Запуск українського супутника «Січ-2-30» у космос, як і планували, відбувся 13 січня о 17:25 на київським часом з бази Космічних сил США на мисі Канаверал. Місія є частиною космічної програми на 2021-2025 рр. Як за роки незалежності розвивалася космічна галузь в Україні та чи є перспективи на майбутнє, читайте у матеріалі «Слово і діло».
Перші космічні програми України
Серед питань, які обговорювалися в космічній галузі після здобуття незалежності, були пошук шляхів збереження та розвитку ракетно-космічного комплексу, створення власної структури управління підприємствами, перегляд їхньої спеціалізації та налагодження ефективних коопераційних зв’язків.
Для формування космічної політики держави на початку 1992 року створили Національне космічне агентство України – із статусом центрального органу виконавчої влади.
Протягом першого року діяльності було виготовлено та запущено 9 ракет-носіїв та 4 космічних апарати української розробки.
З 1993 року почали затверджувати Державні космічні програми – загалом їх було шість, враховуючи програму на 2021-2025 роки.
Перша п’ятирічна програма передбачала запуск супутника «Січ-1» – вперше під юрисдикцією України (запуск відбувся 31 серпня 1995 року), створення власного телекомунікаційного супутника «Либідь» та підготовку кандидата в космонавти України для здійснення космічного польоту.
Загалом, протягом 1993-1997 рр. було виготовлено та запущено 32 ракети-носія та 13 космічних апаратів української розробки.
Як зазначили у Держкосмосі, динаміка виконання першої програми продемонструвала потужний науковий і промисловий потенціал.
Під час другої космічної програми (1998-2002 рр.) активно проводили пошук шляхів щодо участі підприємств ракетно-космічної галузі в міжнародних космічних проєктах.
Так, у 1998 році українські підприємства підключилися до робіт зі створення Міжнародної космічної станції.
Також запрацював міжнародний космічний проєкт «Морський старт» (перший пуск РН «Зеніт-3SL» відбувся 28 березня 1999 року), було створено Спільне підприємство «Космотрас» для експлуатації конверсійної ракети РС-20 (перший пуск РН «Дніпро» відбувся 21 квітня 1999 року).
Загалом, протягом другої п'ятирічки було виготовлено та запущено 23 ракети-носія та 4 космічних апарати української розробки.
Третя Державна космічна програма (2003-2007 роки) припала на час активного освоєння космічного простору та наукових експериментів. Усі ті зміни позначилися і на розвитку українських космічних проєктів.
У 2003 році, наприклад, розпочався українсько-бразильський космічний проєкт будівництва стартового майданчика для нової української РН «Циклон-4» на космодромі Алкантара, поблизу екватора, який мав забезпечити Україні незалежний вихід в космос.
Також за той час розробили космічні апарати нового класу: «Мікрон» – на замовлення України та EgyptSat-1 – на замовлення Єгипту.
Загалом, в рамках третьої програми було виготовлено та запущено 5 космічних апаратів власної розробки. Експорт космічної продукції перевищував імпорт майже в 2,3 раза.
Четверта космічна програма (2008-2012 роки) передбачала подальше розширення співробітництва з європейськими компаніями і організаціями. Так, у 2008 році розпочав роботу новий міжнародний проєкт «Наземний старт» – із пуску РН «Зеніт-3SLБ».
У рамках реалізації програми, у 2011 року на орбіту вивели національний супутник дистанційного зондування Землі «Січ-2». Однак він вже давно припинив роботу, оскільки минув термін придатності критичних вузлів обладнання.
У 2012 році з космодрому Куру у Французькій Гвіані відбувся перший пуск нової європейської РН «Вега» з маршовим двигуном верхнього ступеня української розробки та виготовлення.
Загалом, під час четвертої програми запустили 27 ракет-носіїв, створених за участю України, та 1 космічний апарат власної розробки.
П’ята космічна програма (2013-2017 роки) передбачала продовження активної діяльності щодо просування вітчизняної ракетно-космічної техніки на світовий ринок в складі міжнародних космічних проєктів. Однак після анексії Криму Україна втратила частину наземної космічної інфраструктури.
У 2013 році відбувся перший демонстраційний пуск ракетного носія «Антарес» в рамках спільного проєкту з компанією «Orbital-ATK» (США).
Наступного року РН «Дніпро» виведено на орбіту 33 космічних апарата 17 країн світу, а також перший український наносупутник «Політан-1», виготовлений у Київському політехнічному інституті.
Загалом протягом тих років запустили 27 ракет-носіїв, створених за участю України.
Загалом, до української ракетно-космічної галузі входять близько 40 великих підприємств. Провідним центром серед них є конструкторське бюро «Південне» та виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» у Дніпрі, на яких створюють та серійно виробляють ракети-носії, космічні апарати, системи керування, орієнтації і траєкторних вимірювань.
Старший науковий співробітник Інституту космічних досліджень НАН України та ДКА України Олексій Парновський у коментарі «Слово і діло» виділив кілька ключових подій у космічній галузі, які відбулися в Україні протягом років незалежності.
Насамперед, запуск першого супутника «Січ-1» у 1995 році, а також ракетні проєкти Sea Launch та Космотрас (1999 рік), які стали комерційно успішними проєктами.
Водночас, Парновський також виділив невдалий запуск «Січ-1М» у 2004 році та «невивчені уроки» «Січ-2» у 2011 році, коли «геть усе було зроблено неправильно».
«Серед вдалих кроків – ракетні проєкт Vega і Antares (2012, 2013 роки) – перший успішний досвід роботи із західними компаніями, а також PolyITAN-1 у 2014 році – перший студентський супутник», – зазначив фахівець.
Державна космічна програма на 2021-2025 роки
Наприкінці вересня 2021 року уряд підтримав проєкт Державної космічної програми України на 2021-2025 роки. Космічну програму передали на розгляд народним депутатам, але її поки що так і не затвердили.
Що передбачає програма:
- провадження космічної діяльності в інтересах безпеки та оборони;
- створення космічних систем спостереження Землі;
- впровадження космічних технологій на ринку послуг;
- створення ракетно-космічної техніки;
- наукові дослідження у сфері космічної діяльності;
- правове, інформаційне, науково-методичне забезпечення заходів програми.
Окрім цього, в рамках державної космічної програми планується запустити у навколоземний простір щонайменше сім українських супутників.
Тодішній міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег Уруський зазначав, що орієнтовний обсяг необхідних коштів на 2021-2025 роки становить 40,78 млрд гривень, зокрема, з державного бюджету – 15,76 млрд гривень.
«За попередніми підрахунками, непрямі доходи у сфері економіки та додаткові переваги у сфері національної безпеки, державного управління та екології за цей період складуть понад 16 млрд гривень», – зазначав міністр.
На якому етапі перебуває українська космічна галузь – думки фахівців
На думку Олексія Парновського, за роки незалежності не було проведено жодних реформ, і галузь за деякими винятками займалася продажем розробок радянських часів.
«Нові ж розробки йшли у стіл. Зараз йде хвиля масових звільнень і космічне майбутнє України під загрозою», – наголосив фахівець.
Також він додав, що держава приділяє увагу космічній галузі, але не так як треба.
«Є велика зарегульованість, спайка влади з великими підприємствами. Дуже потрібна комплексна реформа і фактичний, а не формальний допуск приватного капіталу», – зауважив Парновський.
Водночас фахівець додав, що бачить перспективи для розвитку галузі.
«Перспективи полягають у розвитку співпраці із західним світом, глибшою інтеграцією у світові ринки, залучення приватного капіталу. Але цей поїзд вже відходить — треба поспішати вскочити в останній вагон», – сказав він.
На думку експерта з питань космічної діяльності та ексрадника голови Державного космічного агентства Андрія Колесніка, зараз Україна перебуває у точці біфуркації.
«Старі підходи до організації космічної діяльності в Україні не приносять потрібний результат. Ми бачимо, як світ сьогодні комерціалізується у космічній галузі, тому ми маємо потребу реорганізувати українську космонавтику, щоб залишитися країною з космічним статусом», – сказав він в ефірі «Українського радіо».
Головний конструктор космічних апаратів, комплексів та систем КБ «Південне» Костянтин Білоусов наголосив, що Україна не має свого власного космодрому та ракети-носія.
«Зараз КБ «Південне» пропонує таку програму і технічні рішення. Якщо буде підтримка з боку держави, можливо, найближчим часом ми й отримаємо власну ракету і будемо з власними ракетами запускати. Треба починати цей рух, якщо Україна хоче бути незалежною космічною державою», – зазначив він.
На йому думку, запускати власні супутники власними ракетами для України – не примарна мрія, а цілком реальна перспектива.
«Україна від СРСР успадкувала потужну космічну галузь, яка свого часу запустила понад 400 супутників. Ми маємо відновити цю можливість і підтвердити, що Україна є космічною державою не тільки на папері, а й в реальності. Якщо ми будемо мати свій супутник, це буде сигнал для іноземних партнерів, що ми можемо здійснювати такі проєкти, й може призвести до наступних замовлень», – додав фахівець.
Голова Державного космічного агентства Володимир Тафтай вважає, що космічна діяльність в Україні наразі перебуває у складному становищі.
«За останні 5-7 років вітчизняні космічні підприємства втратили багато замовників. Серед масштабних замовників була й Російська Федерація. Україна багато втратила від розриву контрактів із нею, але водночас це дає можливість налагоджувати співпрацю з іншими іноземними партнерами», – розповів він в одному з інтерв’ю.
Водночас додав, що, на його думку, в Україн є великий потенціал, бо має провідних фахівців, технології, налагоджену систему космічної освіти уряду.
Також Тафтай наголосив, не менш важливим є і те, що президент зацікавлений у розвиткові космічної галузі.
Який супутник запустили нині
У четвер, 13 січня, у космос запустили український супутник «Січ-2-30». У рамках місії Transporter 3, він, як і планували, відбувся о 17:25 за київським часом з космодрому на мисі Канаверал у штаті Флорида. Над територією України супутник повинен пролетіти майже через три години після запуску – о 20:15.
Згідно з протоколом, ISILAUNCH відповідатиме за інтеграцію місії. SpaceX, зі свого боку, виступатиме провайдером пускових послуг.
Основне призначення супутника – отримання цифрових фотографій поверхні Землі у видимому та ближньому інфрачервоному діапазонах, а також моніторинг параметрів іоносфери планети. Супутник має накопичувач для даних об'ємом 10 Гб, швидкість передачі даних становить 30,72 Мбіт/с. Його загальна маса – 170 кілограмів.
Голова держагентства Володимир Тафтай в одному з інтерв’ю пояснив, що запуск дасть, насамперед, незалежний доступ до супутникового зондування.
«Супутникові знімки з власного супутника – це дуже важливо з точки зору оборони і безпеки держави. У нього роздільна здатність 7,6 метра на піксель. Крім оборони і безпеки, супутник виконуватиме завдання в галузях сільського та лісового господарства, служби з надзвичайних ситуацій, займатиметься картографією. Картографія – одне з найважливіших питань, оскільки дозволяє виявляти незаконне землекористування, наприклад, розробку кар'єрів», – розповів він.
Розробляти супутник почали ще у 2013 році і мали запустити у 2017-му.
У листопаді 2020 року Державне космічне агентство знайшло сертифікованого дистриб'ютора компанії SpaceX і розпочало перемовини щодо запуску українського супутника.
На початку минулого року президент Володимир Зеленський дав завдання запустити апарат у 2021 році. Вже через два місяці було укладено контракт між компанією SpaceX та КБ «Південне» на загальну суму 1,99 млн доларів.
1 грудня 2021 року «Січ-2-30» успішно пройшов випробування, а 8 грудня 2021 року його відправили до США для запуску.
Спочатку старт теж планували у грудні. Вивести супутник на орбіту має ракета Falcon 9, але її пуск відклали спочатку на 10 січня, а потім на 13 січня.
Нагадаємо, раніше ми писали, як політики обіцяють розвивати космічну галузь.
Анастасія Дячкіна, спеціально для «Слово і діло».
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA