Всеосяжний крах режиму володимира путіна є більш правдоподібним сценарієм, ніж збройне повстання незадоволених російських генералів або заколот кремлівських еліт.
Про це йдеться у статті американського політолога Деніела Трейсмана для Foreign Affairs.
Трейсман зазначає, що поразка у війні «рідко буває вдалим кроком у кар'єрі»: історія пам'ятає багато диктаторів, які «ув'язнули» у війні, яка починалася як «короткий і переможний наступ».
Однак невдачі на фронті не завжди прирікають диктаторів на повалення. Політологи Джакомо Чіоцца і Хайн Гоеманс проаналізували всі війни з 1919 до 2003 року і виявили, що хоча військова поразка збільшує шанси диктатора на насильницьке повалення, трохи більше ніж у половині випадків автократи протрималися щонайменше рік після закінчення війни.
Путін ще не програв війну проти України, але вона вже загострила його стосунки з оточенням. Щоб «зберегти обличчя» президент рф переклав провину за провальне вторгнення на ФСБ. Тим часом такі яструби, як Рамзан Кадиров та Євген Пригожин, звалюють провину за провали на міністра оборони Сергія Шойгу.
Після цього аналітики припустили, що переворот з боку російської армії чи спецслужб не за горами, але для такого сценарію занадто багато перешкод. Путін оснастив свою систему численними «розтяжками», щоб запобігти такому сценарію. Декілька агентств стежать один за одним, від ФСБ та військової розвідки (ГРУ) до Федеральної служби охорони (ФСО) та Національної гвардії. Усередині ФСБ часті судові переслідування за корупцію чи зраду породили культуру недовіри.
Чи випадково, чи навмисно, пише Трейсман, у високопоставлених силовиків мало неформальних зв'язків один з одним або з іншими кремлівськими інсайдерами. Тим, у кого у підпорядкуванні є озброєні люди, не вистачає взаємної довіри для організації змови і будь-яку спробу зробити це буде важко приховати.
Політолог також вважає неправдоподібною думку про те, що Кадиров чи Пригожин можуть тиснути на путіна чи влаштувати проти нього переворот: обидва непопулярні та повністю залежать від президента, у них мало друзів та багато ворогів у вищих ешелонах влади. Для них спроба скинути путіна була б «самовбивчою».
Трейсман також вважає, що немає жодних реальних шансів на переворот із боку відносно помірних сил у режимі. Ті, хто на умовах анонімності спілкується з журналістами, пригнічені та обурені ситуацією: все, на що вони поки що здатні – скаржитися через відсутність консультацій та планування.
Таким чином, вважає політолог, переворот малоймовірний, зате путінський режим як ніколи вразливий перед іншою загрозою – крахом, оскільки кризи, що накопичуються, пригнічують здатність кремля приймати рішення, а війна посилює внутрішні слабкості системи.
Структура політичного управління, створена путіним, має два ключові недоліки. Перший – система прийняття рішень більше схожа на піраміду, де всі лінії влади йдуть від путінського кабінету. Це означає, що кожне велике питання зрештою має вирішуватися на самому верху.
Надцентралізована система може стерпно працювати в спокійні часи, але коли проблем багато, «центр прийняття рішень» швидко перевантажується, що може призвести до каскадних помилок. У воєнний час путін повинен одночасно мати справу з невдачами на полі бою, конфліктами між елітами, економічними проблемами, протестами та хвилюваннями щодо мобілізації.
Друге слабке місце системи – потреба путіна постійно демонструвати силу. Як і більшість сучасних авторитарних режимів, він спирається на ретельно продуману гру довіри: більшість учасників режиму керується корупцією, а не переконаннями, але вони діють із віри у те, що система виживе. Коли ця віра згасає, результатом стає не переворот, а зволікання, бездіяльність і, зрештою, дезертирство.
Трейсман також уявив, як може виглядати крах путінського режиму. На його думку, подальші втрати на полі бою загострять конфлікт між кремлівськими угрупованнями, протести проти мобілізації швидше за все зростатимуть у міру загибелі призовників на фронті, такі акції можуть потенційно зливатися з демонстраціями проти невиплати зарплат або звільнень.
Локальними протестами управляти негаразд складно, але з їх поширення завдання ускладнюється, а репресії викликають дві суперечливі реакції – страх і обурення.
Протести, зазначає політолог, мають значення не тому, що вони загрожують революцією, а тому, що можуть впливати на думку всередині еліти та служб безпеки, змінюючи очікування та підриваючи бойовий дух.
В умовах загального зниження довіри до путіна може навіть не знадобитися переворот чи революція, щоб усунути його. Путін може дійти висновку, що найбезпечнішим варіантом для нього буде виставити на виборах іншого кандидата. Але масштаби фальсифікацій на виборах, щоб забезпечити перемогу кремлівського фаворита, можуть бути дуже великі, щоб мобілізована громадськість могла їх проковтнути.
Нагадаємо, американський генерал, колишній командувач армії США в Європі Бен Ходжес назвав три фактори, які можуть призвести до розпаду росії.
Які території ризикує втратити росія після поразки у війні проти України – на інфографіці «Слово і діло».