Судячи з кількості обіцянок зі словом «спорт» в системі «Слово і діло», кожен поважаючий себе українець давно вже повинен бути як мінімум кандидатом у майстри спорту - настільки багато спорткомплексів, майданчиків, полів, тренажерних залів, ковзанок, басейнів та секцій обіцяли представники влади відкрити, державних і регіональних програм запустити.
Заяв на цю тему було зроблено без перебільшення сотні. І це тільки щодо дворових та шкільних фіззанять, а Україна ж - майже Мекка спорту вищих досягнень, не випадково ж у нас один за іншим гримлять форуми планетарного масштабу - спочатку Євро-2012, тепер на носі Євробаскет-2015, виношуються амбітні плани щодо Олімпіади-2022...
Водночас, потрапляючи в будь рай- або навіть облцентр, не кажучи вже про населені пункти поскромніше, ні по основній масі їх жителів, ні по наявній інфраструктурі абсолютно не складається враження спортивної нації. Виходить, всі старання Президента, народних депутатів, виконавчої та місцевої влади розбиваються об вперте небажання українців відірвати п'яту точку від дивана - таких в спортзал не загнати ні батогом, ні пряником... Або ж навпаки – переповнені благородним поривом до фізичного самовдосконалення співвітчизники стали заручниками зневажливого ставлення чиновників до цієї проблеми... Відкинувши убік ці банальні припущення, варто сказати, що висновок про причини наявної ситуації, криється, звичайно ж, набагато глибше і є, як і все в нашій багатостраждальній країні, своєрідним замкнутим колом. Адже якщо суспільство тотально хворе у всіх своїх проявах, то жодна зі сфер його діяльності не зможе жити своїм окремим благополучним життям - будь-то економіка, державне управління, медицина, культура чи згаданий нами спорт....
Оскільки аналіз всіх обіцянок, даних владою на фізкультурно-спортивну тематику, за обсягом потенційно претендував би на монографію, пройдемося лише по тих з них, які стосуються підготовки олімпійців та безпосередньо Олімпійських ігор у Сочі, що проходять в ці дні - таких заяв в системі також накопичилося чимало, як мінімум кілька десятків. Значна частина з них стосувалися вшанування призерів минулих олімпіад і зараз особливого інтересу вже не викликають, ще частина - відкриття різних центрів олімпійської підготовки, і, нарешті, свої «цукерки» обіцялося роздати безпосереднім учасникам сьогоднішніх спортивних подій в Сочі.
Занепадницький стан олімпійських тренувальних баз насамперед вирішено було підправити на папері - у вересні 2010 року міністр сім'ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін пообіцяв, що буде розроблено Положення про державні центри олімпійської підготовки. На виконання цієї обіцянки пішов цілий рік - якщо стільки часу знадобилося на «паперову» роботу, можемо тільки уявити, скільки буде потрібно на будівництво самих центрів. Після прийняття документа посипалися обіцянки щодо конкретних об'єктів.
Так, на початку 2012 року екс-голова Сумської облдержадміністрації Юрій Чмирь, який порівняно недавно працевлаштувався в Адміністрацію Президента, пообіцяв, що в тому ж році в регіоні запрацює державний центр олімпійської підготовки з біатлону. Але обіцянці збутися не судилося, більше того, аналогічну обіцянку Чмиря щодо початку будівництва цього об'єкта влітку 2013 року також було провалено. Варто сказати, що всупереч такій неблагонадійності колишнього керівництва області єдину поки медаль на ОІ в Сочі завоювала саме сумчанка і саме біатлоністка Віта Семеренко. Додамо, що олімпійську тему в Сумській області розвинув у своїй обіцянці голова облради Геннадій Михайленко - 1 листопада 2013 року він заявив про створення в Токарях центру олімпійської підготовки з зимових видів спорту, на що облрада, за його словами, вже виділила понад 2 млн. грн. Досвід попередніх обіцянок екс-губернатора Чмиря, щоправда, зайвого оптимізму щодо реалізації цього проекту не додає.
Що стосується ініціатив влади в інших регіонах, то 22 листопада 2012 року голова Київської обласної держадміністрації Анатолій Присяжнюк повідомив, що на Київщині планується почати проектування і будівництво нового олімпійського центру. Втім, відповіді на направлений в КОДА інформаційний запит про хід реалізації цього проекту на адресу «Слова і діла» поки не надійшло.
У серпні 2012 року «олімпійською» обіцянкою відзначився екс-прем'єр Микола Азаров, який зараз, за чутками, віддає перевагу спокійній Австрії перед охопленою протестами Україною. Так от, тоді Азаров заявив, що центри олімпійської підготовки будуть серйозно модернізовані, але з виконанням цієї обіцянки не залагодилося: на запит «Слова і діла» Міністерство молоді та спорту відповіло, що в 2012-2013 роках модернізація центрів олімпійської підготовки не проводилася. У вересні 2013-го колишній голова уряду пообіцяв реконструювати олімпійську базу в Конча-Заспі, але впоратися із заявленим проектом до свого звільнення він не встиг. Варто визнати, що одну зі своїх обіцянок екс-прем'єр таки виконав: 1 квітня 2013 року в Чернігові запрацював Державний центр олімпійської підготовки з біатлону.
Щодо згаданої вище олімпійської бази в Конча-Заспі проектом «Слово і діло» було зафіксовано і дві обіцянки профільного міністра Равіля Сафіулліна. У грудні 2012 року голова Державної служби молоді та спорту (кілька років Сафіуллін начебто і працював на одному місці, але у зв'язку з видимістю адмінреформи «поміняв» кілька посад) пообіцяв, що в 2013-му році почнеться «глобальна» реконструкція Олімпійської бази в Конча-Заспі. У серпні 2013 року плани чиновника стали ще більш «глобальними», навіть на тлі обіцяної раніше «глобальної» реконструкції. За його словами, в Конча-Заспі буде побудований новітній Центр олімпійської підготовки з басейном, манежем, легкоатлетичним стадіоном, залом для ігрових видів спорту, медичним, науковим і реабілітаційним центрами. І, нарешті, крім перерахованого Сафіуллін відзначився ще однією обіцянкою - в грудні 2012 року він заявив, що наступного, тобто вже минулого, 2013 року, в селі Гореничі розпочнеться будівництво Олімпійського центру ігрових видів спорту. Як бачимо, великих проектів олімпійцям обіцялося немало, але до розуму було доведено трохи менше, ніж небагато.
Нарешті, напутніми обіцянками перед поїздкою в Сочі українську олімпійську збірну обнадіяли низка перших осіб. 30 січня 2014 року глава Адміністрації Президента Андрій Клюєв заявив, що всім призерам Олімпійських ігор в Сочі будуть надані квартири. 5 лютого 2014 року в.о. прем'єр-міністра Сергій Арбузов пообіцяв «озолотити» всіх призерів ОІ - у тому числі тих, хто отримає медалі з менш благородних металів. Зокрема, за «золото» обіцялося надати більше мільйона гривень, за «срібло» - 680 тис. грн, а за «бронзу» - 470 тис. грн. 10 лютого олімпійців простимулював своєю заявою і в.о. віце-прем'єра Олександр Вілкул, оголосивши їм той же розмір грошової винагороди.
Потрібно сказати, що оскільки Олімпіада зимова, то чиновники, даючи настільки щедрі обіцянки, мало чим ризикували - олімпійських медалей в цю пору року українці приносять традиційно мало, а то й зовсім не приносять, як сталося в Солт-Лейк-Сіті і Ванкувері. Але як мінімум на одну квартиру і півмільйона гривень для Віти Семеренко їм все ж таки доведеться розщедритися, хоча українським уболівальникам хотілося б, щоб спортсмени ще трохи «розорили» чиновників.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»