Сьогодні у Києві, на Турівській, 13 нарешті завирувало життя. Зрештою, політична активність в штабі партії «Батьківщина» ніколи не припинялася, проте у публічній площині політсила після нищівної поразки її лідерки Юлії Тимошенко на президентських виборах, впала у летаргійний сон.
Перш за все, відбулося засідання політради партії, на якому було прийнято рішення підтримати Арсенія Яценюка на посаду прем’єр-міністра за наслідками формування коаліції в новому парламенті.
Політтехнологи підтвердять, що така заява – безпрограшний крок. Нині особистий рейтинг самого Яценюка більший, ніж у всієї «Батьківщини» разом узятий. Знає про це і сам Яценюк. А от чи знає він про таке рішення політради партії – викликає певні сумніви.
Один із учасників засідання, на умовах анонімності, розповів, що нібито сам Яценюк ще не в курсі рішення партії. Проте, діватися йому на цих парламентських виборах нікуди. Мовляв, він єдиний із майданної трійці опозиціонерів (на ряду із Олегом Тягнибоком та Віталієм Кличком), що так і не розбудував власної політичної команди.
Схоже на певну кармічну особливість політичної кар’єри пана Яценюка. За 13 років свого політичного шляху, перебуваючи на тій чи іншій посаді, Арсеній Петрович весь час був під наглядом більш досвідченого політичного ментора. Так, у 2003-2005 роках, він був заступником голови НБУ у Сергія Тігіпко, у 2005 році – був заступником очільника Одеської ОДА Василя Цушка. Далі, як відомо, за протекції Віктора Ющенка займав посаду міністра економіки в уряді Юрія Єханурова. У вересні 2006 року Яценюк отримав посаду першого заступника голови Секретаріату Президента, яку на той час обіймав Віктор Балога. Нарешті, на дострокових парламентських виборах у 2007 році Арсеній Яценюк виборов депутатський мандат у складі НУНС, зайнявши високе третє місце у виборчому списку блоку. Після формування хиткої більшості, він був обраний спікером Верховної Ради.
Вже на той час Яценюк був, як кажуть професійні рекрутери, overqualified, тобто аж занадто досвідченим як на свої роки. Побувавши на всіх можливих високих посадах і у виконавчій, і у законодавчій владі, молодий політик створив власну політичну силу «Фронт змін» та спробував самостійно поборотися за найвищу посаду у державі. Проте, на президентських виборах 2010 року зазнав критичної поразки.
Як відомо, до недавнього часу пан Яценюк був у гарних відносинах із партією «Батьківщина». Все змінилося із виходом на волю її лідерки – Юлії Тимошенко і її нестримного бажання взяти участь у президентських виборах. Саме на початку березня найближчі соратники пані Тимошенко – Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов – відмовляли балотуватися на президентських виборах. Однак Юлія Володимирівна не дослухалась до порад її соратників, до того ж, за традицією, звинуватила їх у зрадництві.
Відтоді перед прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком постала дилема: за якою схемою вберегти свій політичний вплив? З одного боку в прем’єр-міністра є підтримка світових лідерів, які поважають його переговорні якості та вже пообіцяли кредитні гроші під його урядування, а також, не зважаючи на складну економічну ситуацію та фактичну відсутність проведення реформ, стабільна підтримка серед громадян. З іншого – як вберегти свої позиції перед зростаючою підтримкою виборцями популістичних обіцянок політиків напередодні парламентських виборів? Адже, не отримавши підтримки від нового політичного ментора, пан Яценюк після виборів ризикує і втратити посаду прем’єр-міністра, і без будь-якої підтримки у сесійній залі парламенту.
Як вже зазначалося, Яценюк може спробувати «розморозити» свою партію «Фронт змін» напередодні виборів. Принаймні, інструменти впливу для реалізації такого кроку в нього є.
Проте, реанімувати свій політпроект Арсенію Петровичу буде надто складно. Навіть у разі сприятливого старту на чолі власної політичної партії, пан Яценюк має змогу, за всіма оптимістичними прогнозами, здобути максимум від 4 до 7% голосів виборців. А цього, безумовно, мало для того, аби й надалі очолювати Кабмін.
Можливо, Яценюк і був би радий нарешті покінчити зі старим політичним минулим і вирушити у самостійне плавання. Але схоже на те, що політик і надалі шукатиме політичного прихистку в середовищі більш сильних політичних гравців.
Олександр Радчук, оглядач інформаційного порталу «Слово і Діло»
Джерело: gazeta.ua
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»