Якої парламентської більшості слід очікувати Україні?

Слідкуючи за перипетіями владно-опозиційних перемовин та вчорашніх парламентських обговорень все більш реальною стає можливість переформатування більшості в парламенті на користь проєвропейського курсу розвитку держави. Про це, зокрема, заявляв неформальний лідер євромайданівського руху Петро Порошенко. Враховуючи тліючу в повітрі перспективу повернення до Конституції 2004-го року та вчорашню відставку уряду Миколи Азарова, такий віддалений сценарій набуває чіткіших обрисів.

Перетворення України на парламентсько-президентську республіку, де уряд формується не Президентом, а Верховною Радою, перемістить центр прийняття рішень з Банкової (Адміністрації Президента) на Грушевського (парламент).

Заяви опозиційних лідерів зразка кінця листопада – початку грудня 2013 року починають набувати більш зрозумілого змісту лише зараз. Очевидно, що ідея полягає в формуванні проєвропейської більшості в парламенті, повернення до Конституції 2004 року та формування нового уряду, який підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Десь посеред згаданих подій, згідно з планами опозиції, може відбутися відставка Віктора Януковича та оголошення позачергових президентських виборів. Втім, цілком можливо, що Віктор Федорович залишатиметься на своїй посаді до 2015 року. Однією з головних причин відчайдушної боротьби української опозиції на Майдані Незалежності останні два місяці була, вочевидь, мета з відміни конституційної реформи 2010 року, коли з подачі Конституційного Суду Україну було перетворено на президентсько-парламентську республіку, в умовах якої виконавча гілка влади контролюється Президентом.

Підтвердженням перспективи переформатування більшості є чутки стосовно незадоволення частиною сильних олігархів України рішенням про відхід України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. До таких депутатів належать лояльні бізнесмену Рінату Ахметову та Сергію Тігіпко народні обранці. Згідно зі словами народного депутата Інни Богословської, яка разом з чоловіком першою покинула фракцію Партії регіонів після розгону Майдану 30 листопада 2013 року, групи депутатів Р. Ахметова та С. Тігіпко відмовилися підтримати силовий сценарій розв'язання кризи в Україні через введення надзвичайного стану.

В разі здійснення подібного сценарію, парламентська більшість в Україні виглядатиме наступним чином:

В цілому нова більшість може набрати близько 236 голосів, не враховуючи 35 позафракційних депутатів. Сьогодні ще важко уявити подібний розклад сил в парламенті, однак перспектива існує. Наразі в Україні ведеться напружена політична гра в кулуарах влади та відкрита політична конфронтація на вулицях різних міст, а ззовні за цим спостерігають країни різних геополітичних полюсів. Ці та маса інших факторів можуть кардинально вплинути на ситуацію та владно-опозиційні перемовини.

Слід відзначити, що у відповідь на перспективу приходу до влади в Україні проєвропейського уряду Росія вже почала приймати заходи, що нагадують застереження до відновлення торгівельної війни з Україною (з 29 січня митна служба РФ почне застосовувати режим 100%-го огляду товарів, що імпортуються з України). Нагадаємо, що серед великих бізнес-груп, які постраждали внаслідок митної війни з РФ згадувалися "Метінвест" Ріната Ахметова, "Інтерпайп" Віктора Пінчука, "Рошен" Петра Порошенко та ІСД Сергія Тарути.

Забігаючи наперед, зауважимо, що стійкість вищезгаданого проєвропейського парламенту викликає побоювання, адже більшість формуватиметься з багатьох різнопланових політичних сил, що донедавна були ворогами. В 2004 році за аналогічних умов переможці Помаранчевої революції дуже довго не могли поділити між собою урядові портфелі.

Загалом більшість у парламенті України ніколи не формувалася згідно з ідеологією або соціальним викликом, що визріла/визрів у суспільстві. Навпаки, політичні партії перемагають на виборах шляхом маніпулятивних політичних технологій, максимально «розмазуючи» свою ідеологію в центристсько-популістських гаслах, і продовжують прикриватись ними впродовж всієї парламентської каденції. Замість виконання конкретного плану дій для країни політичні партії занурюються в кулуарні перемовини та створюють провладні більшості (спущені з вертикалі влади без огляду на способи затягування туди депутатів), кон’юнктуро ситуативні (створюють дві або більше політичні сили на постійній основі) або ситуативні більшості (для голосування за конкретне питання). Не дивно, що політичний курс країни в таких умовах визначити дуже складно - як для іноземців, так і для простих громадян України.