Житомирщина: мажоритарка по-поліськи

Кампанія із дострокових виборів до Верховної Ради України, яка, по суті, вже стартувала, одразу отримала багато специфічних і раніше небачених особливостей.

По-перше, вибори до українського парламенту проходитимуть, поки в країні йде війна. По-друге, нинішня виборча кампанія відбувається вже у післямайданівський період. Скільки не говорили б про вади старого виборчого закону, однак враховувати ті зміни, що сталися в Україні упродовж останніх півроку, обов’язково доведеться. По-третє, нинішня виборча кампанія може виявитися найкоротшою за останні 23 роки. «Швидкісні» виборчі перегони майже не залишають шансів на «розкрутку» політикам із числа так званих нових партій. За місяць – півтора навіть необмежений фінансовий ресурс не спроможний здійснити диво.

Взагалі, дати певні загальні чи типові характеристики нинішній виборчій кампанії буде дуже важко, оскільки у кожному із регіонів України вони матимуть свою специфіку. Навіть на території однієї області, у залежності від того чи іншого виборчого округу, такі особливості будуть помітні і проявлятимуться у дивовижний, іноді непрогнозований, а то й у сенсаційний спосіб. Все це, звісно, вплине на результат виборів і на склад майбутньої Верховної Ради.

Не стане виключенням і Житомирщина. Регіон межує із Київською областю, а його обласний центр - Житомир – є найближчим за відстанню від столиці. Житомирщина розділена на 6 одномандатних округів, в яких проживає трохи більше за 1 мільйон виборців, що мають право голосу. Спробуємо проаналізувати ситуацію по кожному із виборчих округів Житомирщини та можливості тих чи інших потенційних мажоритарників.

Житомир (округ №62): депутати міськради спробують «піднятися»

Традиційно центральний виборчий округ області, розташований на більшості території обласного центру, цього разу позбавлений ситуації протиборства двох основних претендентів, як це було, наприклад, восени 2012 року. Партія влади сьогодні не має яскраво вираженого лідера, який би міг розраховувати хоча б на гіпотетичну перевагу у Житомирі. Нинішня опозиція, яку поки що важко ідентифікувати за суто партійними характеристиками, опинилася у ситуації своєрідної «деперсоналізації». Тобто, опозиціонери, якими можна вважати представників Партії регіонів, Партії розвитку України, Компартіїчи партії Сергія Тігіпка, у Житомирі взагалі опинилися без яскравих та неординарних «поводирів». За такого стану справ, головний мажоритарний округ області очікує на ціле суцвіття кандидатів, які матимуть однакові (чи майже однакові) стартові позиції. І мова йде не тільки про матеріальні можливості того чи іншого кандидата, а про інші чинники, що впливатимуть на перемогу 26 жовтня 2014 року. Що стане вирішальним фактором перемоги кандидата-мажоритарника у Житомирі – одна із найбільших інтриг нинішньої регіональної кампанії.

Перше, що впадає в очі – розстановка політичних сил часто виглядає ситуативною, політичні партії готуються до вирішальної, агітаційно-пропагандистської частини виборчої кампанії прямо «на марші», нагадуючи новосформовані батальйони, що вступають у битву без попередньої, хоча б мінімальної підготовки. Щодо персоналій мажоритарних кандидатів у виборчому окрузі №62, то наразі відомо про те, що серед кандидатів на депутатське крісло у Верховній Раді від Житомира може опинитися екс-губернатор Житомирщини, лідер обласної партійної організації ВО «Свобода» Сидір Кізін. Його суперником може стати депутат Житомирської міськради Олександр Рабінович, який, очевидно, користуватиметься підтримкою пропрезидентської партії Блок Петра Порошенка.

