а які будуть ліквідовані.
Це абсолютно не відповідає дійсності – жодного ручного керування немає. Просто до сьогодні все міністерство діяло за планом «працює – нехай працює, не треба чіпати». Ми проводимо аналіз: проводимо аудит усіх Шкіл вищої спортивної майстерності, проводимо аудит Центрів олімпійської підготовки.
Я не прийшов сюди, щоб просто сидіти і дивитися, як десь хтось чимось займається. І нікого не чіпати, щоб на мене не полетіли шишки. Я не боюся шишок. Для того щоб бюджетні гроші правильно використовувалися, і щоб у нас надалі був результат, треба навести порядок.
Ми почали аналізувати роботу всіх ШВСМ… повірте мені, що там дуже багато проблем, які я навіть не називатиму вголос.
Дуже багато спортсменів, які не відповідають своїй кваліфікації, дуже багато тренерів, які не відповідають кваліфікації. Ми ж говоримо про ліцензії, ми ж говоримо про медалі. Це школи найвищої спортивної майстерності! Це має бути топ спортсменів, які готуються до чемпіонатів світу, Європи та до Олімпійських ігор! А там половина цієї відповідності не має, половина тренерів не відповідають цьому. Одна з найвидатніших, найкращих, напевно, за останні 10 років спортсменів України у світі, – не хочу називати прізвища, – у групі у тренера, який ніколи з нею в залі не перебував, але він за неї отримує зарплату.
Кажуть, що якщо закриються ШВСМ, то ЦОП вже не відкриються… Ні, ми переведемо їх, є механізм, як ми будемо переводити: один закривається – відкривається відразу ж, миттєво, інший. Але там не потрібно буде тренеру шукати групу спортсменів, за яку він отримує зарплату. Він отримуватиме чітко за тих спортсменів, яких реально готує для виступу у чемпіонатах світу та Олімпійських іграх.
Я це й пояснюю нашій шановній Ользі Саладусі на комітеті Верховної ради. Нічого в ручному управлінні нема – є формули розподілу бюджетних грошей.
Якщо у Школах мільйони гривень, а результату немає жодного? Чи зі 100 спортсменів, які фінансуються, 2-3 показують результат, а 97 – нічого не показують, значить ми на правильному шляху чи не правильному? Отже, є проблема, отже, треба цими проблемами займатися.
Так, складно. Так, тяжко всіх розбудити. Так, важко це штовхнути. Тому що у них рейтинги – люди хочуть достукатися до депутата, депутати хочуть допомагати, бути з людьми у добрих стосунках… А я не боюся сваритися заради правди, я не боюся брати на себе відповідальність. Я хочу показати, як має працювати міністерство, як має працювати міністр, який відповідає.
Ви бачили після Олімпіади, як багато було розмов, що не повезли того тренера чи цього тренера, що мало золотих медалей? Я стояв щодня перед усіма мікрофонами та розповідав, чому і як, і що. Так треба тоді навести всюди порядок: тоді я точно знатиму, що я винен. Чи не винен.
Ви переконаєте Комітет?
Найголовніше, щоб комітет в це вникнув, щоб наші шановні депутати просто в це вникли.
Я не хочу вигадувати якесь ручне управління, я не хочу вигадувати якихось ручних своїх директорів: нехай громада сама призначає чи проводить конкурс… Федерація сама нехай рекомендує, якщо є справді гідна людина…
Ви ж розумієте, що мій життєвий шлях показує трохи інше, ніж у всіх інших, які приходили сюди (на посаду міністра – ред.). Я розумію, як кожен процес працює, бо я його пережив усією душею: я був тренером, спортсменом, господарником, чиновником Київської адміністрації... Я не відфехтував Олімпійські ігри в Сіднеї – і побіг, одразу став міністром. Ні, я став головним тренером, зрозумів, що таке хліб тренерський, щоб розуміти, як із тренерами розмовляти. Потім я став на Олімпійській базі директором – розумів, що потрібно для спортсменів. Потім я став чиновником, щоби навчитися розуміти, як працює вся ця система. Тепер я тут – і розумію, що кому потрібно. Тому що сьогодні є спортсмени, яким здається «я вже можу керувати всією країною»... Ну, можете. Отак і накерували вже, що там провал, тут провал.
Тому мені дуже хочеться, щоб депутати вникли у цей процес. Допоможуть, змінять систему – ми це побачимо у перспективі. Це те, що працюватиме через п'ять, через десять років. Ми ще не закінчуємо наше життя – у нас ще стільки дітей спортом займаються.
На 2022 рік 8,2 млрд грн заклали до бюджету, але цього року було 7,1 млрд, а витрачено за січень-жовтень – 4,1 млрд.
Хто вам це сказав?
Це дані казначейства. Зрозуміло, що у листопаді-грудні вже теж щось витратили, але...
Я вам хочу сказати, що за виконанням, я впевнений, що на відсотків 90-95 у нас буде повне виконання бюджету, тому що багато грошей пішло на підготовку на Олімпійські ігри, преміальні, на Паралімпіаду, премії паралімпійцям…
До речі, паралімпійцям скоротили фінансування наступного року.
Дивіться, ми ж не скорочуємо, ми подаємо їхні плани. Нам паралімпійці подали плани скільки їм потрібно на підготовку. Цього року вони мали підготовку до Паралімпіади – наступного року її немає. Є зимова Паралімпіада, але там вже менше учасників, і є літня Дефлімпіада. Тобто рівно стільки, скільки паралімпійці заклали у своїх календарях, все на 100% профінансується.
Наступного року вже 10-річний ювілей з моменту проведення Євро-2012 в Україні, а навесні ви підтвердили, що із боргами за будівництво «Арени Львів» та НСК «Олімпійський» не розрахувалися досі.
І зараз підтверджую. Так, є проблеми, є борги, ми працюємо над цим, щоби погасити ці борги.
Є певна дорожня карта, ми бачимо, що ми можемо скоротити ці борги.
Дорожня картка ще на 10 років?
Ні, не на 10 років, але коли вийде, тоді я і говоритиму. Або не вийде... Тому що зараз щось говорити, ви напишете, і знову почнуть дивані критики розповідати, як треба жити, що треба робити.
Тобто поки перспективи остаточно погасити ці борги немає?
Так, щоб я пообіцяв, ні.
За даними МОН у 2018/2019 навчальному році 65% школярів мали недостатній рівень фізичної підготовки. Потім сталася дистанційка, а у Всесвітній організації охорони здоров'я дають сумні прогнози щодо ожиріння у дітей. Чи може влада вирішити це питання? На вас у програмі уряду покладено запровадити стандарти якості фізкультурно-оздоровчої послуги. Що це за стандарти? Коли вони впроваджуватимуться?
Ми дуже хочемо, щоб фізкультура була у школі щодня.
Багато дітей не розвинені у спортивному плані, є ризики та ожиріння, і проблем зі здоров'ям… Тому дуже важливо робити якісь «руханки» спортивні, робити зарядки у школах, змінити пострадянські уроки… Пам'ятаєте, як ми стрибали через козла? (сміється – ред.)
Тому є дуже велике бажання, щоб справді було змінено уроки фізкультури, щоб ці уроки були щодня. Над цим питанням ми разом із МОН працюємо, і президент поставив завдання, щоб більше та частіше фізкультура була у школі.
І це справді можливо? Фізкультура може бути щодня у школах?
Ну, Міністерство освіти працює над цим. Ми допомагали у розробці вправ, Міністерству освіти складніше це робити.
І вправи теж зміняться…
Зміняться, звичайно, діти не стрибатимуть через козла.
Є багато різних вправ, рухливі ігри, які найбільше підходять для дітей.
Крім активностей дітей під час фізкультури у школах, ми також турбуємось про здоров'я усієї нації. Цього року стартував проєкт президента «Активні парки – локації здорової України», спрямований на оздоровлення всієї нації та створення спортивних майданчиків для кожного суспільства країни. Це можливість без дорогих тренажерів, без персонального тренера, коли тобі зручно разом із нашими олімпійськими чемпіонами, зірками українського спорту, зірками нашого телебачення, кіно та музики займатися спортом за QR-кодом. 600 таких парків вже відкрито, наступного року відкриємо ще тисячі, щоб кожен українець мав вільний доступ до фізичної активності.
Текст: Катерина Пітєніна
Фото: Олена Тян
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps