Парад парламентських мітингів під трибуною Верховної Ради України розпочався. Сьогодні фракція Радикальної партії Олега Ляшка вперше заблокувала трибуну у парламенті VIII скликання з вимогою негайно проголосувати постанову про звільнення з керівних посад у комітетах колишніх регіоналів. Щодо призначення останніх парламент ухвалив рішення минулого четверга, а спікер ВРУ Володимир Гройсман підписав відповідну постанову вчора.
Крім того, сьогодні ж, за інформацією ряду ЗМІ, окремі народні депутати почали відкликати власні голоси під відповідним документом. Зокрема, як заявив народний депутат України від «Блоку Петра Порошенка» Костянтин Усов, «ми маємо справу або з технічною помилкою, або зі спритністю рук апарату Верховної Ради, що не змінюється вже багато років. Але суті справи це не змінює: ми не голосували за ці прізвища наших нешановних колег. ВР зможе виправити цю ситуацію, і я сподіваюся, що сьогодні ми внесемо необхідні зміни».
Звичайно, виправити ситуацію можна, адже згідно ЗУ «Про комітети Верховної Ради» відповідне право у парламентарів дійсно є. В той же час, є закон про регламент в якому пункт 4 статті 81 говорить про те, що квоти розподілу посад голів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій (депутатських груп) до фактичної чисельності народних депутатів. Це ж стосується і перших заступників, заступників, секретарів та членів комітетів.
Крім того, є пункт 3 статті 7 вищезгаданого закону про комітети, у якому йдеться про те, що керівний склад комітетів може бути відкликаний з власних посад у будь-який час за наявності трьох причин. По-перше, якщо хтось із депутатів подасть власну заяву. По-друге, у зв'язку з незадовільною роботою депутата на займаній посаді і, нарешті, по-третє, внаслідок інших обставин, що унеможливлюють виконання депутатом своїх обов'язків.
Перша причина взагалі не актуальна, адже жоден із нардепів, довкола яких піднялась вся ця дискусія, подібних заяв щодо відмови від посад в керівництві комітетів не публікували. Згідно другого пункту, ініціювати корективи теж малоймовірно, адже по суті ці парламентарі не мали навіть змоги продемонструвати власну роботу за той короткий термін з моменту їх обрання. Залишається третій пункт – інші обставини.
Судячи з логіки більшості парламентських протестувальників, до іншої обставини вони відносять прямий факт того, що дані особи голосували за закони 16 січня. Але віце-спікер парламенту Оксана Сироїд влучно зауважила, що «16 січня» не є юридичним критерієм.
Звичайно, якби коаліція ще раніше проголосувала постанову №1269, що запропонована депутатом Капліним і мала на меті заборонити займати посади голів, перших заступників та заступників голів комітетів Верховної Ради України восьмого скликання народним депутатам, які голосували за закони «про диктатуру» 16 січня 2014 року, тоді жодних питань не було б. Однак відповідний документ так і залишився припадати пилом в апараті ВРУ. Відтак наразі, попри всю моральну і суспільну неприязнь до нардепів, що голосували за диктаторські закони 16 січня, новообрана Верховна Рада все ж таки має дотримуватися законодавчої процедури і не гратися в політичні ігри. В іншому випадку вся ця ситуація може призвести до порушень цілого ряду інших законодавчих норм, включаючи право народних депутатів обирати і бути обраними до органів Верховної Ради України (стаття 11 ЗУ «Про статус народного депутата України». Крім того є стаття 62 Конституції України. Зміст останньої щодо невинуватості особи у вчиненні злочину, доки її вина не доведена, ще ніхто не відміняв.
Відтак, панове депутати, або слід уважніше вивчати матеріальну частину, або ж не злазити із шиї Генеральної прокуратури і особисто Віталія Яреми. Адже від його плідної роботи з пошуку доказової бази щодо голосувальників диктаторських законів безпосередньо залежить процес не ручного, а легітимного і законного процесу очищення влади. Але це вже питання для наших наступних матеріалів.
Євген Заїка, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»