Починаючи з 2 квітня, інформаційний простір України, та й усього світу, буквально трясе. Світ побачив моторошні кадри з маленького київського передмістя Бучі. З Ірпеня. З Гостомеля. З села Мотижин. Кадри, яким більш личило б, напевно, з'явитися роках отак в 1944-1945.
Розстріляні ні за що люди, зі зв'язаними за спиною руками, що лежать біля згорілих цивільних автомобілів.
Згвалтовані жінки, яких потім судорожно намагалися спалити, щоб приховати сліди злочинів.
Монструозна братська могила, гекатомба, в яку кілька тижнів старанно скидали трупи вбитих, упаковані в пластикові мішки. Під кінець вже навіть без мішків, а просто так, як було, гарячково ховали, намагаючись встигнути.
Вбиті люди похилого віку, чоловіки, жінки, просто так, походячи, тому що ворог міг натиснути на спуск автомата, і ворог натиснув.
Тіла зі зв'язаними руками, в підвалах будинків, шкіл, дитячих санаторіїв, підло вбиті в потилицю, тому що той, хто стріляв, струсив навіть в обличчя своїй жертві дивитися.
Навіть собаки, і ті розстріляні. Будинки загиджені, зруйновані та розграбовані, а на завершення всього — заміновані.
І ні, це не моторошні діяння нацистських окупантів часів Великої Вітчизняної війни.
Це справа рук російської армії.
Російські пропагандисти та, прости Господи, дипломати, політики та інші їм подібні на всі голоси верещать і істерять, що це все «провокація», «підробка», то трупи у них встають і руками махають, то миролюбні солдати російської армії, виявляється, годували мирних своїм коштом, а ті, бідолахи такі, аж плакали від розчулення. І плутаються, плутаються, невпинно плутаються в спробах оббрехати убитих жінок і дітей, оббрехати розстріляних біля будинку старих, вигородити своїх кровожерливих виродків, якось виправдати тонни та тонни награбованого, яке російські солдати вивезли за собою в Білорусь і продають, або відправляють додому, рідним, таким же дикунам, як їх викормиші.
А на закономірне питання «Хто ж тоді сотні, мінімум сотні трупів залишив у мирних українських містах» пропагандисти та пєскови всіх мастей без запинки відповідають - а це все українська армія! А це ВСУ самі всіх повбивали! А це вони взагалі самі один одного вбивали - розділилися на дві частини, одна стояла, інша стріляла! А це все зроблено, щоб демонізувати росію в очах світу! А це все…
А це - все. Вже все. Дійсно.
Та не можна вже демонізувати росію більше, ніж вона себе демонізувала; на росіян дивляться не з жахом, а з гидливістю, як на щось небезпечне, отруйне, токсичне і донезмоги огидне.
Не можна вже більше дискредитувати російську армію, ніж вона сама себе дискредитувала. Негативний пострадянський селективний відбір російської армії, російського народу, дав про себе знати повною мірою; після видів Бучі, після того, що там накоїли росіяни, на тому світі досвідчені карателі-есесівці гітлерівської армії, кати з зондеркоманд, напевно, панічно хрестяться і ридають від жаху, який вони побачили.
Чого хотіла домогтися російська воєнщина? Залякати Україну? Вона домоглася того, що ненависть до Росії навіть у російськомовних українців остаточно перехльоснула всі можливі та неможливі межі. Не уявляю собі, як зможуть стриматися українські військові, коли братимуть російських солдатів у полон.
Залякати президента Зеленського, який після побаченого в Бучі постарів років на десять відразу? Навряд чи Зеленський після цього піде на якісь умови росії. Швидше, навпаки; вже відомо, що Україна наздожене і покарає кожну російську сволоту, яка вбивала мирних громадян під Києвом. А рішучість політиків в Україні не здавати москві ні п'яді землі зараз ще сильніша, ніж раніше.
Залякати світову громадськість? Світова громадськість - не політики, поведінка яких іноді викликає багато питань, а саме мирні люди, звичайні європейці, американці, австралійці, японці та інші — замість того, щоб трястися в страху, видали таке розлючене виття сказу і гніву, що росіян це буде ще довго наздоганяти по всьому світу. Навіть політичні діячі західних країн різко активізувалися, тому що з'явилася реальна небезпека залишитися без своїх крісел на наступних виборах. Тепер росія має абсолютно всі шанси стати фігурантом міжнародного розслідування, а путін реально може закінчити життя, як недоброї пам'яті Слободан Мілошевич, який був засуджений за свої злочини проти людяності — і помер за ґратами.
Так чого хотіли домогтися росіяни цими звірствами?
За що забрали сотні життів, зламали тисячі доль? За що вбивали дітей? За що розстрілювали пенсіонерів?
За те, що Україна навідріз відмовилася здаватися. За те, що українці хотіли бути українцями. За те, що українці живуть краще, ніж жебраки росіяни в ведмежих кутках. За те, що українці — вільний народ, на відміну від рабів і моральних інвалідів, які 24 лютого натовпом ввалилися в нашу країну.
Інші відповіді будуть невірні.
Ні до чого не закликаю, ні на що не натякаю, ні за що не агітую. Але одна частина мене вперто твердить, що українцям не можна оскотинюватися. А інша частина мене…
Здогадуєтеся, до чого закликає друга частина мене.
За все, що окупанти зробили з мирними жителями Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Мотижина, Маріуполя, селищ під Харковом, селищ на Запоріжжі та багатьох інших населених пунктів, що підпали під окупацію. Знайти та покарати так, щоб іншим було неповадно ще довгі-довгі роки. А ще краще, щоб було неповадно ні-ко-ли. Знайти та покарати.
Тому що попіл Бучі стукає в наші серця, і стукати він буде в них до самого кінця Вічності.
Антон Корж, спеціально для «Слово і Діло»