Загалом, нинішня Житомирська міська рада збирається рекрутувати зі свого складу цілу групу кандидатів на похід у Верховну Раду у 62-му виборчому окрузі. Називаються прізвища Володимира Кропивницького, Валерія Онопрієнка, Любові Цимбалюк, Олександра Величка. Достатньо висока ймовірність участі у парламентських виборах і колишніх мерів Житомира: Георгія Буравкова та Володимира Дебоя. Дует колишніх мерів може перетворитися і на тріо, якщо до них долучиться не менш відома у Житомирі постать Віри Шелудченко, також колишнього мера (2006-2010 рр.) і теперішнього депутата Житомирської міськради. Якщо подібний прогноз виявиться реальним хоча б на 50%, то майбутні сесії Житомирської міськради (у вересні чи у жовтні) можна буде вважати чи то передвиборчими дебатами, чи то й взагалі політичними ток-шоу.

За таких умов, коли відвертих політиків-важковаговиків у Житомирі просто не виявиться, житомирський виборець може сподіватися і на появу серед кандидатів «варяга» із числа теперішніх чи колишніх народних депутатів. Саме цієї осені, коли кампанія буде швидкою і не вельми затратною, ймовірність появи претендента(-ів) на «приборкання» найближчого від столиці обласного центру є дуже високою.

Бердичів (округ №63): очікується битва гігантів

Дещо простішою видається ситуація у виборчому окрузі №63 (центр – м. Бердичів). Серед головних претендентів на участь у виборчих змаганнях тут називають нині діючого нардепа Анжеліку Лабунську, екс-депутата та лідера партії Українська Платформа Собор Павла Жебрівського, бізнесмена із Бердичева Олександра Ревегу. Подейкують і про участь у виборах по Бердичівському округу ще однієї відомої на Житомирщині особи – Ірини Синявської, яка нещодавно очолила громадсько-політичне об’єднання «Заступ».

Звісно, на участь у виборах серед мажоритарних кандидатів претендуватимуть і представники ВО «Свободи», «Батьківщини», хоча всім відомо, що «зіркові» часи вище згаданих партій залишилися позаду. Якщо порівнювати кількість відомих та вже «розкручених» кандидатів, які мають взяти участь у теперішніх виборах до Верховної Ради із «суцвіттям» кандидатів на виборах дворічної давності, то виборцю Бердичівського округу №63 у жовтні 2014 року буде значно легше і простіше приймати остаточне рішення, визначаючи переможця. Інформації щодо рейтингів популярності серед можливих претендентів на здобуття депутатського місця у Бердичівському окрузі наразі немає, однак з огляду на те, що кампанія матиме стислі часові рамки, шанси на перемогу політика – новачка, або представника так званої «нової хвилі», тут примарні.

Коростень (округ № 64): геть «варягів» і ставка лише на свого

Цікавою видається ситуація із пошуком та висуванням кандидата-мажоритарника у Коростенському виборчому окрузі. Володимир Пехов, який восени 2012 року став тут депутатом за відомою формулою «прийшов, побачив, переміг», наразі очевидним фаворитом виборчої кампанії вже не вважається. У Верховній Раді він входив до складу фракції Партії регіонів із грудня 2012 року. А вже 21 лютого 2014 – після розстрілу протестувальників на Майдані Незалежності – хутко написав заяву про вихід із фракції.

Мабуть, згадок про колишню приналежність до ПР пан Пехов намагатиметься уникати. Більш того, ситуація у Коростенському окрузі змінилася: громада вирішила взагалі відмовитися від послуг «варягів» та висловлює наміри послати до майбутньої Верховної Ради свого представника. Наразі відомо, що таким кандидатом від Коростеня може стати перший заступник голови Житомирської обласної ради Володимир Арешонков. Хтозна, чи зможуть протистояти пану Арешонкову представники колись популярної у народі «Батьківщини» (наприклад, депутат Житомирської облради Андрій Озерчук) і той же Володимир Пехов, який має лише один важливий виборчий аргумент – кошти. Але аргументи потужного «коростенського лобі», яке підтримуватиме свого земляка Володимира Арешонкова за нинішніх умов видаються переконливішими.

Новоград–Волинський (округ №65): Литвин ще й досі потрібен?

Ще один виборчий округ Житомирщини із центром у м. Новограді-Волинському довгий час вважався вотчиною Володимира Литвина. Однак йому все важче пояснити своєму виборцю політичні маневри та загравання із попередньою владою. Так, ще напередодні парламентських виборів 2012 року, значна частина народних депутатів із фракції Народної партії увійшла до прохідної частини виборчого списку Партій регіонів Олег Зарубінський, Ігор Шаров, Катерина Ващук. Сам Володимир Михайлович у 2012 році зробив далекоглядніше – він балотувався у своєму рідному 65-му окрузі та виграв мажоритарну кампанію із відривом у 45% у свого найближчого конкурента – висуванця від партії «Батьківщина» Віталія Француза. Не останню роль тоді зіграло феноменальне фінансування округу із держбюджету – фактично, на кампанію Володимира Литвина працювали державні гроші. В цілому, це можна ставити у заслугу народному депутату: мовляв, що ж тут поганого, що він зумів про лобіювати таке фінансування округу на найвищому рівні. Ось і зараз Володимир Михайлович, не зважаючи на негативний політичний шлейф, буде фаворитом цих перегонів. Адже його пов’язують давні дружні стосунки із нинішнім Президентом Петром Порошенком.

Однак цього року потужних фінансових вливань на округ з Держбюджету не передбачається. «Комора» добряче спорожніла, а тому Володимиру Литвину слід буде сподіватися лише на колишні заслуги, на раніше збудовані церкви, відремонтовані дороги та відкриті школи. Втім цього разу на виборах по «мажоритарці» буде важче ще й тому, що обидва його брати-генерали (Микола та Петро) жодними успіхами під час АТО не відзначилися, хоча могли і мали для цього нагоду. Більше того, громадськість Новоград-Волинського й досі перебуває у глибокому «нокауті» від катастрофи, яку пережила під час подій на Донбасі розташована тут 30-а бригада. Так що військовики, особливо ті, які носять генеральські погони, сьогодні у Новоград-Волинському не у фаворі.

Але головне для Володимира Литвина – хто зможе бути йому конкурентом на виборах до Верховної Ради. Із місцевого політичного «бомонду» змагатися із Литвиним міг би хіба що голова новоград-волинської організації ВО «Свобода» Василь Остапчук. Однак весною 2014-го головний «свободівець» Новоград-Волинська отримав удар нижче поясу від своїх же побратимів-партійців, які не спромоглися призначити його головою місцевої райдержадміністрації. Кажуть , що проти призначення представника «Свободи» знову ж таки був Володимир Литвин. Хтозна, чи зможе «Свобода» протистояти Володимиру Литвину, але важливіше, чи зможе кандидат від «Свободи» «відтягнути» на себе хоча б выдчутну частку прихильності виборців мажоритарного Новоград-Волинського округу. У такому разі у 63-му окрузі цілком можлива поява ще одного-двох потужних кандидатів, які намагатимуться спіймати «пташку щастя» на виборчому полюванні.

Малин (округ № 66): вотчина «киян»?

В цьому окрузі вже зареєструвався політик-важковаговик, народний депутат кількох скликань Віталій Журавський. Завдання у нього буде надважке: адже у нинішній Верховній Раді він був одним із найбільш відданих «регіоналів». В лютому 2014 року він, коли запахло смаженим, швиденько вийшов із фракції Партії регіонів та вступив до депутатської групи «Економічний розвиток» під патронатом Анатолія Кінаха.

За інформацією порталу «Слово і діло», більшість обіцянок нардепа, які він давав ще на попередніх парламентських виборах у 2012 році – досі в процесі виконання.

До слова, пан Журавський був автором законопроекту про кримінальну відповідальність за наклеп, яким передбачалося введення жорсткої цензури у ЗМІ так, як це, наприклад, є у Росії. Можна згадати не лише його парламентську діяльність упродовж 2012-2014 років, але й нагадати про службу у заступниках колишнього київського мера Черновецького. Список виходить не вельми привабливим, однак чи зможе це вплинути на виборця Малинського округу? Очевидно все залежатиме від того, чи з’являться у Віталія Журавського достойні конкуренти. Хоча б такі, як Микола Рудченко, який ще й досі має підстави вважатися «своїм» серед малинчан та мешканців сусідніх районів.

