Україна вже понад рік обороняється від російської агресії. Збанкрутілий російський режим у спробах отримати хоч якусь перевагу на фронті планує атакувати Молдову. Тим часом Україна масово отримує західну зброю, путінські полчища перемелюються під Бахмутом і Вугледаром, а «великий наступ» росіян чи то вже почався і закінчився, чи то все ніяк не почнеться.
«Слово і діло» поговорило з військово-політичним оглядачем групи «Інформаційний спротив» Олександром Коваленком про цікаве і важливе – про ситуацію в Молдові, про західну зброю, про загрозу з Білорусі та на деякі інші теми.
Про загрози від Придністров'я для України та для Молдови
Якщо ми говоримо безпосередньо про ризики для України, то серйозної загрози від Придністров'я для неї немає. У незаконних збройних формувань в Придністров'ї й так званого «миротворчого контингенту» рф немає достатніх ресурсів, щоб здійснювати наступальні дії в напрямку України – наприклад, у бік Одеси або Одеської області.
Але якщо ми говоримо про ризики безпосередньо для Молдови, то так, для Молдови ці ризики високі, і навіть більше того. Річ у тім, що загальна чисельність НЗФ так званої «ПМР», а також так званих «миротворців» росії – приблизно дев'ять тисяч одиниць особового складу; 7,5 тисячі членів НЗФ і до півтори тисячі «миротворців», серед яких присутні й представники російських спецслужб, ФСБ, ГУ ГШ ЗС рф і так далі…
Дев'ять тисяч – це достатня кількість для того, щоб реалізувати гібридну операцію зі вторгнення на територію Молдови з подальшим розвитком подій.
Про можливий сценарій атаки на Молдову
З північного напрямку НЗФ «ПМР» можуть вийти на аеродром Меркулешти, захопивши його, потім через Флорешти на Бєльці, від Бєльців на Фалешти й, таким чином, відрізають північну частину Молдови від центру і перерізають основні траси М-14 та М-2. Це можуть реалізувати до трьох батальйонно-тактичних груп.
Окремо хочу сказати, що той контингент, який розташований зараз в «ПМР», не може враховуватися, як повноцінні БТГр, тому що у них відсутня повна комплектація по техніці. Проте, за особовим складом цей контингент відповідає приблизно 14 умовним БТГр.
Для північної операції досить трьох БТГр, для південної операції – вистачить і двох; на півдні компактно проживають гагаузи, там знаходиться Гагаузія, яка, як і Придністров'я, відрізняється підвищено проросійськими настроями. Тому буде серйозна допомога від місцевого населення і двох БТГр там вистачить, щоб контролювати населені пункти й траси, зокрема, трасу М-3 – щоб з південного напрямку, наприклад, з Одеської області не прийшло ніякої допомоги Молдові.
На Кишинів росіяни можуть сконцентрувати три-чотири батальйонно-тактичних групи, і цього буде достатньо, щоб швидко дістатися до столиці Молдови та взяти участь в силовому сценарії заміни чинного керівництва республіки на режим, лояльний кремлю.
Про боєздатність армії Молдови
Рівень підготовки армії Молдови чимось схожий на рівень підготовки армії Румунії. Вони дуже схожі за своєю боєздатністю; відмінність тільки в тому, що у румунської армії значно більша технічна складова – тобто техніка новіша.
Але техніка, це не вирішальний фактор – коли армія, сама по собі, не готова до опору і не готова до будь-яких бойових дій загалом.
Не можна сказати, що НЗФ Придністров'я якось більш мотивовані й так далі. Але на відміну від армії Молдови, вони більш боєздатні; у них постійно проводяться якісь навчання, вони постійно отримують базові навички ведення бойових дій, їх постійно готують представники російської федерації, які дають новобранцям і солдатам значно більше навичок і знань, ніж могли б дати молдавські інструктори своїм військовим на внутрішніх молдавських навчаннях.
Про те, хто рятуватиме Молдову, якщо росія її атакує
З приводу Румунії – у мене є серйозні сумніви в тому, що Румунія зможе допомогти. Румунія – це країна-член НАТО, в першу чергу. Вона підпорядкована Статуту НАТО, Статут – це П'ята стаття. Кожна країна Північноатлантичного альянсу діє відповідно до цієї статті. Звичайно, деякі країни можуть ігнорувати цю статтю і діяти з власних позицій – але Румунія не та країна, яка піде проти Статуту НАТО.
