Бунт? Революція? Комбінація?

Перебуваючи в гущі бурхливих подій на вулицях Києва, ми намагаємось робити перші кроки з аналізу ситуації, що склалася, а точніше, намагаємось чесно передати свої враження від хитросплетіння перипетій в Україні.

Отож мирного Євромайдану, який виступив за підтримку євроінтеграційного курсу влади, в Києві давно немає. Мирна акція «за» в одну ніч перетворилася на немирну акцію «проти» діючої влади, причиною чому став силовий розгін купки мітингувальників на Майдані Незалежності в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року. Необдумані рішення влади похитнули й без того слабку до неї довіру. Залишаючись формально легальною, легітимність її зменшується з кожною годиною.

Так чи інакше, дії влади, силовиків та провокаторів спричинили активізацію саме тих угруповань населення, якими так жахають росіян у Львові – радикально налаштованих молодиків, що підтримують крайню національну ідеологію. Побиття мирних громадян та журналістів стало причиною для поширення «гарячих» настроїв не лише серед різного роду ультрасів, але й серед мирних людей. Вперше мирні протести в Києві ознаменувалися захватом адмінбудівель та жорстокими сутичками з правоохоронцями.

Станом на 2 грудня, поки опозиція закликає уряд до саморозпуску в стінах парламенту, головним питанням, яке хвилює мирних і не дуже мітингувальників, міжнародних спостерігачів та всіх небайдужих, є доля подальшого розгортання подій на вулиці – мирного чи, навпаки, кривавого.

Такого характеру протести більш схожі на запальні акції в європеських країнах – масовий вандалізм та студентські протести в Англії,  погроми у Франції, протести проти курсу влади в Греції тощо. Коли питання доходить до протестів, деякі європейців рішуче «забувають» про свою висококультурність.

Однак важливо підкреслити, що Західна Європа вже давно перестала воювати за свої політичні переконання – всі вищезазначені протести були спровоковані скороченням соціальних гарантій. З кийками і запальними сумішами вони боролись проти підвищення плати за навчання у вузах, підняття пенсійного віку на два роки, заходів економії для спасіння економіки держави тощо.

Українці ж борються за ідею… Не забігаючи наперед, однак і не стверджуючи, що ескалація конфлікту між мітингувальниками продовжиться, хочеться висловити припущення, що до радикальних дій навряд чи долучаться сотні тисяч мирних киян та мітингувальників з регіонів – занадто вже прекрасною на тлі нинішніх подій здається мирна Помаранчева революція 9-річної давності. Досвід народу – приклади спільного творення історії, до яких відносяться й події 2004 року – дуже сильно викарбовується в пам’яті людей.  З тієї ж причини люди не потерплять силового розгону тисяч мітингувальників – українці більше двох десятиліть мирно протестували на Майдані Незалежності, і не захочуть це право віддавати.

Власне кажучи, застосування беркутівцями сили проти мирних мітингувальників тому й отримало настільки великий резонанс – це повністю перекреслило протяжну історію мирного українського мітингування на Майдані й почало нову сторінку в цій історії. 1 грудня на Хрещатику розтягнулася небачена раніше колона людей, яка, за свідченнями очевидців, впевнено «переплюнула» за масовістю Помаранчеву революцію.

Станом на вечір 2 грудня мітингувальники на Майдані забарикадувалися залишками недобудованої новорічної ялинки, Президент дав інтерв'ю чотирьом каналам, де засудив застосування сили проти мирних громадян і провів переговори з представниками ЄС для відновлення роботи з підписання Угоди про асоціацію. У свою чергу опозиція вдень поставила вимогу до влади з відставки уряду і дострокових парламентських і президентських виборів. Що далі - невідомо.

Погляд. Не знаючи всього закулісся влади, важко говорити про те, що ж справді відбувається сьогодні в Україні. Особливо бентежить в даній ситуації роль глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна (вірніше групи Льовочкіна - Фірташа - Хорошковського у Партії регіонів), який, за чутками, подав у відставку. Ми далекі від думки про благородного голову Адміністрації, який раптом усвідомив, що служить не тим ідеалам або працює не на тих людей. Якщо все ж вірною виявиться конспірологічна теорія «палацового перевороту», то цілком очевидно, що масові народні виступи можуть бути використані лише як засіб поставити «свого» (на противагу так званій Родині) прем'єр-міністра, адже саме вимога відставки уряду вийшла зараз на перший план у лідерів опозиції.

Розмірковуючи про ситуацію, що склалася, хотілося б згадати думку про те, що невдоволене Президентом крило Партії регіонів тісно співпрацює з трійцею опозиційних лідерів з метою перерозподілу влади і поділу з цією самою опозицією частини повноважень у новому Кабміні. В зв'язку з цим звертає на себе увагу підвищена медіаактивність Петра Порошенка і його вчорашня заява про готовність йти в Президенти. Можливо, він і є та сама компромісна фігура, яка б могла задовольнити як регіоналів, так і лідерів-опозиціонерів, які не можуть вирішити, хто з них буде єдиним кандидатом, а вже тим більше не знають, що робити з усім  багатотисячним «щастям», що виплеснулось на вулиці Києва.