Пройшло вже чотири дні з того часу, як «Вашингтон пост» розповіла про те, що її журналісти взяли у Володимира Зеленського велике, годинне відео-інтерв'ю, і опублікувала кілька тез із нього. Тези зробили скандальний резонанс, а відео досі ніхто не бачив. Але й уривчастих висловлювань вистачило, щоб виявилися боляче зачепленими багато підданих Путіна.
Навряд чи контекст інтерв'ю сильно змінить сенс фрази Зеленського про те, що для росіян слід було б закрити кордони, а тих, хто виїхав, повернути назад до країни. Частина громадян РФ, хто самого Путіна не дуже, і вже одне це вважає свідченням своєї просунутості, повідомили про гірку образу на українського президента. Хтось поблажливо списав його «дурість» на багатомісячну ситуацію колосального стресу, в якій перебуває лідер країни, яка відбиває нашестя їхніх співвітчизників. Знайшлися й такі, хто побачив ознаки того самого українського нацизму, про який стільки сурмить кремлівська пропаганда. Ну нарешті зійшлися пазли.
Цікаво, що навіть сказані побіжно слова президента України були наділені публікою цілком магічною силою, немов здатною ці самі межі миттєво перекрити. Зеленський справді за ці півроку війни виявився могутнім у здатності переконувати у своїй правоті союзників і збільшувати їх кількість. Раптом і цього разу зможе? Тим більше, що країни Балтії вже якийсь час і так практикують подібні візові рестрикції.
Тим часом його теза більшою мірою мала характер моральної оцінки, ніж технічного завдання.
За той чималий час, що триває велика війна, з'ясувалося, що не тільки російська армія є дутою величиною, яка найяскравіше проявляє себе не на полі бою, а в мародерстві та готовності вбивати мирних жителів. Російська опозиція, у найширшому розумінні, як сукупність людей, нелояльних режиму, виявилася нездатною на мінімальну протидію, віддавши перевагу в особі найшвидших пирснути геть із країни, яка влаштувала сусідам бійню і стаханівськими темпами нарощує внутрішні репресії. Коли Зеленський каже, що їм усім непогано б повернутися додому, він має на увазі не стільки покарання росіян перебуванням на батьківщині, скільки їх обов'язок убезпечити ту загрозу, яку Росія створює всім навколо, а й тим, хто сам біжить. Український президент звертається до громадянських почуттів росіян, закликає їх рятувати свою батьківщину: «Ідіть та живіть там (у Росії). Тільки так можна вплинути на Путіна».
Зеленський каже це з позиції морального лідера. Україна під його керівництвом протистоїть чистому злу, що витікає з путінської Росії, і платить величезну ціну, у тому числі за те, щоб наблизити кінець такої Росії. У певному сенсі українці зараз роблять роботу за росіян і для росіян, з якою б ненавистю та зневагою до них не ставилися. Очевидно, ця зневага, яка вловлюється за словами Володимира Зеленського, вчорашнього діяча розважальної індустрії, який кинув виклик «самому» Путіну, і спричинила таку сильну вразливість російських громадян, які уникають свого громадянського обов'язку. Забрати ноги – це не громадянська позиція. Ця відмова від суб'єктності, визнання того, що не можеш нічого зробити, синдром вивченої безпорадності, який мало чим по суті відрізняється від етичної деградації тих, хто залишився, та витісняє свою непряму, а часом цілком конкретну причетність до вбивств у сліпу пляму.
«Левада-Центр» опублікував дані, які вказують на втрату інтересу у росіян до подій війни. У березні «спецоперація» була подією для 75% опитаних, у квітні – для 63%, у травні – для 42%. У липні лише 32% згадали «СВО» як важливу подію місяця. Звичайно, це значною мірою результат роботи захисних механізмів, що ховають від свідомості нестерпне. Але від цього ховання голови в пісок, а язика у відоме місце величезна дистанція до практик опору.
Які форми міг би прийняти цей опір – окреме питання. Проскочило повідомлення, що нещодавно у Курській області на 28-му кілометрі залізниці між Льговом та Суджею невідомі намагалися підірвати рейки. В Україні триває формування легіону «Свобода Росії», і це найдієвіший спосіб наблизити перемогу України та поразку Путіна, велкам під кулі. Журналіст Роман Супер у своєму телеграм-каналі щодня публікує десятки фотографій антивоєнних графіті з усіх куточків Росії. Є безліч способів залишитися людиною і не втратити гідність.
А можна образитися на весь світ за те, що той не злюбив росіян. Так, з певного часу презумпція невинності щодо росіян не працює. На них лежить тягар доказу, що вони не путінське гівно. Постійний доказ знову і знову. Але нікого ні в чому не можна переконати, якщо в цьому немає внутрішньої впевненості. А звідки їй взятися, якщо ви не залучені до спротиву?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»