Нещодавно через повітряний простір Румунії пролетіла російська ракета і вони це не визнали, а тут ми говоримо про те, що вона відкрито допоможе Молдові у вирішенні проблеми з російським вторгненням?
Максимум, чого можна очікувати – це політична підтримка, але, якщо ми говоримо про силовий характер, то це можуть бути хіба що добровольці, умовно такі ж гібридні формування, які відправлять на допомогу Кишиневу.
З приводу України - якщо буде офіційне звернення від президента або парламенту Молдови до Президента України, це питання буде дуже швидко вирішене. Тому що Україна на сьогодні змушена тримати на південних рубежах дуже потужний військовий ресурс саме для стримування Придністров'я. Всі говорять про те, що Білорусь сковує серйозний ресурс на північному плацдармі, але ніхто не говорить про те, що такий же ресурс знаходиться на півдні в постійній бойовій готовності для нівелювання будь-якої загрози з «ПМР».
Тому, якщо буде такий запит від Майї Санду на адресу Володимира Зеленського, то рішення буде прийнято в найстисліші терміни. Ресурсу, який знаходиться в Одеській області, достатньо для того, щоб дуже швидко реалізувати сценарій з силової підтримки Молдови.
Про те, скільки часу знадобиться Україні на ліквідацію «ПМР»
Два тижні. Два тижні може піти на те, щоб повністю завершити зачистку Придністров'я від проросійських елементів і допомогти Молдові взяти під контроль цю територію.
Чому до двох тижнів? Взагалі, це буде набагато швидше – активна фаза насправді взагалі може завершитися протягом 48 годин, якщо ЗСУ візьмуть у цьому участь. Але після активної фази почнеться процес зачистки без участі сил ЗСУ, який навряд чи буде ефективний, якщо його проводитиме тільки армія Молдови.
Про те, чи варто Україні вирішити проблему Придністров'я «без запрошення»
Ні в якому разі. Ми не можемо собі це дозволити, тому що ми демократична держава і «без запрошення», назвемо це так, з боку президента Молдови ми не можемо так діяти. Ми не російські окупаційні війська, фактично, це буде недемократично.
Ми з повагою ставимося до кордонів інших держав і тільки після офіційного запрошення – а не тоді, коли нам самим захочеться це зробити – Збройні Сили України зможуть реалізувати такий сценарій.
Про давно анонсований «великий наступ» росіян
Десь там вони вже почали [наступ], поблизу Вугледара, наприклад – в кінці січня намагалися там наступати, і на деяких інших напрямках також наступають. Але ми бачили, що взагалі, ніякого результату на цьому напрямку у них немає.
Також вони намагалися наступати в напрямку Куп'янська – там вони активізувалися, біля Сватового, біля Кремінної, вони намагалися в напрямку Лиману наступати. Але насправді те, що вони там готуються до наступу, взагалі не означає, що цей наступ буде десь там себе проявляти.
У них дійсно є сьогодні потужний ресурс в зоні бойових дій і на Луганщині, наприклад, вони дійсно намагалися вести наступальні дії. Але вони вибрали, скажімо так, не найвдаліший період, коли це можна робити. По-перше, погодні умови не сприяють наступу, а по-друге, вони вирішили використовувати багато підрозділів – наприклад, в районі Кремінної було сконцентровано майже дев'ять тисяч одиниць особового складу, підрозділи зі складу 331-го і 217-го полків 98-ї дивізії ВДВ, 104-го, 234-го, 237-го десантно-штурмових полків і багато інших.
Велика кількість підрозділів, але перше, у них величезні проблеми з комплектацією по техніці, її дуже не вистачає, а друге, відсотків 70 зі складу цих підрозділів – це так звані «частково мобілізовані», тобто «чмобікі». Там, щоб наступати, їм потрібно йти в першу чергу через ліси. А в цих лісах живе багато дуже злих «лісовиків», які на росіян дуже чекають. Ми говоримо зараз про бойові дії в лісі – наступ в лісі це не наступ в поле, тут зовсім інші навички потрібні, це більше партизанщина, навички партизанської війни потрібні.
І ці російські «чмобікі», які часто не те, що бойового досвіду, елементарної бойової підготовки не мають, базові навички ведення бойових дій у них на рівні невисокому, все в цьому лісі й залишаються.
Загалом, їхній наступ не встиг толком розпочатися, як захлинувся на усіх напрямках.
Про загрозу наступу росіян на Запоріжжя
Єдиний напрямок, де росіяни себе не проявили, не показали свої наступальні можливості – це Запорізька область, напрямок на Оріхів.
У районі П'ятихатки-Роботино вони сконцентрували приблизно до дев'яти БТГр, і саме з цього району в напрямку Орєхова росіяни здійснюватимуть наступальні дії. Це вже зрозуміло, тому що просто так вони не концентрують такий ресурс.
Однак росіяни поки що так і не почали наступ, можливо, що чогось очікують. Чого вони очікують – питання дуже актуальне на сьогоднішній день. Я так розумію, що вони все ж намагаються виправити помилку, допущену біля Вугледара, де вони не накопичили достатньо боєприпасів для артилерії та пішли в наступ; фактично, коли закінчилися снаряди, то російські війська там були розгромлені, їх розмотали на шматки.
Тому я не виключаю варіанту, що вони намагаються накопичити побільше боєкомплекту, щоб забезпечити успіх наступу на Оріхів.
Про загрозу наступу на Суми, Чернігів, Харків та Північ
Якщо ми говоримо про загрозу наступу на Чернігів, Суми, Харків з території рф, то, по-перше, це кордон в 700 км завдовжки. Уздовж цього кордону розміщується 25 БТГр російських окупаційних військ, що відповідає приблизно 17 тисяч одиниць особового складу.
Це БТГр, які не мають повної штатної комплектації по техніці. У них на всіх 100 танків замість покладених 285, тобто майже в три рази менше, ніж належить по штату. І ці БТГр розтягнуті по всій лінії кордону, щоб здійснювати суто провокаційні дії – обстріли, диверсії, проникнення ДРГ і так далі. Це основне їх призначення.
Щоб вести наступ такою кількістю підрозділів, їх потрібно сконцентрувати в одній локації та направити в одному максимально звуженому напрямку, по фронту, який відповідає можливостям таких груп. Наступальний функціонал однієї БТГр – це фронт у 2-4 кілометри. Але росіяни станом на сьогодні продемонстрували, що професійна і якісна компонента БТГр дуже низька, технічна складова недостатня, і одна БТГр не в змозі охопити фронт навіть в один кілометр в повноцінному наступі.
Разом 25 БТГр – це наступ на фронті шириною до восьми кілометрів, не більше. Це такий вузьконаправлений наступ, скажімо, по трасі Е-105 на Харків або Н-07 На Суми. Але їх потрібно сконцентрувати на цій вузькій локації – зібрати на ділянці з усіх 700 кілометрів кордону і відправити в наступ. А що буде з іншими ділянками кордону? Взагалі нікого не залишиться?
У росіян відсутній ресурс саме для таких наступів, їм нічого не вистачає. Тому можуть бути ситуації з диверсіями, ДРГ, або ж, на крайній випадок, захоплять прикордонне село, де живуть, умовно кажучи, дві кішки та один песик і подадуть це, як велику перемогу.
На півночі, на території Білорусі, також відсутнє повноцінне угруповання, яке може наступати. Навіть якщо ми візьмемо до уваги армію Білорусі та особовий склад РОВ, який знаходиться на території цієї країни, такої кількості недостатньо для формування повноцінного ударного угруповання та вторгнення на північний плацдарм. Особливо зараз, коли північна межа укріплена набагато сильніше, ніж рік тому, а ресурс ЗСУ, який там сконцентрований, більше і має власну специфіку протидії таким вторгненням.
Загалом, крім того, що росіян чекають, вони взагалі не мають можливості наступати по болотах Полісся в бік Києва, наприклад. Це нереально.
Про загрозу з боку Білорусі
Загрози з боку Білорусі немає, навіть незважаючи на вибух в Мачулищах. Та там може ще щось вибухнути, навіть і в самому Мінську. Але не буде Білорусь вступати своєю армією у війну проти України.
Фактично, у Білорусі немає армії. Що таке білоруська армія? Це 14 тисяч більш-менш підготовлених і боєздатних «паперових хлопчиків». Для порівняння – 24 лютого 2022 року на північний плацдарм з території Білорусі вторглося 40 БТГр російських військ, це 35 тисяч елітних російських військових – повітряно-десантні війська, морська піхота, спецназ ФСБ, спецназ ГУ ГШ ЗС рф та інші.
Це вважалося елітою еліт російської армії – найбільш підготовлені, найкраще оснащені підрозділи. Що з ними сталося лише через місяць? Зазнавши величезних втрат, несумісних з боєздатністю, вони через місяць просто втекли з північного плацдарму.
А тепер на північний плацдарм вторгнуться 14 тисяч білоруських «паперових хлопчиків»? Коли лінії оборони стали щільнішими та міцнішими, українські військові – досвідченішими та набагато злішими, в ліси Полісся? Максимум це угруповання протримається там два тижні. А після цього армія Білорусі перестане існувати й Лукашенко це прекрасно розуміє.
Йому армія потрібна, щоб вона його захищала від народу. Це її основна функція в Білорусі. А для Лукашенка вибір сьогодні тільки один – він може багато чого говорити, але нічого не зробить. Він нічого не зробив з того, про що раніше говорив, оскільки прекрасно розуміє, в якому становищі перебуває та намагається якомога довше продовжити ось ці свої конвульсії, не роблячи при цьому нічого такого, що могло б ці конвульсії закінчити.
Про західне озброєння та його роль у контрнаступі
Західне озброєння відіграватиме величезну роль в підготовлюваному контрнаступі. Станом на сьогодні формуються перші підрозділи ЗСУ, які штатно комплектуються лише західними зразками озброєння – тобто, немає жодних «міксів» із західної та радянської зброї.
Можна сказати про те, що наступний контрнаступ здійснюватиметься саме такими підрозділами західного зразка – на один підрозділ 11 танків західного зразка, 33 ББМ західного зразка, артилерія західна, РСЗВ, умовно кажучи, теж західних зразків.
Фактично, це будуть штурмові підрозділи нового типу і це значно збільшить ефект контрнаступу, підвищить коефіцієнт корисних дій. Для росіян це буде серйозна проблема.
Про деградацію російських військ в плані озброєння і техніки
У той час як в Україні армія еволюціонує, збільшує свій потенціал, у росії цей потенціал зменшується. Зараз ЗС рф дедалі більше використовує стару радянську техніку – причому не просто стару, а техніку, яка була створена в перші два десятиліття після кінця Другої світової війни.
Ми вже бачили танки Т-62, ми бачили гаубиці Д-1, ми бачили ПТ-76, зараз ми бачимо, як з консервації в росії знімають старі беззбройні БТР-50П та старі ПТРК «Конкурс», які, за ідеєю, повинні боротися з новітніми німецькими Leopard 2 та британськими Challenger 2 – чию броню старі протитанкові гранатомети, снаряди та ракети фактично взагалі не беруть.
Напевно, коли-небудь ми побачимо на фронті й старі танки Т-55. Про Т-34 не скажу, це, звичайно, взагалі буде сюр... але виключати нічого не можна.
На мій погляд, це така деградація зараз у них відбувається... І з кожним днем у них ця деградація прискорюється, в той час, як ЗСУ еволюціонують і розвиваються. У цьому різниця і в цьому ефект.
Про те, чому Україна все ще не отримала від Заходу літаки
Літаки могли дати «нишком», а на публіку говорити про те, що не дадуть, тому що тема літаків насправді має дуже високий рівень секретності, це правда. Про це багато не говорять.
Але головне, що підготовка пілота літака забирає набагато більше часу, ніж підготовка екіпажу танка. Тому можна говорити про те, що поки у нас не буде підготовлених пілотів, передавати нам бойові літаки просто немає сенсу.
Щойно будуть підготовлені пілоти – базово-мінімально це від чотирьох місяців до півроку – ми можемо говорити про те, що за цей час ми можемо отримати перші ескадрильї. Не факт, що літаки будуть розміщуватися на території України: скоріш за все, вони будуть розміщуватися на території наших міжнародних партнерів. Але перші пілоти – це перші літаки офіційно.
Тому, думаю, що через чотири-шість місяців ми вже зможемо говорити про літаки, як про наявну зброю у Збройних сил України.
Антон Корж, спеціально для «Слово і Діло»