У ніч проти 11 лютого у Берліні закінчився другий раунд переговорів політичних радників лідерів Нормандської четвірки. Тривали вони 9 годин. За словами сторін, якогось прориву досягти не вдалося. Чого чекати далі?
У четвер, 10 лютого, у Берліні розпочався другий раунд перемовин між політичними радниками лідерів країн-учасниць Нормандської четвірки. Очікування від цієї зустрічі були змішані. З одного боку, передбачалися кроки у бік деескалації, обов'язковою умовою яких був початок реалізації політичної частини Мінських угод, у чинному та вигідному для Росії варіанті.
З іншого боку, ще до початку переговорів Україна заявляла, що не має наміру виконувати Мінськ-2 у його нинішній формі. Резони президента Володимира Зеленського зрозумілі. Реалізація політичної частини Мінських угод загрожує серйозною політичною кризою. Навряд чи ветерани війни на Донбасі б пробачили главі держави надання ОРДЛО «особливого статусу» через зміни до Конституції, амністію бойовикам, а також інтеграцію сепаратистів у правове поле України за результатами проведення місцевих виборів. Адже саме ці заходи і передбачає політичний блок Мінська-2, який має бути виконаний до передачі українській владі під контроль ділянки кордону у Донецькій та Луганській області.
З іншого боку, досягнення миру через реалізацію Мінських угод було однією з найважливіших передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського. Отже, він сам створив собі ситуацію, в якій і не виконувати Мінськ-2 погано, і виконувати його не дуже добре.
Після 9 годин переговорів стало зрозуміло, що істотних проривів досягти не вдалося. Про це повідомили на підсумковому брифінгу і голова Офісу президента Андрій Єрмак та представник РФ Дмитро Козак. Сторони наголосили, що їм так і не вдалося вийти на будь-який підсумковий документ. Причому Дмитро Козак заявив, що українська сторона відмовляється навіть цитувати ті положення Мінських угод, у яких йдеться про прямі переговори з ОРДЛО. При цьому учасники переговорів підтвердили свою безумовну прихильність до виконання Мінських угод, потребу припинити вогонь та продовжувати спілкуватися.
Фактично, коло замкнулося. Сторони повернулися до того, з чого й почали. Прорив неможливий, через важливу різницю у підходах до реалізації цього документа. Що далі? Адже якщо ще рік тому ці переговори можна було б розцінювати як нудний і нешкідливий серіал, то зараз вони можуть бути ключем до розрядки. Російські танкові армії, що посіли позиції вздовж кордону з Україною, морські навчання ВМФ РФ та масштабні російсько-білоруські сухопутні маневри «Союзна рішучість-2022», що проходять на наших північних рубежах, створюють реальну напруженість, яка може перерости у військовий конфлікт.
Володимир Путін настільки підвищив ставки, зігнавши війська до кордонів України і пред'являючи НАТО ультиматуми, що тепер йому потрібно вдаватися до якихось дій. Бажано військового характеру, щоб не втратити обличчя перед своїми соратниками. Які це можуть бути дії – велике вторгнення чи локальна операція, включаючи якісь провокації на Донбасі – таке рішення у Кремлі, швидше за все, ще не ухвалено. Для широкомасштабного вторгнення, якщо така опція, звичайно, планувалася, час уже втрачено. Надто сильна міжнародна реакція, та й погодні умови несприятливі: у полях, де стоять російські війська, тепер бездоріжжя, що заважає пересуванню важкої техніки.
Значить, залишається обмежена акція. На думку одразу спадає Донбас, де протиборчі сторони все частіше звинувачують одна одну в організації провокацій. Але, схоже, переговори в Нормандському форматі триватимуть. Наступна зустріч радників, як повідомили німецькі ЗМІ, запланована на березень. А поки кажуть дипломати, гармати мовчать.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps