У ситуації підвищеної тривожності та невизначеності людям властиво чіплятися за найдивніші знаки впорядкованості довкілля. Так, багато хто побачив у даті 22.02.2022 якісь магічні властивості, а хтось вирішив, що такі властивості розглянув у ній Путін, прив'язавши до неї важливі символічні дії. Але справжня історична подія у виконанні президента Росії сталася на день раніше.
21 лютого Володимир Путін оголосив війну Україні та Сполученим Штатам.
Важко сказати, як далеко сягає коріння ненависті господаря Кремля до України. Може, вони виростають із традиційної підозрілості радянської гебні до «бендерівців». Може, його ще в дитинстві бив хуліган із характерним фрикативним «г». Вже під час перебування президентом він кілька разів був жорстоко принижений Україною, коли перший Майдан поховав усі зусилля Кремля протягнути на трон Януковича, а другий випер того в Ростов. Прагнення докорінно задавити найменші ознаки «помаранчевих революцій» визначило усю внутрішню політику Путіна. Саме в Україні він отримав відоме на весь світ прізвисько, з яким назавжди увійде в історію. Є від чого розлютитися.
Але й повірити, що стільки неприємностей йому завдає якась нікчемна Україна, неможливо, ця думка нестерпна, тому за Україною хворий погляд вгадує контур справжнього сатани – Сполучених Штатів. Можна було б сказати «Заходу», але Захід, за версією кремлівських старців, весь під п'ятою Вашингтона, і «розмовляти треба тільки з Америкою», як ми почули у записі незабутнього засідання Ради безпеки. Тут теж легко проглядаються зв'язки з партійно-політичною підготовкою офіцерів КДБ, у яких від слів «НАТО» та «американська воєнщина» кров приливала до лиця. Штати це вже такий здоровий слон, на якого гавкати звично та почесно.
Як повідомив світові у своїй майже годинній промові Путін, Україна – це історичне та політичне непорозуміння, і, якби не Ленін та США, її нізащо не було б. До Леніна вже не дотягнешся, хіба що спалити вогнеметами Мавзолей, на Америку на повний зріст не попреш, а ось з Україною як інструментом підривної американської політики і цвяхом у царській дупі, що найбільше тривожить, треба покінчити. Визнання «народних республік» Донбасу – черговий після захоплення Криму крок у цьому напрямку. Далі буде, така у Путіна місія. Але, звичайно, для нього це насамперед битва з головним шайтаном, який підло ховається за океаном. Недарма Кремль так легко знаходить спільну мову з режимом аятол.
Про все це російський президент і розповів у своїй довгій відвертій промові. Війна і так йшла різного ступеня гібридності, тепер вона відкрито оголошена. Теж так, по-гібридному, без дотримання формальностей, але оман уже більше ніяких і ні в кого. Поки він живий, стрілятиме, травитиме, палитиме, кусатиме і дряпатиме, залежно від того, що дозволятимуть обставини. Захиститися можна лише створивши обставини, які цього не дозволять.
Жодного повернення до стану не те що на 2013-й чи 2019-й рік бути вже не може. Відтепер не можна повернутись і до 20 лютого 2022 року, коли не було публічно вимовлено те, що всі почули 21-го. Те, як були сформульовані претензії, говорить про те, що ця війна при Путіні, що дихає, не може бути припинена, вона може бути лише приглушена спеціальними і дуже серйозними спільними зусиллями України та Заходу. А далі – чекати, доки біологія не візьме своє. Молитися, щоб якнайшвидше.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps