Відвідування Польщі президентом України Володимиром Зеленським запам'яталося низкою важливих домовленостей – наприклад, Україна отримає від поляків 200 бронетранспортерів Rosomak, польські заводи будуть ремонтувати українські танки Т-64 та багато іншого. Але візит також запам'ятався тим, що Зеленський анонсував відсутність кордонів у майбутньому між Україною та Польщею.
«Між нами не було кордонів, і я вважаю це початком того, що між нами в майбутньому не буде жодних кордонів, яких завгодно: політичних, економічних і – що дуже важливо – історичних. Заради наших народів. Але для цього ще належить перемогти. Для цього потрібно ще трохи пройти пліч-о-пліч» - сказав він.
Саме після цього в Україні заговорили про те, що після війни та перемоги над росією Україна і Польща можуть об'єднатися в конфедерацію, таку собі нову Річ Посполиту. А ми розповідаємо, що відомо про цей варіант і які реальні перспективи такого об'єднання.
Історичний досвід
Плани об'єднати Україну і Польщу в конфедеративну державу не є чимось новим і надзвичайним – такі варіанти вже пропонували й в XVII столітті, і на початку XX століття, і в його середині, і навіть в кінці, після розвалу СРСР.
У 1658 році гетьман Війська Запорозького Іван Виговський підписав з поляками Гадяцькі угоди, згідно з якими територія тодішньої України мала стати повноправним членом унії, яка об'єднувала Польщу і Литву в Річ Посполиту – під назвою Руського князівства. Але ця ідея натрапила на запеклий опір як серед антиукраїнськи налаштованих польських аристократів – так і серед проросійської частини козаків і козацької старшини. Результатом стало прийняття угод у сеймі в урізаному вигляді, без унії; це, своєю чергою, спричинило крах гетьманства Виговського, його розстріл та Руїну – громадянську війну в Україні.
Через деякий час після кінця Першої світової війни, на початку 1920-х років перший глава незалежної Польщі, Юзеф Пілсудський, пропонував створити Інтермаріум – «Міжмор'я», об'єднання східноєвропейських країн у форматі величезної конфедерації, що простягнулася від берегів Балтійського до берегів Чорного моря. Така конфедерація не дозволила б зблизитися Радянському Союзу і Німеччині, а також була б в змозі відбити напад з боку будь-якої з цих двох країн. Однак ця ідея не знайшла розуміння у тодішніх світових лідерів – в першу чергу, Франції – а також не знайшла розуміння всередині країни серед представників українського, білоруського та литовського народів.
В середині XX століття з подібною ідеєю виступав емігрантський уряд Польщі, окупованої на той час вже радянськими військами, однак і ця ідея залишилася нереалізованою. Нарешті, в 90-х роках після розвалу СРСР деякі вже російські політики та пропагандисти заявляли, що Україна нібито планує незабаром приєднатися до Польщі та увійти до її складу; до речі, подібними казками, витягнутими з пропагандистських засіків 1990-х років, росіяни намагаються залякувати українців і зараз.
Реальні перспективи нової конфедерації
У Польщі деякі експерти вбачають у майбутній конфедерації можливість назавжди зупинити росію від спроб захопити території України та, відповідно, забезпечити Україні – і Польщі – безпеку.
Зокрема, одна з найбільш яскравих публікацій на цю тему з'явилася у польському виданні Rzeczpospolita. Польський політолог Томаш Гжегож Гроссе, перераховуючи варіанти, при яких може завершитися війна в Україні, вказує, що оптимістичний варіант, коли всі території України будуть звільнені, стає все менш імовірним через нерішучість Заходу в наданні військової допомоги, а припинення вогню і фіксація поточного положення на лінії фронту завдасть нищівного удару по іміджу США і НАТО.
Затяжний конфлікт вигідний росії, яка просто переведе економіку на командно-воєнні рейки та володіє до того ж безмежним (в порівнянні з Україною) резервом гарматного м'яса. Окрім того, в таких умовах країни Західної Європи блокуватимуть вступ України до НАТО, оскільки геополітичні інтереси держав Східної та Західної Європи різняться.
«Умовою міцного миру було б, перш за все, побудова міцної системи безпеки в Центральній і Східній Європі, поглибленої політичним і економічним співробітництвом. Тільки в цьому випадку росіян можна буде зупинити... Ось чому американські експерти, а також польські фахівці радять відновити історичну Республіку Польща. Йдеться про поглиблену співпрацю між країнами нашого регіону, в першу чергу Польщею та Україною» – зазначає він.
При цьому Гроссе апелює до історичного досвіду, визнаючи – якби в XVII столітті у поляків вистачило сміливості перетворити двоєдину державу на триєдину, то не було б всіх тих бід і нещасть, які впали на український і польський народи через росію.
«Не вистачало тільки сміливості перетворити Речі Посполитої в союз трьох народів. Це була історична помилка, яку Москва нещадно використовувала з плином часу» – резюмував він.
А ось український експерт-політолог Валерій Димов вважає, що створення масштабної українсько-польської конфедерації – саме як політичного проєкту – зараз неможливе.
«Конфедерація станом на сьогодні не має бази легітимізації ані в Україні, ані в Польщі. Польща – етнічно однорідна нація, яка базується в тому числі на католицизмі, це важливо, понад 90% населення Польщі – це поляки. І не думаю, що ситуація зі створенням конфедерації з Україною – або, можливо, з Україною і Литвою – буде підтримана поляками на рівні зовнішньополітичного консенсусу... Поляки мають власні внутрішні проблеми, внутрішні процеси, власний порядок денний, українці точно так само мають свій порядок денний. У міжнародній політиці та допомозі ми й так об'єднані» – зазначив він.
Зокрема, є цивільно-політичний аспект можливої конфедерації, в якому проглядається велика кількість проблем – релігійні, законодавчі, виборчі, історичні та інші. Наприклад, нова конфедерація безумовно повинна будуватися на принципах рівноправності, оскільки обидва народи численні та не потерплять урізання своїх прав. До того ж сама ідея втрата суверенітету на користь якогось наднаціонального утворення може, м'яко кажучи, викликати нерозуміння як серед українців, так і серед поляків.
Але далеко не факт, що і ті й інші погодяться на те, щоб ними керував хтось, обраний на єдиних виборах; можливо, що поляки захочуть голосувати тільки за поляка, а українці – тільки за українця.
«І навряд чи поляки будуть готові, щоб людина, яка буде обиратися в тому числі українцями – президент або прем'єр-міністр – буде, скажімо так, керувати Польщею, в тому числі від їхнього імені» – припускає Димов.
На його думку, зараз Україна і Польща нарешті змогли подолати ті історичні розбіжності, які раніше мали місце у взаєминах двох країн. Зараз соціологія показує, що поляки є найближчими друзями України, найблизькими її союзниками. Обидва народи об'єднані агресією рф проти України, відсіччю, яку українці дали російським загарбникам, а також розумінням історичного досвіду – кожен раз, коли Україна і Польща боролися одна з одною, в результаті вигравала тільки Москва; водночас, коли українці та поляки діяли спільно, об'єднані армії підходили до столиці росії та громили російські війська.
«Такого роду розуміння є зараз домінуючим. Путін об'єднав нас, вірніше, загроза путіна та відсіч агресії об'єднали нас. Загроза, яка розуміється, як спільна для українців і поляків. І саме вона породила таку відповідь, як об'єднання для відсічі російській агресії, російському шовінізму – звідси можливі корені такого роду проєктів, як конфедерація двох країн» – пояснив він.
Проте, польські внутрішні проблеми – політичні, економічні, соціальні – показують, що про конфедерацію говорити не варто, зазначив Димов. Яскравий приклад – польські фермери, які вирішили, що українське зерно, навіть яке просто проходить транзитом через Польщу, знижує їхні доходи. Як підсумок, Польща заборонила експорт українського зерна і навіть його транзит через польську територію. Тобто, навіть одна економічна проблема могла б стати яблуком розбрату між двома країнами – не кажучи про проблеми іншого характеру.