Однак звістка про те, що начебто пан Рудченко поступився місцем у списку ймовірних кандидатів більш молодшим однопартійцям із Народної партії, значно полегшує і збільшує шанси Віталія Журавського. Бо ж навіть, якщо Народна партія запропонує балотування у Малинському мажоритарному окрузі представнику сім’ї Литвинів (мова йде про сина Володимира Литвина), то це буде очевидним програшем і для партії, а головне – для виборців округу. Зрештою, якраз у Малині очікується поява більш потужніших кандидатів із середовища столичного політикуму. Округ тяжіє до столиці і неодноразово «гості із Києва» пробували шукати виборчого щастя на Житомирщині, однак особливих успіхів ніхто не досяг. До речі, свої сили тут можуть спробувати вже трохи підзабутий у політиці малинчанин Володимир Сацюк, або й аксакал української політики, колишній мер Києва – Олександр Омельченко. Останній вважає Брусилів (що входить у межі округу № 66) – своєю малою Батьківщиною.

Чуднів (округ № 67): міліцейський генерал, бізнесмен чи десантник?

Не менш цікавий сюжет виборчих змагань розгортається у ще одному виборчому окрузі Житомирщини. Йдеться про Чуднівський виборчий округ, де кількаразово нардепом обирався Віктор Развадовський.

Виборцям слід вже зараз задуматися: протягом 2 років депутатства, згідно із інформацією порталу «Слово і Діло», пан Развадовський продовжує працювати над виконанням своїх обіцянок: «виміряти» ефективність діяльності нардепа поки що так і не вдалося.

Віктор Йосипович також, за прикладом своїх колег, у лютому 2014 року покинув ряди фракції Партії регіонів у парламенті і вступив до депутатської групи Ігоря Єремеєва «Суверенна європейська Україна». І, не дивлячись на багаторічний досвід боротьби за симпатії виборців, в тому числі і використовуючи славнозвісну технологію «гречки», цього разу пану Развадовському доведеться нелегко. Суперників у нього вистачатиме. Взяти хоча б житомирського бізнесмена Борислава Розенблата, який чудово знає Чуднівський район, а те, що пан Розенблат матиме підтримку з боку нинішньої влади, сумніватися не доводиться.

А ось поява ще одного кандидата у нардепи із середовища військовиків, які здобули незаперечний авторитет у ході боїв на Добасі, неабияк загострить виборчі змагання у Чуднівському окрузі. Йдеться про можливе балотування командира нині легендарної 95-ї житомирської аеромобільної бригади Героя України Михайла Забродського. Нинішній авторитет командира уславленої і справді доблесної військової частини Української армії перебуває на піку популярності, а поява офіцера-десантника у когорті політиків «нової хвилі» цілком органічно поєднується із запитами та вимогами воєнної пори.

***

Чесно кажучи, чомусь не вірилося у те, що у кожному із шести житомирських мажоритарних виборчих округів балотуватимуться у якості кандидатів політики так званої старої формації. Все ж таки, українці лише за останній рік пройшли таке суспільно-політичне навчання, що навіть «перефарбування» та зміна політичних орієнтацій деяких політиків не мали б залишити їм жодного шансу на успіх. Проте, як не дивно, це зовсім не бентежить кандидатів, яких цілком заслужено пов’язують із режимом Януковича. Багато з них входили до складу фракції Партії регіонів ще на початку 2014 року, і, здавалося, пишалися цим здобутком. Сьогодні ж вони намагатимуться зробити все, аби виборці забули і про Харківські угоди, і про голосування від 16 січня 2014 року, і про багато інших ганебних епізодів із життя Верховної Ради 7-го скликання. Водночас, політики нової хвилі, так звані «нові обличчя» українського політикуму, опинилися також у складній ситуації, оскільки цілий калейдоскоп нових імен поки що слабо пов’язаний із чіткою політичною чи ідеологічною орієнтацією.

Володимир Піньковський, Олександр Радчук, спеціально для СіД