«І це такі проблеми, які виникатимуть завжди. Це й політичні нюанси, на яких будуть спекулювати. Я вже не кажу про ставлення до абортів, до ЛГБТ і так далі» – зазначив експерт.
Крім того, продовжив Димов, у поляків і в українців є свої визнані лідери – президенти Анджей Дуда і Володимир Зеленський; так, обидва користуються любов'ю і підтримкою серед Свого і сусіднього народу, але політична підтримка – це річ минуща. Українці та поляки надалі обов'язково матимуть власні політичні партії, які можуть не захотіти жодних конфедерацій.
«Станом на сьогодні, як політолог, я не бачу жодних ознак зародження конфедераційних процесів. Як союз – так, Україна і Польща можуть об'єднатися, скажімо, в рамках проєкту Тримор'я, але створення конфедераційної держави зараз неможливо» – резюмує він.
Іншим аспектом можливої конфедерації є військовий. Гіпотетично, конфедеративна армія може становити від 600 тисяч до мільйона солдатів тільки в мирний час, ставши наймогутнішою військовою силою Європи. Але для цього конфедерація повинна передбачати об'єднання двох армій – української та польської. І ось тут теж виникають свої нюанси.
Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко нагадав, що ще до 2022 року існував проєкт створення об'єднаного альянсу між Польщею, Україною та країнами Балтії. Однак після 2022 року виникла низка проблем на шляху навіть такого військового альянсу – не кажучи вже про можливе об'єднання збройних сил двох країн.
«Головна проблема полягає в тому, що Польща – це член НАТО. Фактично, якщо ми говоримо про якусь конфедерацію, треба розуміти, що якщо Україна, припустимо, починає знову воювати з Росією – то Польща, само собою, теж відповідно конфедеративним зобов'язанням, втягується в таку війну. Тобто, виходить, що країна НАТО веде війну проти росії, що для НАТО буде неприпустимим, не кажучи вже про те, що така ситуація буде суперечити Статуту Альянсу» – зазначив він.
Звичайно, додав Коваленко, після війни Україна має всі шанси дуже швидко стати членом Північноатлантичного альянсу. І тут виникає питання: навіщо потрібна ця конфедерація з її військової точки зору, якщо Україна і Польща і так будуть членами одного військового альянсу, всі члени якого і так зобов'язані захищати один одного?
Що стосується сукупного військового потенціалу двох країн, Коваленко впевнений, що поки говорити точно про це рано – тому, що Україна в цьому випадку є невідомою величиною.
«Якщо ми говоримо про те, що можуть виставити обидві країни на поле бою – зараз рано ставити таке питання, оскільки війна з росією ще не закінчилася і ми не знаємо, який буде військовий потенціал України по завершенню бойових дій. Тільки після закінчення війни, коли ми зможемо проаналізувати ситуацію дотичного нашого військового потенціалу, а також щодо потенціалу українського ВПК, ми зможемо повноцінно говорити про те, що Україна матиме на озброєнні та що зможе виробляти для армії. Що стосується Польщі – Польща станом на сьогодні формує найпотужніші сухопутні війська в Європі. У Польщі буде найсильніша сухопутна армія в ЄС, з якою не зможе зрівнятися ніяка інша армія Євросоюзу. Але загалом, я до такої ідеї об'єднання ставлюся досить скептично» – резюмував він.
Таким чином, можна зробити висновок, що об'єднання України та Польщі в майбутньому можливо в рамках єдиного військового альянсу – того ж Міжмор'я – або в рамках НАТО. Але аж ніяк не конфедеративним чином, оскільки це спричинить занадто велику кількість розбіжностей і викличе до життя занадто багато проблем у всіх сферах – від політико-економічної до військової та соціальної.
Антон Корж, спеціально для «Слово і Діло»